ХІМІЯ - Комплексна підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання

РОЗДІЛ II. НЕОРГАНІЧНА ХІМІЯ

8. Металічні елементи та їхні сполуки. Метали

8.3. Металічні елементи головної підгрупи II групи1

8.3.4. Магній гідроксид


Магній гідроксид — нерозчинна у воді речовина білого кольору. При нагріванні розкладається:

Взаємодіє:

✵ з кислотними оксидами:

✵ з кислотами (легко):

✵ з амфотерними оксидами (при сплавлянні):

✵ з амфотерними гідроксидами (при сплавлянні):


Добування магній гідроксиду

Добувають магній гідроксид дією лугів або аміачною водою на розчини солей Магнію:

Застосування магнію та його сполук Магній дуже широко використовують як основу у виробництві легких міцних сплавів для космічної та авіаційної промисловості, в автомобіле- та приладобудуванні; у металургії — як відновник для добування деяких металів (наприклад, титану) з їхніх оксидів і галогенідів (магнійтермія):

Також його застосовують в органічному синтезі.

Яскраве полум’я горіння (у реакції з окисниками) раніше використовували для фотоспалаху, а зараз — у піротехніці.

Магній оксид через низьку теплопровідність і високу температуру плавлення (витримує температуру до 2800 °С) застосовують як вогнетривкий матеріал, теплоізолятор (аналогічно азбест і тальк), для виготовлення деяких видів цементу, а також вогнетривкої кераміки.

Магній перхлорат Mg(ClO4)2 використовують як водопоглинач для осушування газів (кристалогідрат містить шість молекул води).

Великі перспективи мають сполуки Магнію в електротехнічній галузі (у виробництві потужних електричних батарей і сухих елементів).





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 31/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.