100 кроків до ЗНО - Українська мова і література - Жовтобрюх В.Ф. 2010

Тема 4. Історія України
Крок 87

Хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю (Улас Самчук)

Вступ + теза. Ви ніколи не замислювалися над тим, що таке Україна? Невже ніколи серце не затремтіло, не почало швидко стукати при цьому слові? Блакить неба, повна гарячого сонця, неба — високого, чистого, де коли-небудь ви знайдете безліч хмар, а у ясні чорні ночі не зможете перелічити зорі, навіть з усіма вченими світу. Такі зорі і такі ночі можуть бути лише у рідному краї. А який чудовий ліс та перші квіти на галявині, останні клаптики сірого снігу, з-під якого вибивається перша трава. Як це не любити? Невже всі байдужі до цього? Невже усім однаково, що було у минулому, а що буде далі?

Мій вступ

Доведення (+ історичний факт). Наскільки великим був склад усього Війська Запорізького, з певністю сказати не можна. Більш чи менш конкретні відомості про чисельність запорожців містять окремі джерела. Тисяча п’ятсот тридцять четвертого року всіх запорожців налічувалось не більше двох тисяч. Тисяча шістсот сімдесят п’ятого року кошовий отаман Іван Сірко, задумавши великий похід на Крим, зібрав двадцять тисяч запорожців. Запорожець Микита Корж визначав чисельність усього Війська запорізьких козаків на час знищення Січі тисяча сімсот сімдесят п’ятого року в сорок тисяч чоловік. Не збереглися імена поетів-кобзарів, літописців своєї епохи, що складали думи, балади, пісні про героїчних вояків, але їхні «народні» твори — подарунок нащадкам, шана кожному безіменному українцю, що віддав життя за майбутній, наш прийдешній день.

Моє доведення (+ приклад з літератури)

Доведення. Поклавши в основу твору «Козачка» такий гостро драматичний конфлікт, як зіткнення чистої, щирої людини з народу і морально розбещених кріпосників, Марко Вовчок винесла суворе обвинувачення нелюдській системі свого часу, яка ізсушила, зів’ялила молоду, здорову силу, принесла жінці нечувані страждання. Доля колишньої козачки жахлива. Кріпаччина позбавила Олесю навіть права на родинний затишок, пани розлучили її з чоловіком, забрали дітей, прирекли її на голодну, самотню старість, передчасну смерть на самоті. Марія Олександрівна Вілінська сама бачила, чула, переживала трагічну епоху, не могла закрити очі на існуючу несправедливість, мовчати, коли крик розривав душу.

Моє доведення (+ історичний факт)

Доведення. Варто зауважити, що й сама Україна в окремі історичні моменти нагадувала Кайдашеву сім’ю, в якій люди забували, що вони — одна велика родина. Бували й ворожнеча, і війни. Це страшні, трагічні сторінки нашої історії, і про них не треба забувати. Особливо про них слід пам’ятати сьогодні, коли Україна стала незалежною і будує свою державу. Тільки мир і злагода, взаємодопомога, подолання особистого егоїзму принесуть щастя і впевненість у майбутньому.

Мій висновок