Культура - статті - 2021

Роль Харківського університету у відродженецькому процесі ХІХ ст.

17 січня (29 за новим стилем) 1805 року було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського Університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії, він був заснований з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна, ідею якого підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Куратором університету був призначений граф С. Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський. Серед професорів за перших десятиліть існування університету переважали іноземці, головним чином німці; найвизначніші з них — філософ Й. Б. Шад та історик Д. X. Роммель. Число студентів у 19 ст. постійно зростало: 1805 — 57, 1810 — 118, за 1860-их років — приблизно 425, 1887 — 1520. Певний час Харківський університет користувався автономією з виборним ректором, але в 1820 — 50-их роках його взято під суворий контроль (ректора призначав міністр освіти) з цензурою наукових видань і навіть викладання. 1863 університет у новому статуті здобув часткову автономію. Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також під кінець 19 — на початку 20 ст. Ще до того, поки Київ став осередком українського національного життя на Наддніпрянщині, в середині 19 ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет. У другій половині 19 ст. Харківське Історично-Філологічне Товариство широко розвинуло дослідження історії і побуту Слобідської України та Гетьманщини. Студенти об'єднувалися в українські громади, з участю Потебні, Мови-Лиманського та інших, висуваючи також політичні вимоги українського руху. З ініціативи професорів (Сумцова, Багалія, А. Зайкевича) рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань («Записка по вопросу о цензуре книг на малорусском языке»). 1906 надано почесні докторати М. Грушевському й І. Франкові, а 1910 — О. Єфименко. 1907 Сумцов, Багалій і Халанський почали викладати лекції з народної словесності, історії України й мовознавства українською мовою.