Культура - статті - 2021

Літературне життя України ХІХ - початку ХХ ст. Народження нової української літератури

Великим історичним здобутком української культури початку ХІХ ст. було впровадження нової української літературної мови, заснованої на принципах фіксації усного народного мовлення з вибірковим залученням певних «книжних» елементів минулого. У 1819 р. у Харкові з’явилася друком перша граматика.

Невипадково «батьком» нової української літератури називають Івана Котляревського. Його поема «Енеїда» (1798 р.) була першою поемою, написаною живою українською мовою.

Виходець зі слобідської козацької старшини Григорій Квітка-Основ’яненко відомий як основоположник української художньої прози. Твори: «Маруся», «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Козир-дівка, «Конотопська відьма», Квітка виступає колоритним гумористом, звертаючись до бурлескних традицій, народної фантастики та іронії.

З творчістю І. Котляревського та Г. Квітки-Основ’яненка пов’язане становлення нової української драми.

Поява у 1840 р. «Кобзаря» Т. Шевченка відкрила перед українською культурою нові ідейні та художні горизонти, які зумовили її самобутній розвиток у майбутньому.

Шевченка традиційно вважають основоположником критичного реалізму в українській. У цілому творчість Т. Шевченка — настільки велике явище в історії української культури, що можна говорити про її визначальний вплив на формування національної свідомості й духовності українців ХІХ — першої половини ХХ ст.

Після смерті Т. Шевченка провід на літературній ниві перейняв «запальний хутірський філософ» Пантелеймон Куліш. Він був не тільки поетом, перекладачем, критиком і літературознавцем, істориком і мовознавцем, а й створив перший класичний український роман «Чорна рада» (1846 р., виданий 1857 р.). Романтизм у цей час поступово занепадає. 70-80-ті рр. — початок епохи «великого» реалізму.

Одним із перших видатних письменників-реалістів був Іван Нечуй-Левицький, який створив новаторські форми прози, дав широку панораму соціального буття, розгорнуті характеристики персонажів, чудові багатобарвні пейзажі всієї української землі.

Ще проникливіший опис життя українського селянства подав у своїх творах Панас Мирний. На відміну від Нечуя-Левицького, він не обмежився аналізом соціальної нерівності, а глибоко досліджував те, який психологічний вплив справляє на людину соціальна несправедливість.

Видатною особистістю цього періоду був Іван Франко. Політика й поезія, публіцистика й новелістика, літературна критика й повість, драма й комедія, література перекладів і редагування часописів, філософія й історія, етнографія й соціологія — все це стало полем його багатогранної діяльності.

Чи не найвагоміше І.Франко проявив себе у літературній творчості.

Початок ХХ ст. в українській літературі ознаменувався приходом неоромантиків Михайла Коцюбинського та Лесі Українки. У своїх творах ці митці створюють особливий художній світ, що поєднує реальне і міфічне, свідоме й підсвідоме, високий ідеал і похмуру дійсність. Творча еволюція М. Коцюбинського зробила його найяскравішим представником українського імпресіонізму. (новели «Лялечка», «Цвіт яблуні», «Intermezzo» та ін.), до кращих зразків світової літератури належать його новели «Сон», «На острові», новаторська повість-балада «Тіні забутих предків».

Одним із найпопулярніших українських письменників початку ХХ ст. був Володимир Винниченко. Суттєве місце в поетиці Винниченка належить сатиричним засобам виразності.