Культура - статті - 2021

Культура Галицько-Волинського князівства та його особливості

Культура Галичини і Волині періоду феодальної роздробленості цікава і своєрідна. Вона характеризується, зокрема, діяльністю «славетного» співака Мітуси, чудовогоскульптора Авдія, ряду талановитих художників і літописців. На жаль, письмові джерела і пам’ятки мистецтва цієї землі збереглися погано, найчастіше фрагментарно. Загаломмісце Галицько-Волинської Русі в історії вітчизняної культури преважно визначається особливостями соціально-економічного і політичного розвитку цього краю протягомусієї ранньофеодальної епохи. Величезну роль у політичному і культурному житті Галицько-Волинської Русі відігравали церковні утворення. У першій половині XIII ст. єпископи, будучи найбільшими духовними феодалами, нерідко очолювали боярську «крамолу». Зміцнивши своювладу, князі стали призначати єпископів із числа своїх прихильників. Верхівка духовенства і пізніше зберегла великий вплив на державні справи, але писемність аж ніяк небула монополією духівництва. Буквені клейма на глиняному посуді і свинцевих пломбах, написи на повсякденних речах (прясельцях, кістяних рукоятях ножів) свідчать проте, що грамотні люди були й у середовищі ремісників, рядових дружинників. У Звенигороді, Перемишлі, Галичі знайдені бронзові стилуси («писала») для писання на восковихтабличках, що застосовувалися при навчанні грамоті. Про існування шкіл на Волиніможна зробити висновок із «Житія» іконописця Петра, згодом митрополита, волинянна за походженням. Семи років він навчався грамоті, причому відзначено, що вчительбув сумлінним, а хлопчик спочатку вчився погано і лише згодом випередив своїх однолітків. Освічені люди, знавці іноземних мов, працювали в княжих і єпископських канцеляріях. Вони готували тексти грамот, вели дипломатичне листування. Що стосується рукописних книг, створених у Галицько-Волинській РусіХІІ-ХІV ст., то збереглася лише незначна їх частина. Здавна знаходилося в Подністров’ї Галицьке євангеліє 1144 року. Ця пам’ятка цікава тим, що являє собою найдавніше всхідних слов’ян євангеліє — «тетр», але не «апракос», тобто суцільний текст для домашнього читання, а не розділений на уривки згідно з послідовністю церковних служб. Можливо, що саме в Галицькій землі створена найдавніша східнослов’янська (такзвана друга) редакція тексту новозавітних книг, що помітно відрізняється від першоїредакції, запозиченої у південних слов’ян. Ряд давніх пам’яток (Христинопольськийапостол XII ст., Бучацьке євангеліє ХІІ-ХІІІ ст. й ін.) зберіг монастир південно-волинського села Городище, що був у ХІІІ-ХІV ст. великим культурним центром. У Холмі при Левкові Даниловичеві переписане Холмське євангеліє XIII ст., так зване Галицьке євангеліє Григорія пресвітера і Євангеліє 1283 р., писане поповичем Євсевієм. Холмськірукописи виявляють деякі типово народні мовні риси, які пробивалися крізь церков-нослов’янську основу тексту літургійних книг. Про поширення книг на Волині свідчить літописна розповідь про князя Володимира Васильковича. Як оповідає літопис, князь зробив пожертвування церквам у своїхмістах (Володимир, Берестьє, Бєльський, Кам’янець, Любомль) і єпископським кафедрам інших князівств — Луцькій, Перемишльській, Чернігівській. У числі його дарунків літописець перераховує і частково описує 36 книг. Безумовно, це не повнийперелік книг, пожертвуваних Володимиром. Очевидно, із книг князя, що потрапили вінші міста, літопис називає тільки найцінніші. З великою майстерністю здійснювалися у Володимиро-Волинському князівстві переплетення книг. Серед розданих Володимиром Васильковичем книг багато окутих сріблом, а золотом писане «Євангеліе-апракос», послане в Чернігівську єпископію, булоокуте сріблом із перлинами. Особливо докладно описане плетіння двох євангелій, замовлених для любомльської церкви. Перше було окуто золотом і камінням дорогим ізперлами, і Деісус на ньому виготовлений із золота. Отже, плетіння найбільш дорогихкниг поверх шкіри прикрашалося золототканими тканинами (оловір), металевими накладками із зображенням фініфтю. Всі ці багаті плетіння виготовлялися місцевими ремісниками. Деякі книги прикрашалися прекрасними мініатюрами. Таким чином, у Володимиро-Волинському працювала група переписувачів і майстрів художнього оформлення книги. Літописання в Галицькій землі з’явилося рано, і з самого початку в ньому буласвітська спрямованість. Мабуть, дружинником, а не священнослужителем був Василь,що описав осліплення теребовльського князя Волошка Ростиславича в 1097 р. Місцеві літописці були освіченими людьми, вміло користувалися літературними джерелами. Так, Василь, автор «Повісті про осліплення Волошка», знав Початковий літопис у його першій редакції. Окремі місця «Повісті» підтверджують також знайомство її укладача з чеськими пам’ятками старослов’янською мовою, що розповідають про життя і смерть князя В’ячеслава. Втім на Русі знали не тільки «Житіє В’ячеслава», але і кілька інших старо-слов’янських пам’яток великоморавського, або давньочеського, походження. Один ізосновних шляхів їх поширення йшов через галицько-волинські землі Виразний приклад розвитку в Галицько-Волинській Русі своєрідної культури — зодчество цього краю. Як і всюди на Русі, більшість споруд тут будували з дерева, кам’яними спочатку тільки одні храми, рідше князівські палати. Будівництво найдавнішого культурного центру на заході Русі — Володимира-Волинського говорить про тісні йогозв’язки з Києвом. Збережений (у реконструкції) Володимирський Успенський собор, будівництво якого було завершене в 1160 р., повторює план Успенського собору Києво-Печерської лаври. Це типовий шестистовпний однокупольний храм із трьома апсидамипо східному фасаду. Він дуже схожий на такі сучасні йому спорудження, як церкви Кирилівська і Богородиці Пирогощі у Києві, Переяславський храм, Борисоглібські собориЧернігова і Смоленська, Успенський собор чернігівського Єлецького монастиря. Той само тип будівництва представляла у Володимирі «Стара катедра» — заміський храм. Можливо, у володимиро-волинському Успенському соборі чіткіше були виражені елементи романської архітектури, не збережені реставраторами. З волинським зодчествомбуло тісно пов’язане і гродненське. Початок йому, судячи з подібних рис, поклали майстри з Володимира-Волинського. Однак незабаром у Гродно склалася місцева архітектурнашкола. У ній багато своєрідного, передусім, ошатне оздоблення фасадів ізвмонтованимив цегельну стіну керамічними плитками і каменями різних відтінківОздоблення галицьких і частково володимиро-волинських храмів декоративним різьбленням відоме тільки з археологічних знахідок. Про чудові храми Данила Галицького в Холмі ми знаємо головним чином з літописної розповіді. Літописець повідомляє,що в побудованих при Данилі Козьмо-Дем’янській і Іванівській церквах зводи буличотиристовпні. Особливою красоювідрізнялася церква Івана. У ній капітелі опорнихстовпів прикрашали різьблені скульптурні маски. Біля входу у вівтар піднімалися колони з кам’яних монолітів. Внутрішня поверхня купола була розписана золотими зіркамина лазурному тлі. У вікнах красувалися вітражі. Портали давні майстри оформили каменем білим і зеленим; різьблення на них настільки уразили літописця, що він повідомивім’я скульптора Авдія. Достовірність зведень літописця підтверджується тим, що прирозкопках Холмського городища виявлені сотні кілограмів сплаву міді і свинцю. Очевидно, це залишки підлоги церкви, що згоріла під час пожежі в 1256 році. Відразу післяпожежі Данило почав відбудовувати місто. Розповідь про багатство різьблених прикрас підтверджують знахідки фрагментівкапітелей і інших архітектурних деталей. Серед кам’яних скульптур Холма виділяєтьсякам’яна статуя орла, поставлена на спеціальному кам’яному стовпі. Ця скульптура могла мати геральдичне значення, як і зображення орла на галицьких керамічних плитках. Паралельно з архітектурою в Галицько-Волинській Русі розвивався монументальний живопис, але останній відрізнявся великим консерватизмом. Як правило, розпис храмів фресками робився за княжим замовленням. Сучасники високо цінували майстерність галицьких художників-монументалістів. Наприкінці ХІV-ХV ст. їх часто запрошували розписувати костьоли в міста Польщі. Місцевий іконопис розвивався в Галицько-Волинській Русі під впливом київського, який тут високо цінувався. Найдавніші збережені ікони Галичини відносять до XIII ст. Безцінною пам’яткою є «Покрова», що зберігається у Київському національному музеї українського мистецтва.Унікальна композиція цієї ікони, що не має прямих паралелей у давньоруському і візантійському мистецтві. На відміну від всіх інших ікон на цю тему, в давньогалицькій богородиця зображена з дитиною в лоні, а дугоподібний покрив над нею нагадуєзавісу, зображену на іконі в константинопольському Влахернському храмі. Ймовірно,що безпосереднє знайомство галицьких художників із візантійською пам’яткою далопоштовх розвитку самостійної іконографії Покрови, культ якої асоціювався з ідеєюзахисту від зовнішніх ворогів. З робіт художників високого професійного рівня збереглася ікона Богоматері-Одигітрії кінця ХІІІ-ХІV ст. із Покровської церкви м. Луцька (зберігається в Київському національному музеї українського мистецтва). Вражає мужнійсум у погляді матері,цілісність і епічна величність її образу. Відома Ченстоховока ікона, популярна в Польщі, яка у XIV ст. була вивезена з Галичини. Галицьке образотворче мистецтво XIV ст. гіднопредставляє відома ікона Юрія Змієборця на чорному коні (зберігається у Львівськомунаціональному музеї українського мистецтва). У ній немає нічого зайвого. Ритм ліній ічітко обмежених кольорових плям підпорядкований єдиному художньому задуму: створити образ безстрашного воїна, вірного своєму обов’язку. На ясно-сірому тлі виділяється темний силует коня з вершником і червоний плащ воїна.