Культурологія - Історія і теорія світової культури XX століття - В.В.Багацький, Л.І.Кормич 2004

Частина друга (1945-2000 рр.)
Розділ третій. Творчі течії у мистецтві
Кіномистецтво. Видатні режисери сучасності СРСР, а потім Росії

В Радянському Союзі кіно за офіційною термінологією поділялося на історико-революційне, воєнно-патріотичне, історичне, морально-виховне, дитяче. Були також фільми експериментальні або підвищено художні. Якщо «товсті» літературні журнали були частиною життя інтелігенції, то кіно було частиною життя всього народу, яке він дивився в семистах кінотеатрах держави.

В кінематографі Росії, як і всього СРСР, тема Великої Вітчизняної війни втілилася в творах найрізноманітніших жанрів — від ліричної повісті до епопеї. Одразу ж після закінчення війни були створені кінострічки про подвиги радянських людей на фронтах і в тилу. Кращі фільми 50 — 60-х рр. про війну розкривають долю людини — не зламаного в жорстокій боротьбі солдата, який не втратив своєї людяності (режисери — С.Бондарчук, Г.Чухрай, М.Калатозов).

Великою подією російського і світового кіно був фільм А.Тарковського «Іванове дитинство». Він був нагороджений десятками міжнародних премій. Решта фільмів А.Тарковського — «Андрій Рубльов», «Соляріс», «Дзеркало», «Сталкер», «Ностальгія», «Жертвопринесення» теж були високохудожніми творами. Вони стали кінокласикою, ввійшли в історію світового кіно. Філософське мистецтво цих фільмів вселяє в глядача переконання, що для сприйняття їх змісту потрібне велике зусилля. А.Тарковський беззастережно вірив у власну талановитість і виключність, і він зовсім не збирався потурати невибагливим смакам середньостатистичного кіноглядача.. Це не було проявом

самовпевненості пересічної людини. Навпаки, це була пророча впевненість великого художника. Може, правий був драматург О. Мішарін, коли написав: « Я знав трьох геніїв XX століття: Ахматову, Шостаковича і Тарковського». На Заході Андрія Тарковського називали містиком-візіонером.

Наприклад, фільм «Дзеркало» був своєрідною сповіддю генія. Картину «Сталкер» можна розглядати як автобіографічний твір. Адже кожен великий художник є сталкером, вожатим іншого в звичний і знайомий світ. Є в «Сталкері» красива панорама, де видно листок календаря з датою смерті режисера. Фільм «Жертвопринесення» теж начебто став пророцтвом. Недарма його показ мало не день у день збігся з Чорнобильською катастрофою. Знакові явища мистецтва з’являються в історії людства частіше, ніж ми думаємо.

У 80-ті рр. почав ставити свої фільми учень А.Тарковського — Олександр Сокуров. Перші 12 фільмів режисера вийшли на великий екран тільки в другій половині 80-х рр. Навіть дипломна робота О.Сокурова «Одинокий голос людини» була заборонена для показу і тільки майже через десятиліття отримала на одному з міжнародних кінофестивалів престижний приз.

Фільм «Скорботна байдужість» був першим і останнім його постмодерністським шедевром радянського кіно. У фільмах рубежу ХХ-ХХІ ст. стиль О. Сокурова змінився в бік трагізму і гуманізму. Взагалі ж підхід цього видатного режисера до кінематографа можна назвати постмодерністським гуманізмом. Це видно з фільмів «Молох», «Тілець» та інших. У першому фільмі йдеться про Гітлера, а в другому — про Леніна. З цих картин видно, що російське кіно обживає історичний простір, в якому гуманістичне почуття виявляється сильнішим за ідеологію.

Ще А.Тарковський у свій час називав вартими уваги чотирьох режисерів, які є в Росії: О. Сокуров, О.Герман, Іоселіані і С.Параджанов. Пам’ятаючи бездоганний смак А.Тарковського в кіномистецтві, йому можна вірити на слово.

Час усе поставив на своє, належне тільки йому місце. Так сталося і з О.Сокуровим — він є найвідомішим у світі російським режисером.

Яскравим прикладом масового кінематографа стали фільми Леоніда Гайдая («Кавказька полонянка», «Операція «И» та інші пригоди Шурика», «Діамантова рука»), Василя Шукшина («Калина червона», «Вони билися за Батьківщину»), Ельдара Рязанова («Стережись автомобіля», «Гараж», «Службовий роман», «Іронія долі, або із легким паром»), О.Мотиля («Біле сонце пустелі» та інші), Володимира Меншова («Москва сльозам не вірить»). Це типові твори талановитих режисерів реалістичного кіно. їхні майстровито поставлені фільми задовольняли смаки більшості глядачів усього СРСР. Вони по праву вважаються майстрами масової кінематографічної культури Росії.