Культура - статті - 2021

Українська література XIX ст.

Наприкінці 18 ст. Котляревський видає «Енеїду», саме вона поклала початок відродження української мови та літератури.Справу котляревського продовжили «Харківські романтики» - літературне об’єднання 20-40х років створене студентами харківського університету (Боровицьким, Митлицьким, Корсунем). Їхнім ідейним натхненником був Г. Квітка-Основ’яненко, видавши «малоросійські повісті» він довів, що українською мовою можно писати і високохудожні прозові твори. Видатну роль у національному відродженні відіграв поет, художник, мислитель Т. Г. Шевченко, який мав найбільший вплив на українців. З виходом у 1840 р. «Кобзаря» за українською мовою остаточно утверджується статус літературної, «рівної серед рівних». У 1816 р. священник І. Могильницький заснував у Перемишлі «Клерикальне товариство» з метою розповсюдження релігійних текстів українською мовою, він створив «Граматику» української мови, довів, що українська мова є рівноправною слов'янською мовою, а не діалектом російської чи польської мов. У 30-ті роки у Львові культурно-освітній гурток «Руська трійця» видає альманах «Русалка Дністровая», але майже весь тираж був конфіскований. Перші культурно-освітні організації сприяли зростанню національної свідомості українців, активізації національних процесів. 19 ст. стало періодом справжнього національного відродження: зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла культура. В 50-60 роки 19 століття українська література йшла в основному шляхом реалізму. Послідовники Тараса Шевченка Марко Вовчок, Л. Глібов, С. Руданський, Ю. Федькович збагатили українське письментсво новими темами, образами жанрами. Українська проза цього періоду позначена різноманітними жанрово-стильовими пошуками. Дебютує в жанрі оповідання Марко Вовчок, пізніше зявляється її соціальна повість «Інститутка». Соціальні проблеми визначають гострі конфліктиі в оповіданнях Ю. федьковича («Хто винен?», «Максим Чудатий»). У романтичному аспекті подають письменники й епізоди минулого («Кармелюк», «Невільничка» Марка Вовчка, «Чорна рада» П. Куліша). Жанр історичного роману дає всеохоплюючу характеристику часу.

У 70-90 роки 19 ст в українську літературу вступають чимало нових прохаїків — І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Іван Франко. В хніх творах порушено глибинні проблеми епохи, художньо зафіксовано зрушення і зміни у всіх сферах народного життя. Значних художніх результатів досягли у своїх творах також Б. Грінченко, Н. Кобринська, М. Павлик, Т. Бордуляк. У творах Івана Нечуя-Левицького, присвячених показу селянського життя, охоплено широкий історичний проміжок, починаючи від панських часів і закінчуючи розвитком капіталістичних відносин нового століття. «Микола Джеря» несе гострий соціально-викривальний зміст, зображує жах часів кріпацтва, умови і характер праці, втікачів-кріпаків. Перший в українській літературі соціально-психологічний роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного простежує розвиток характерів протягом цілих історичних епох, в умовах соціально-економічних змін і оновлень. У творчості Глібова вміло трансформовано давній байкарський жанр. Всьогоним створено понад сотню творів цього жанру, яким притаманний яскравовиражений український колорит («Вовк та зозуля», «Квіти», «Хмара», «Ведмідь-пасіник». Ліричною драмою назвав Франко свю збіру «Зівяле листя». У ній розкрито глибоку інтимну драму людини, широку гаму почуттів роздумів і мрій. Широтою охоплення життя, рівнем художньої майстерності, новаторством українське письмнство 19 століття посіло помітне місце у світовій літературі.