КУРС ЗАГАЛЬНОЇ АСТРОНОМІЇ - С. М. АНДРІЄВСЬКИЙ 2007
Частина I
ОСНОВИ СФЕРИЧНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ АСТРОНОМІЇ
Розділ 1
НЕБЕСНА СФЕРА. СИСТЕМИ НЕБЕСНИХ КООРДИНАТ
1.9. Елементи сферичної геометрії
Проведення астрономічних спостережень і подальший аналіз отриманих результатів дуже часто вимагають переходу від одної зі згаданих вище систем небесних координат до іншої. Усі потрібні для цього формули отримано шляхом розв'язування сферичних трикутників.
Сферичний трикутник — це фігура на сфері, утворена дугами трьох великих кіл (рис. 1.16). Тому в сферичній тригонометрії дуги АВ, ВС, АС вимірюють у градусах. Для виведення потрібних співвідношень до сторін АВ і АС у точці А проводимо дотичні до їх перетину з продовженням радіусів сфери ОВ і ОС у точках D і Е. Прийнявши радіус сфери за одиницю, отримуємо, що

Рис. 1.16. Сферичний трикутник
Нагадаємо, що, як і в плоскій тригонометрії, кути трикутника позначають літерами А, В, С, а протилежні їм сторони — a, b, c. Далі приймається, що сторони b і с трикутника АВС менші від 90°. Для визначення (і подальшого виключення) відрізка DE двічі (з розгляду трикутників ADE і DOE) використовують теорему про квадрат сторони, що лежить проти гострого кута. З урахуванням теореми Піфагора після нескладних перетворень отримуємо три співвідношення:
формулу косинуса сторони
![]()
формулу синусів
![]()
формулу п'яти елементів
![]()
За допомогою колової перестановки (заміни a → b, b → c, c → а і відповідно A → B, B → C, C → A) такі ж вирази отримуємо і для двох інших сторін та відповідних їм кутів.
Наведені тут формули істотно спрощуються, якщо один з кутів дорівнює 90°.
Перша публікація: 01/01/2007
Останнє оновлення: 31/12/2023
Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.
Що було опрацьовано:
- усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
- редакційне упорядкування змісту;
- уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
- перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.
Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.