Культура - статті - 2021

Монументальний живопис Русі. Мозаїка. Фрески

Монументальний живопис — головна складова частина оздоблення інтер'єру давньоруських палаців і храмів, що прикрашалися розкішними настінними мозаїками, фресками, різьбленим каменем, мозаїчними підлогами та різноманітними творами прикладного мистецтва.

Живопис на стінах храмів розміщувався за так званими іконографічними схемами, розробленими середньовічними теологами. Однією з вимог було розташування живопису відповідно до значення та вагомості композицій або того чи іншого персонажа в церковній ієрархії. Для творчої фантазії художника, особливо у X—XI ст., не залишалося місця, все підпорядковувалося заздалегідь визначеним зразкам та схемам, яких він повинен був обов'язково додержуватись.

Про монументальний живопис X ст. можна деякою мірою судити лише на підставі археологічних знахідок, виявлених під час розкопок Десятинної церкви у Києві. Тут знайдені різнокольорові кубики від настінних мозаїк, уламки штукатурки із залишками фресок, частини мозаїчної підлоги. Особливий інтерес становить фресковий фрагмент, який зображує верхню частину обличчя якогось святого. Живопис відзначається майстерною передачею форми та великою архаїкою навіть у порівнянні з візантійськими художніми творами X ст. Техніка фрески нагадує живопис восковими фарбами (енкаустику).

Порівняно добре зберігся ансамбль чудових розписів XI ст. у Софійському соборі у Києві. Стіни, стовпи і склепіння величезної споруди вкриті мозаїками та фресками. Найбільш освітлені, парадні частини собору прикрашені мозаїками, решта — фресковим живописом, який виконувався мінеральними фарбами по сирій штукатурці. Значна частина розписів уціліла і зараз звільнена від пізніших нашарувань олійних фарб.

У головному куполі вміщено мозаїчне погруддя Христа-Пантократора (Вседержителя) в оточенні чотирьох архангелів. Нижче, на простінках між вікнами барабана, були зображені постаті дванадцяти апостолів, ще нижче, у парусах, — чотирьох євангелістів. На північній та південній підпружних арках містяться 15 мозаїчних медальйонів, що входять до композиції «Сорок мучеників», на східних стовпах цих арок — мозаїка «Благовіщення». У головному вівтарі центральне місце займає чудово виконане мозаїчне зображення богоматері — Оранти на весь зріст, з піднятими вгору руками, яку у народі називали «Нерушимою стіною». В уявленні киянина доби середньовіччя Оранта була захисницею міста і Русі. Під зображенням Оранти збереглася багатофігурна символічна композиція «Євхаристія» — причастя апостолів.

Стилістично мозаїки Софійського собору характеризуються площинною побудовою композицій, присадкуватістю постатей, їх статичністю тощо.

Не менш важливе місце в оздобленні Софійського собору займає фресковий живопис. У центральній частині храму збереглися багатофігурні фрескові композиції на євангельські та біблійні теми, на стовпах — численні зображення мучеників, воїнів, святителів та ін.

У середньому нефі частково збереглися залишки великої урочистої композиції на світську тему. Фреска зображувала засновника собору Ярослава Мудрого з родиною. Середня частина цієї фрески втрачена в кінці XVII ст. На північній стіні збереглося тільки дві постаті, а на південній — чотири. Про початковий зміст композиції можна певною мірою судити на підставі малюнка 1651 р. голландського художника А. ван Вестерфельда. Фреска зображала щонайменше 13 фігур. У центрі — Христос, праворуч від нього — Ярослав з моделлю Софії в руках та його сини, вірогідно, Володимир, Ізяслав, Святослав та Всеволод. Ліворуч — княгиня Ірина та дочки. По обидва боки від центральної фігури фрески були зображення князя Володимира Святославича та княгині Ольги — осіб, з іменами яких пов'язане прийняття християнства на Русі. Мета фрески — не тільки прославити будівника собору, а й підкреслити право Русі на церковне самоврядування.

Вежі собору з гвинтовими сходами не мали богослужебного призначення, а тому прикрашені розписами на світські теми. Крім високих художніх якостей, цінність цього живопису полягає ще й у тому, що він дає уявлення про оздоблення монументальними розписами палацових споруд, які не збереглися до нашого часу. За сюжетами живопис у баштах можна поділити на дві групи: сцени мисливського жанру та ігри на іподромі. Найбільш цікаві зображення південно-західної башти: полювання на вепра, білку, диких коней-тарпанів за допомогою дресированих гепардів. Далі, вірогідно, зображено константинопольський іподром під час змагання на колісницях. Імператор та глядачі зображені у ложах палацу «Кафісми», опис та малюнки якого відомі з візантійських джерел.

Поруч міститься широко відома фреска «Скоморохи» з танцюристами, музикантами, акробатами, що, можливо, відбиває одну з сторін побуту київського князя. У північно-західній башті збереглися різносюжетні фрески: полювання на ведмедя, людина з верблюдом, стрілець з луком, музикант, що грає на смичковому інструменті, полювання на оленя, у медальйонах намальовані грифони, соколи, кречети. Велика композиція на другому поверсі башти зображує якийсь урочистий прийом у візантійського імператора, можливо, приїзд княгині Ольги до Царграда — сюжет, що у переказах та літературних творах був поширений на Русі.

Значне місце у розписах собору посідають орнаменти. Орнаментальним плетивом, неначе великим барвистим килимом, вкриті майже всі стіни будови. Переважають рослинні орнаменти, які мають близькі аналогії у пам'ятках давньоруської книжкової мініатюри.

За своею художньою досконалістю мозаїки та фрески Софійського собору у Києві належать до найкращих зразків світового монументального мистецтва середніх віків.

Мозаїки і фрески прикрашали Успенський собор Києво-Печерського монастиря. На жаль, про його художнє оздоблення відомо мало. Сюжети головних композицій собору типові для XI ст.: у куполі — Христос, у головному вівтарі — богоматір — Оранта, нижче сцена причастя апостолів та святителі. У виконанні мозаїк вівтарної частини церкви брав участь відомий давньоруський художник Аліпій.

За ранньою давньоруською традицією був оздоблений собор Михайлівського Золотоверхого монастиря, збудований на початку XII ст. Розписи його частково збереглися. Головний вівтар собору прикрашали мозаїки за схемою, що нагадувала софійську: вгорі — Оранта, нижче — сцена причастя та святителі. Уявлення про особливості михайлівських мозаїк дає велика композиція «Євхаристія» та кілька однофігурних зображень Дмитра Солунського, Стефана, Федея. Фрескові та мозаїчні орнаменти представлені в музеях країни. Порівняння мозаїчної сцени причастя апостолів з «Євхаристією» з Софійського собору вказує на появу на початку XII ст. нових стилістичних рис. На зміну розміреному важкому ритму приходить новий. Пози постатей набувають різноманітності, динамічності. Художники вдало передають психологічні риси та взаємини персонажів. Над композицією зроблено великий пояснювальний напис слов'янськими літерами. Привертає увагу майстерне зображення Дмитра Солунського у вигляді молодого воїна. Михайлівські мозаїки відзначаються яскравим колоритом.

У фрагментах зберігся також фресковий живопис собору Михайлівського Золотоверхого монастиря, зокрема «Благовіщення» та фреска «Захарія». Стилістичні риси мозаїк та фресок собору, слов'янські написи при деяких композиціях вказують, що в їх виконанні брали участь місцеві майстри, можливо, згаданий митець Аліпій.

Добре простежуються нові стилістичні особливості та іконографічні зміни, що сталися у XII ст., у розписах Кирилівської церкви у Києві. Дедалі більшого значення в цей час набула графічна манера письма, що особливо помітно в передачі драпіровки одягу. У головному вівтарі Кирилівської церкви містилося зображення Оранти, нижче — сцена причастя та святителі у медальйонах; у куполі — погруддя Христа; між вікнами барабана — дванадцять апостолів, нижче — євангелісти. Найкраще збереглися фрески південної апсиди, присвячені Кирилу Александрійському.

Важливою особливістю тематики розписів церкви є поява нового іконографічного сюжету «Страшний суд», що було тісно пов'язано з загостренням соціальних суперечностей на Русі у XII ст.

Мозаїка Русі-України

Склоробство — уміння виготовити скло, скло образні маси і виробляти з них різні вироби — належить до найдавнішого ремесла, добре відомого багатьом слов’янським племенам, що населяли простори Київської Русі у VIII-IX ст.

Давній Українській мозаїці, що грунтується на застосуванні головного мальовничого матеріалу, кольорових смальт (сплаву скла з матеріалами, що заглушають його, і різними барвниками), передувала високорозвинена в давній Русі техніка склоробства, яка існувала не тільки в центрі Київської держави — м. Києві, але й у Чернігові, Галичі.

У Києві виникло і розповсюдилося, на основі високорозвиненого місцевого київського склоробства, виробництво різноманітних виробів зі скла. Організувалася і почала успішно виробляти свою продукцію, у вигляді різнобарвних плиток мозаїчної смальти, майстерня смальти і кольорового скла. А також виникло високе виробництво художньої декоративної кераміки з поливною емаллю, що дійшла до нас у виді окремих розписних поливних кахлів з розкопок Великокнязівського палацу в Києві, Десятинної церкві, Золотоверхого собору Михайлівського монастиря, Михайлівського собору Видубицького монастиря тощо.

Завдяки високорозвиненій техніці склоробства, на його базі, у XI-XII ст. в Київській державі, змогли розвитися і досягти винятково високого рівня майстерності, як у технічному, так і в художнім відношенні, суміжні з ним виробництва: емалі, мозаїчно-смальтове і декоративно-керамічне. Досягнутий київськими майстрами винятково високий рівень технічної і художньої майстерності в техніках мозаїки, емалі і декоративно-керамічної справи був настільки високий, що не тільки перевершував у багатьох відносинах той рівень, якого до цього часу досягли ці види майстерності в Західній Європі, але і служив їм зразком для подальшого удосконалювання. Недарма Теофіл у своєму, трактаті зауважує про необхідність західноєвропейським майстрам «вивчати» записані ними способи виробництва емалі, «що… відкрила Русія».

Не менш високо стояло в цей час і мистецтво мозаїчного живопису, і, зокрема, мистецтво готування мозаїчної смальти, як із заглушеного кольорового скла, так і з напівпрозорої і прозорої смальти, у тому числі із золотих та срібних смальт, що вироблялися київськими майстрами з матеріалів місцевого походження. Палітра київської смальти, за допомогою якої було набрано, видатні по своїй художній і технічній майстерності мозаїчні підлоги (в Десятинній церкві в Києві наприкінці Х ст., Михайлівського собору Видубицького монастиря, Софійського собору й інших древніх храмах Києва, а також мозаїчний живопис київського Софійського собору і Золотоверхого собору Михайлівського монастиря), відрізнялася винятковою розмаїтістю і багатством своїх колірних тонів і відтінків. Ймовірніше за все, мозаїчні підлоги у древніх храмах Чернігова і Переяслава Південного також набиралися зі смальти, виготовленої київськими смальтоварами у своїх майстернях.

Давньоруський мозаїчний живопис Х-ХІІ ст. може бути поділленний на два види: високомистецькі мозаїки, підлоги, що фрагментарно збереглися до наших днів у ряді храмів цієї епохи в Києві, Чернігові й інших давньоруських містах Київської Русі, а також у Новгороді Великому, і мозаїчний живопис, що прикрашав стіни, зводи і куполи давньоруських храмів Х-ХІІ ст., ансамблю, що дійшов до нас у вигляді, мозаїк київського Софійського собору (1037—1061—1067 років.), фрагментів мозаїк Золотоверхого собору, Михайлівського монастиря в Києві (60-і рр. XI в.), а також, що не дійшли до нас — мозаїк Спаського собору в Чернігові (перша половина XI ст.), мозаїк Успенського собору Києво-Печерської лаври (1073—1078 р.) і Благовіщенського собору в Чернігові (1186 р.).

До нашого часу збереглася частина мозаїчного живопису київського Софійського собору, виконана київськими художниками-мозаїчистами. У конхе апсиди головного храму Київської Софії знаходиться величезне зображення «Богоматері-Оранти», назване «Нерушимою стіною». Нижче неї розташований фриз, на якому знаходиться мозаїка «Причащання», а під фризом йде пояс мозаїчних зображень батьків церкви у зріст. У куполі, в колі, знаходиться погрудне зображення Вседержителя, підтримуваного чотирма архангелами, з яких зберігся тільки один. У вітрилах, під куполом, знаходиться зображення євангеліста Марка, а в простінках вікон барабана — фрагментарно збережені фігури апостолів. На західному пілястрі східних стовпів збереглося зображення «Благовіщення». У підпружних арках мається трохи мозаїчних медальйонів з погрудними зображеннями Христа і святих, приналежних до циклу сорока мучеників. Крім того, у ряді місць собору збереглися мозаїчні декоративні прикраси у вигляді орнаментів. Цим і вичерпуються всі мозаїки, що збереглися від колись найбагатшого декоративного мозаїчного оздоблення Софійського собору, суцільним килимом вкрившего стіни, зводи, барабан, купол і стовпи храму.

Мозаїчний живопис київського Софійського собору був набраний місцевими київськими художниками — мозаїчистами по створеним ними оригінальним малюнкам, за замовленням будівельника собору — київського князя Ярослава Мудрого.

Набір мозаїк Софійського собору був виконаний зі смальти, виплавлених київськими майстрами-смальтоварами в місцевій київській майстерні.

Мозаїчний живопис Золотоверхого собору Михайлівського монастиря. Мозаїчний живопис, що колись покривала стіни і зводи Золотоверхого собору Михайлівського монастиря в Києві, був виконаний місцевими київськими художниками-мозаїчистами в 60-і рр. XI ст., за замовленням будівельника храму — київського князя Ізяслава. Мозаїчний набір був виконаний зі смальти, приготовлений також київськими майстрами-смальтоварами. Техніка набору була прямою, і смальти змішувалися в двошаровому вапняно-цегельному грунті. Палітра смальти майже не відрізнялася від палітри київського Софійського собору.

Палітра смальти, що застосовувалася в мозаїчному живописі київських храмів XI ст., нараховувала 72 різновиди, у число яких входило 8 видів кубиків, що представляли собою натуральні природні мінерали.

Поряд із прикрасою мозаїчним живописом давньоруських храмів, мозаїки застосовувалися і для оздоблення давньоруських князівських цивільних споруджень.

Розкопки на території древнього Києва, поблизу Десятинної церкви, знайшли фундаменти декількох, прямокутної форми, цивільних кам’яних будинків Х-ХІ ст. — «гридниць», — тобто парадних палацевих споруджень, що призначалися для збору князівської дружини. Ці «гридниці», судячи зі знайдених фрагментів мармурових деталей, мозаїк і фресок, мали пишну обробку інтер’єра і нічим не поступалися по своєму багатству обробці храмів.

Мозаїка в раннім середньовіччі розвилася остаточно. З’явилися нові види, що використовувалися і далі. Свого розквіту мозаїка досягла у середньовіччі.