Культура - статті - 2021

Культура давніх кочових народів

Вони займалися виключно скотарством. Побут кіммерійців був пристосований до потреб кочового життя (про що свідчить відсутність пам’яток осілості) та ведення війни. Кількість матеріальних пам’яток про побут і взагалі культуру кіммерійців дуже обмежена. Тому існують досить ймовірні припущення про скотарство як основну господарську галузь, зокрема розвиток конярства. Також ймовірним є припущення, що основою раціону були молочні і м’ясні страви. Зате кіммерійці залишили немало пам’яток керамічного посуду. Їх особливістю є висока горловина циліндричної форми шириною з людську долоню, а також лощіння із середини. Такий посуд ідеально пристосований для зберігання молока. Можна також припустити, що кочовики-кіммерійці мешкали у куренях, які легко розбиралися й транспортувалися, та іноді у землянках. Відомо, що кіммерійці носили конусоподібні шапки, а також вузькі штани та короткі сорочки, а також бойовий пояс, до якого прикріплялася зброя.

Очевидно, одним із факторів, який забезпечив панування кіммерійців у степовій зоні Північного Причорномор’я, був перехід до використання заліза (головно при виготовленні зброї). Матеріальні пам’ятки цієї культури представленні керамікою, кам’яними надмогильними стелами із різьбленими зображеннями та надмогильною скульптурою, металевими прикрасами, кінською упряжжю, витворами кістяного різьбярства, зброєю.

Скіфи. У скіфів була широко розвинена міфологія й остаточно складена релігійна система. Релігія скіфів базувалася на відповідній космології та міфології, типових для індоіранських культур. У їх розумінні Всесвіт поділявся на впорядкований світ, що має форму квадрата, та невпорядкований хаос. По вертикалі Всесвіт поділявся на світ богів, світ людей або землю та підземний світ. Усі три стихії об’єднувалися вогненною, тому скіфи, як і всі іранські племена, були вогнепоклонниками. Релігійна система скіфів вже остаточно склалася.

Скіфські легенди, передані античними авторами, зафіксували особливе ставлення до "жіночих" божеств — Апії, богині сімейного вогнища Тавіті (яка стояла вище Папайя, а клятва "царськими гестіями" — божествами царського вогнища була священною), а отже, й особливе становище жінки. Жінка користувалася захистом і повагою, відігравала важливу роль у веденні домашнього господарства, вихованні дітей, у соціальному житті Жінки навіть брали участь у військових звитягах (що підтверджує не лише легенда про амазонок, а й дані розкопок жіночих могильників-курганів, у яких знайдено зброю, здебільшого луки).

Завдяки свідченню Геродота відомі поховальні звичаї скіфів. Покійника на ховали протягом 40 днів, а возили ля прощання до друзів і справляли гучні поминки (тризни). Таке дійство ймовірно пов’язане з великими затратами сили і часу на спорудження могильника. Відомо, що тіла царів бальзамувалися. До могили царя клалися задушені дружина, слуги, коні тощо, золотий посуд, краще майно. Через рік знову робили поминки, на яких убивали п’ятдесят найкращих служників і коней. Цей звичай має давні корні й відповідність у різних східних культурах.

Важлива роль належала й привласнювальному господарству: рибальству, мисливству, збиранню меду та воску, прирученню диких коней. Очевидно, скіфи-орачі (племена, що займалися хліборобством) вирощували ті ж культури, що й племена мідного віку на землях України. У цей період з’являються озимі культури. Слід зазначити, що панування скіфів-кочовиків негативно вплинуло на розвиток хліборобських культур Правобережної України. Ці племена поступово переходили до напівкочового способу життя, орієнтувалися на скотарство, що у подальшому стало однією з причин занепаду скіфського царства. Відомо, що мешканці лісостепової зони розводили свійську птицю: качок, курей, гусей.

У найдавніші часи скіфи-кочовики мешкали у чотири- або шестиколісних мажарах, у які запрягали волів. Їх побут не відрізнявся від побуту пізніших кочових народів, краще нам відомих (казахи, хозари, татари тощо). На початку ІV ст. до н. е. з’являються постійні житла — двокамерні напівземлянки, а також наземні округлі в плані споруди. Обігрівалися приміщення за допомогою відкритого вогнища (лише зрідка — за допомогою глинобитної печі), а освітлювалися жировими каганцями. Жителі лісостепу мешкали у таких же земляних або наземних житлах примітивної безстовпової конструкції. Археологічний спадок скіфської доби досить багатий. Він дає достатньо відомостей про одяг скіфів. Останній був вузького покрою, щільно облягав тіло і виготовлявся з вовни (у тому числі й верблюжої), шкір і хутра. Скіфи вміли прясти і плести одяг з нитки. Жінки носили довгу мантію і накидку, на голові очіпок. Одяг доповнювався бляшками з золота та інших металів, намистом, підвісками, гривнами, сережками, обручами, іншими прикрасами як місцевого виробництва, так і грецьких майстрів. Художня культура. Значного розвитку у скіфському суспільстві набуло декоративно-прикладне мистецтво, характерною ознакою якого була надмірна орнаменталізація, у тому числі інкрустація дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням.

Усі сюжетні лінії пов’язані з епічним та релігійно-міфологічним багатством цієї культури. Причому божества зображалися дуже рідко. Очевидно, це були уособлення природних стихій або соціальних інститутів. Натомість основу орнаменту складають прославлення епічних героїв, зображення демонологічних і міфологічних персонажів, а також змій, драконів, грифів, коней, різних хижаків.

Значно менше досліджена монументальна кам’яна скульптура, яка є складовою художньої спадщини скіфів. У високохудожньому стилі давні майстри зображали скіфських воїнів у повному бойовому обладунку. Такі скульптури встановлювалися на курганах-похованнях степової частини Скіфії. Поховання, на яких встановлені подібні зображення, не містять багатих прикрас.

У подальшому скіфська культура в цілому дуже швидко еллінізувалася. Це, зокрема, позначилося на мистецтві: змінюються сюжети, вдосконалюється техніка. Звіриний стиль з часом поступається сюжетам з побуту скіфів. Неперевершеним взірцем цього періоду є золота пектораль з кургану Товста Могила (ІV ст. до н. е. ), на якій зображено впорядкований Всесвіт, у якому мирно живуть люди (звичайно, скіфи-скотарі), оточений Хаосом, у якому хижаки роздирають копитних тварин.

Культура сарматів. Це були типові кочовики, матеріальна культура, побут, релігійні вірування, космологія, міфологія яких подібна до відповідних культурних ознак скіфів-кочовиків та інших кочових культур Євразії. Але на відміну від скіфської культури раннього заліза сармати вже мали більш досконале клинкове озброєння — мечі (від 50 см до 1 м) та кинджали; луки; списи і стріли з виключно залізними наконечниками більш досконалої форми — трьохгранні, трьохлопасні, гунського типу та ін. Сармати були вже народом-військом, де все чоловіче населення, а не лише окремі верстви, були воїнами. Цей народ зумовив нову хвилю культурного впливу з Далекого Сходу та Середньої Азії у Європі: поява бірюзово-золотого звіриного стилю, на якому позначився вплив китайської цивілізації, а разом з ним — поліхромії; нові способи ведення бойових дій: вдосконалена тактика набігів, переслідування, втечі тощо.