Культура - статті - 2021

Особливості міфологічних уявлень слов'ян. Міф. Міфологічна модель світу. Відбиття міфологічних уявлень українців у символіці

Оскільки міф — це певне світовідчуття, він пов’язаний з уявленнями людини про час і простір. У всіх народів існували космогонічні міфи — міфи про створення світу. Незважаючи на різноманітні сюжети, такі міфи мають спільну ознаку: у них втілена ідея виникнення з первинного Хаосу сакрального Комосу. Зауважимо, що слово Космос (від грецького kosmos — порядок) у цьому контексті означає світовий порядок. Визначальними ознаками Космосу, без яких він не мислиться, є цілісність і впорядкованість. Космос як результат творчого акту асоціюється з буттям і протиставляється небуттю — Хаосу. Сам акт впорядкування (зародження) Всесвіту є сакральним (так само міфологічним світоглядом сакралізується сама ідея народження). У космогонічних міфах реалізується міфологічна модель світу — уявлення людини про впорядкований час і простір (точніше, часо-простір, оскільки на цьому етапі розвитку свідомості час і простір не відокремлюються). Міфологічна модель світу є універсальною в тому плані, що, незважаючи на різноманітність сюжетів космогонічних міфів, у них можна простежити уявлення про: а) першостихію — стихію, з якої починалося зародження Всесвіту, наприклад, це може бути безмежний водяний простір; б) першоелемент — предмет, який виник першим і зумовив виникнення інших реалій світу, наприклад, яйце, зернина, ікринка — те, з чим пов’язана ідея народження нового життя; в) сакральних творців — безпосередніх учасників акту створення світу, наприклад, тотемних тварин, якихось обожнюваних істот; г) наявність чотирьох просторових координат, пов’язаних із чотирма сторонами світу по горизонталі; ґ) наявність трьох просторових координат — «верх» — «середина» — «низ» по вертикалі, а також вертикальної осі, яка підтримує впорядкований простір і забезпечує його цілісність. Універсальними для всього людського суспільства образами впорядкованого на три частини світу є Світове Дерево, в якому виділяються верх (крона), середина (стовбур), низ (корені), а також гора, стовп; д) сакральні числа, які є своєрідним кодом впорядкованого простору: 3 — три виміри по вертикалі, 4 — чотири виміри по горизонталі, 7 — сума трійки й четвірки, 12 — добуток трійки й четвірки. Отже, числа 7 і 12 символізують цілісність світу. Простір вважається впорядкованим, якщо він оцінений за сімома координатами: верх, середина, низ, вперед, назад, ліворуч, праворуч. Показово, що в центр цієї просторової моделі людина поміщає себе, тобто міфологічна модель світу пов’язана з самосвідомістю. Виступаючи кодом сакрального простору, числа 7 і 12 водночас пов’язані з категорією часу — з сонячним і місячним календарем і семиденним тижнем. В українській старовинній загадці простежується співвідношення між просторовою структурою дуба (символа Світового Дерева) та часовою структурою Космосу: «Дуб — дуб — довговік, на йому 12 гіллів, на кожнім гіллі по 4 гнізді , а в кожному гнізді по сім яєць, кожному ім’я є» (дуб — рік, гілля — місяць, гніздо — тиждень, яйце — день тижня). Сакральним у міфологічній моделі є також число 2, яке відображає дуалізм у світогляді первісної людини, який передбачає класифікацію явищ навколишньої дійсності за бінарним принципом, принципом «так» і «ні». Згідно з такими уявленнями простір набуває оцінного значення й поділяється на «свій» — позитивний і «чужий» — негативний, ворожий людині. Важливим в упорядкуванні простору є відмежування «свого» простору від «чужого». Своєрідною межею, що окреслювала «свій» простір і відділяла його від «чужого», часто було коло (аналогічно в хаті такою межею був поріг, з яким пов’язано чимало прикмет, заговорів, загадок). Усе, що перебувало за межею, сприймалося як щось вороже, некультурне, чуже. За таким самим принципом набували оцінного значення опозиції «верх» і «низ», «праворуч» і «ліворуч», «схід» і «захід», «південь» і «північ». У більшості народів «позитивним» напрямком є правий, «позитивними» сторонами світу — схід і південь. Дуалізм простежується також в протиставленні неба і землі, першостихій води й вогню, які могли ототожнюватися з чоловічим і жіночим, батьківським і материнським початком. Так, земля й вода часто асоціюються з жінкою, небо й вогонь за принципом опозиції — з чоловіком. Число 1 також є сакральним. Це — і першостихія, й першоелемент, і цілісність, нескінченність буття. В такому розумінні одиниця співвідноситься з колом.