ПОСІБНИК З ХІМІЇ ДЛЯ ВСТУПНИКІВ ДО ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Частина III . ОРГАНІЧНА ХІМІЯ

Розділ 18. АЗОТОВМІСНІ ОРГАНІЧНІ СПОЛУКИ

§ 18.5. Аміди кислот


Амідами карбонових кислот називаються похідні цих кислот, у яких гідроксильна група заміщена аміногрупою.

Наприклад:

Загальна формула амідів RCONH2. Функціональна група —

називається амідогрупою. Назви амідів утворюють від назв кислот, з яких вони утворились, з додаванням слова “амід”.

Аміди добувають нагріванням амонійних солей карбонових кислот:

або дією аміаку на складні ефіри:

Амід мурашиної кислоти — рідина, аміди всіх інших кислот — білі кристалічні речовини. Нижчі аміди добре розчинні у воді. Водні розчини амідів дають нейтральну реакцію на лакмус.

Найважливіша властивість амідів — здатність їх до гідролізу при наявності кислот і лугів. При цьому утворюються кислота й аміак:

До амідів кислот належить сечовина. Це кінцевий продукт азотистого обміну в організмах людей і тварин. Утворюється при розпаді білків і виділяється разом із сечею. Сечовину можна розглядати як повний амід вугільної кислоти:

Сечовина, або карбамід, — біла кристалічна речовина, добре розчинна у воді. Вперше була добута німецьким ученим Ф. Велером у 1828 р. із ціанату амонію:

Це перша органічна сполука, добута синтезом. У промисловості її добувають з оксиду карбону(ІV) і аміаку при нагріванні (150 °С) і високому тиску:

СО2 + 2NH3 -> H2N—CO—NH2 + Н2O.

Із сильними мінеральними кислотами сечовина утворює солі:

H2N-CO-NH2 + HNO3 −> H2N—CO—NH2 ∙ HNO3.

Сечовина — цінне висококонцентроване азотне добриво (46,6 %), широко використовується на всіх Ґрунтах і під всі культури. Як джерело азоту її додають до корму тваринам. Застосовують її також як вихідну речовину для добування се- човиноформальдегідних смол і лікарських речовин (люміналу, вероналу та ін.).





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 31/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.