Культура - статті - 2021

Народна творчість та музика у 16 ст. - першій половині 17 ст.

У процесі становлення української музики важливу роль відіграла музична освіта, яка поширювалась братськими школами. Саме в цей час виникає так званий партерний спів. Це багатоголосий, гармонійний спів по партіях (за голосами), який в кінці XVI ст. досяг значного професійного рівня. Це дало змогу православній церкві використати його на противагу католицькій, де спів супроводжувався на органі.

У ХVI — першій половині XVII ст. виникають такі жанри світської музики, як побутова пісня для триголосого ансамблю або хору (кант), сольна пісня зі супроводом, а також цехова інструментальна музика. Канти, як і книжна поезія, формувалися в руслі усної народної пісенності. За змістом вони поділялися на релігійно-філософські, любовні, жартливо-гумористичні тощо.

Розвиток інструментальної музики привів до появи у деяких містах музичних цехів на зразок ремісничих. Такі цехи виникли у Львові, Кам'янець-Подільському, на Волині. Цехові музиканти грали на весіллях, народних гуляннях, похоронах, в їх репертуарі були народні пісні та танці, різноманітні марші. Музичні цехи сприяли розвиткові народної професійної інструментальної музики, виникненню самобутніх ансамблів українських національних інструментів.

У кінці XVI ст. істотно розширюється сфера театрального мистецтва. Витоки розвитку українського театру беруть свій початок від народних ігор Київської Русі. У народних іграх, де широко використовувалися фольклорні твори простежувалися елементи народної драми, пантоміми, балету. Від 1573 р. бере свій початок звичай ходити з ляльками, що означало виникнення лялькового театру. Дальший розвиток театру був пов'язаний із виступами скоморохів — народних співаків, музикантів, танцюристів, клоунів, фокусників, акробатів, борців, дресирувальників тощо. Скоморохи поділялися на осілих і мандрівних. Осілі виступали головним чином на ігрищах під час свят, на весіллях, а мандрівні об'єднувалися у ватаги і переходили з місця на місце. Комедійні сцени розігрувалися під відкритим небом, на площах і вулицях, на ярмарках.

Джерелом мистецтва скоморохів була усна народна творчість. Однак вони були не лише виконавцями, але й творцями поезій, музичного і танцювального фольклору. Народ любив творчість скоморохів за її розважальний естетично-сатиричний та демократичний характер.

Фольклор і література другої половини XVI — першої половини XVII ст. розвивалися в процесі дальшого розвитку української нації, в умовах зростання боротьби народних мас проти феодально-кріпосницького й національного гніту.

Так, словесно-музична творчість супроводжувала людину протягом усього її життя. Праця в усі пори року, відносини між людьми, ставлення до інших суспільних верств, до сусідніх народів, оточуючої природи тощо — все це відобразила народна творчість під кутом зору неписаного звичаєвого кодексу народу даної доби. Морально-дидактична сила, закладена у звичаях та усній творчості, певною мірою сприяла згуртуванню трудових мас, зокрема у їх боротьбі проти покатоличення та насильницької асиміляції (полонізації, мадяризації) і відіграла важливу роль у виробленні й становленні психічного складу українського народу.

Тому не тільки традиційна поезія громадських, родинних та інших звичаїв і обрядів яскраво позначена моральною спрямованістю. Народнопоетичні твори оспівують працьовитість, волелюбність, справедливість, чесність, повагу до старших, любов до рідного краю, життєвий оптимізм; вони сповнені ненависті до гнобителів, засуджують будь-які порушення узвичаєних норм побуту та етики народних мас. Тут проявляються ті риси характеру народу, які стають визначальними для його психічного складу, хоч останній в ході історичного розвитку і зазнає значних змін.

Важлива ідейна роль у XVI—XVII ст. належала народному епосу, розвиток якого пов'язаний з історичною обстановкою на Україні в той період. Думи, наприклад, несли в собі важливе ідеологічне навантаження, формуючи кодекс моралі, виховуючи почуття патріотизму. Тому в творах цього жанру, складених у XVI ст., велику питому вагу мав моральний елемент. Зокрема, це властиво думам про Олексія Поповича та бурю на Чорному морі, про втечу трьох братів із Азова, про Самійла Кішку, про Івася Коновченка, про Марусю Богуславку та ін. Так, лейтмотив думи про Самійла Кішку — сувора кара за зраду. Дума про Олексія Поповича обстоює високу громадянську й родинну мораль козака, засуджуючи всі її порушення:

Тема боротьби з татаро-турецькими нападниками та польсько-шляхетськими загарбниками — одна з провідних патріотичних тем українського фольклору. Під свіжими враженнями воєнних подій виникали думи та історичні пісні, співані кобзарями козацькому війську та на масових громадських зібраннях, ярмарках, базарах, храмових святах і т. п. Головний збірний герой цих творів — козак-воїн, патріот, захисник рідної землі, мужній, незламний лицар. Змальований з епічним розмахом, таким він виступає і в бою, і в далеких морських чи степових походах, і в турецькій неволі, на галерах. Глибоким ліризмом пройняті картини прощання козака з родиною, його смерть у стену. Зміст дум цього періоду не можна зв'язувати з якимись певними історичними подіями чи особами, історичні особи в них згадуються зовсім випадково. Це стосується і знаменитої думи про козака Байду. Головне в ній — високе патріотичне звучання, апофеоз мужності народного героя, який навіть у полоні відмовляється служити ворогові:

А повішений турками за ребро на гак, палкий патріот Байда знаходить спосіб розправитися із своїми ворогами.

Уже в XVI ст. народна поезія фіксує назву «Україна» в етнічно-територіальному значенні, що й бачимо в цитованих куплетах пісні про Байду або в колядці про боротьбу з турками, яка в цей давній жанр вносила тему, підказану дійсністю того часу:

Суспільно-побутова творчість народу цієї доби відобразила соціальні зміни в суспільстві; в піснях, переказах, прислів'ях та окремих казках з'являються нові персонажі. Поряд із воїнами-козаками в цілому циклі пісень виступають чумаки — суспільна верства, породжена розвитком торгівлі.

Закріпачення селян у другій половині XVI ст. теж відобразилося в пісенності новими темами й персонажами. Експансія польських феодалів і загарбання Київщини, Волині та Брацлавщини знайшли чітку негативну оцінку в творчості українського народу:

У народній творчості зустрічається й відгомін інших історичних подій та соціальних змін, що відбувалися в XVI — першій половині XVII ст. Фольклор доніс до наших днів погляди і настрої мас, сучасників та учасників соціального і політичного життя тієї доби, загальну оцінку тогочасної дійсності. В цьому — виняткове історично-пізнавальне значення народної творчості.

Письмових свідчень про фольклорний процес того періоду збереглося дуже мало. Але й вони дають підстави говорити про багатство жанрів і тематики тодішньої творчості, про її важливу духовну функцію в житті трудового народу і навіть про вплив на художню літературу.

Певне уявлення про побут українського народу, зміст усної пісенності та народну хореографію другої половини XVI ст. дає поема С. Кльоновича з 1584 p. «Roxolania» («Русь»), писана латинською мовою, зокрема такий опис дозвілля карпатських верховинських чабанів:

У цьому ж творі переказана віршами пісня про чабана, який під впливом чарів дівчини прилітає до неї на побачення.

У польській брошурі 1625 р. надруковано українську пісню про козака й дівчину. Пісня про цехмістра Купер'яна, що виникла в ремісничому середовищі, «приповідки», оповідання та інші твори показують, як поруч з епічним та ліричним струменями в українському фольклорі в той час посідав значне місце й гумор. Він своєрідно відображає оптимізм народу як одну з якостей його психічного складу — тих якостей, що допомагали йому жити й боротись.