Культура - статті - 2021

Вплив української культури ранньомодерного часу на розвиток культурних процесів у Росії: Стефан Яворський, Феофан Прокопович

Стефан Яворський (Симеон Іванович Яворський; 1658, Явор — 24 (за ін. даними — 27) листопада 1722, Москва) — богослов, філософ, письменник, поет, публіцист, проповідник, релігійний, політичний і культурний діяч, митрополит Рязанський і Муромський, президент Синоду Російської Православної Церкви, протектор Слов'яно-греко-латинської академії. Народився в місті Яворі (в дійсності — Яворів) в Галичині (нині — Львівська область), у небагатій шляхетській православній родині. У 1667, після Андрусівського миру батьки Яворського переселилися з Польщі у село Красилівку біля Ніжина. Навчався у 1673—1684 роках у Києво-Могилянському колегіумі, у Йоасафа Кроковського і Варлаама Ясинського. Потім, прийнявши унію, продовжив освіту в Польщі, де вивчав філософію і богослов'я у Львові, Любліні, Познані та Вільно. У 1689 році повернувся до Києва — і зрікся унії. Прийнявши чернецтво, призначений професором Києво-Могилянської колегії: викладав у колегії філософію, богослов'я, поетику і риторику. Виконував обов'язки префекта. У ці роки видав чотири віршованих панегірики, написаних у стилістиці українського бароко і присвячених гетьманові Івану Мазепі й архієпископові Варлааму Ясинському, благодійнику автора (1685—1689). У Києві Яворський почав проповідувати, написав підручник риторики. У 1700 році приїхав до Москви, де у присутності Петра І вимовив проповідь на смерть воєначальника А. С. Шеїна. Неочікувано для себе він був поставлений митрополитом Рязанським і Муромським, а після смерті патріарха Адріана у році 1700 — місцеблюстителем патріаршого престолу (1701) і протектором Слов'яно-греко-латинської академії, яку став перетворювати у дусі «латинських навчань» за українським зразком.

ФеофанПрокопович — визначний український діяч епохи Відродження, Реформації, Просвітництва. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки, політики, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф. Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наукпродержавуіправо, теології. В 1979 р. в Києві вийшов тритомник лекцій з риторики, логіки, фізики, математики й етики, які читав Ф. Прокопович у Київо-Могилянській Академії в 1705—1709 рр. Раніше в радянські часи були опубліковані твори Ф. Прокоповича в Москві та Ленінграді (Ф. Прокопович. Сочинения, М.-Л., 1961). Ф. Прокопович — автор «Букваря», за яким багато десятиліть вчилися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини, болгари. Його твори були дуже поширені в усіх східнослов'янських країнах. Скажімо, у Сербії «Первоє ученіє отрокам» витримало 7 перевидань. Курс теології Ф. Прокоповича опубліковано латинською в Кеніґсберзі в 70-тих роках ХVІІІ ст. в трьох томах, і тоді ж у Лейпцігу в шести томах. В перекладі російською цей же курс видано в Москві в ХVІІІ ст. І це тільки деякі твори великого мислителя, письменника, політика, науковця. Твори Ф. Прокоповича видавалися книжною і лературною українською, латинською, старослов' янською, російською, німецькою, англійською, французською, шведською, іншими мовами. 1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у базиліянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея. Уніатський володимир-волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія, в якій готували богословів для поширення католицтва серед прихильників східного православ'я.