ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Переднє слово


Національна культура — це осмислення місця нації у загальному процесі розвитку людства, а для українського народу — історичне відкриття, яке утверджує його як самодостатню структуру у співдружності етнічних спільностей і визначає належне місце, роль і значення в історичному контексті, без міфологізації, на діалектичних засадах.

Демократизація суспільства, його трансформація гостро поставили проблему вивчення та осягнення своєї історичної спадщини, в якій культурні набутки посідають чільне місце. Сьогодні питання розвитку культури не тільки культурологічне, а й політичне, адже це один із вагомих чинників утвердження державності й відповідно визнання світовою спільнотою молодої держави — України, яка щойно починає свій шлях.

Ідеологи переважно розуміють і намагаються реалізувати культуру як засіб владного управління культурно-мистецьким процесом, а через нього — суспільством, виокремлюючи її з реального життя. Сучасна українська суспільна думка розглядає культуру як нагальну потребу і дієвий аспект самоусвідомлення і самоутвердження себе як народу, нації, що має глибокі історичні корені і зробила великий внесок у загальний розвиток історично-культурного процесу Європи. Адже культура — це національний світ буття, який надає значущості всім подіям розвитку історії.

До цього часу матеріали з історії культури України розпорошені по багатьох першоджерелах, що утруднює роботу з ними, тому автори зосередили увагу на ключових питаннях розвитку культурних процесів українського народу, щоб дати можливість читачеві, і насамперед молоді, глибше і ґрунтовніше осягнути історію культури України.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 31/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.