Стилістика української мови

Стилістика інфінітивних речень

В усіх стилях і в обох формах мови — усній і писемній — за багатьох мовленнєвих ситуацій використовуються речення інфінітивні, по-своєрідному близькі до речень безособових.

Інфінітивними називають односкладні речення, які мають синтаксично незалежний інфінітив у ролі головного члена: Тільки зирнути, радо заплакать, Раз пригорнути, раз побалакать (П. Грабовський); Мовчать! Взяти їх — офіцери відтісняють солдатів у куток (О. Довженко).

Інфінітивні речення, на відміну від безособових речень, не допускають вставлення до своєї структури

модальних слів (не) треба, (не) можна, (не) варто і под., пор.: І вам, мамо, вчитися треба (М. Куліш); Коли б ще лиха собі не напитав, бо на кордоні не вільно стріляти, (М. Коцюбинський) — обидва речення безособові із залежним від модального слова інфінітивом; Бути у нас субтропікам чи не бути? (О. Гончар); Хіба ж мені, мамо, цілий вік у чотирьох стінах сидіти і світу Божого не бачити? (Панас Мирний) — інфінітив в обох реченнях синтаксично незалежний, модального слова в них немає, його введення до складу речення не допускається змістом речення. Отже, це — інфінітивні речення.

Трапляються й проміжні випадки, коли вставлення модального слова можливе, але від цього змінюється комунікативно-стилістична сутність конструкції, пор.: Зняти головні убори! (О. Гончар) — речення інфінітивне, спонукально-наказове і Треба зняти головні убори. — речення безособове, розповідне.

За синтаксичним оформленням головного члена, а на цій структурній основі також і за стилістичною функцією, інфінітивні речення поділяють на дві групи: без частки би (б) із часткою би (б).

— Інфінітивні речення без частки би (б). Вони найбільш частотні й стилістично різноманітні:

— мають значення необхідності дії — стану, її неминучості, невідворотності, неможливості і под.: Бути Києву містом зразковим; Ані піти тобі, ані погуляти, ані чого забажати (Марко Вовчок);

— інфінітивні речення спонукальні: виражають наказ, прохання, пораду, побажання або заклик що-небудь зробити чи не робити: Патрони берегти! Стріляти лише по цілі і напевне (І. Підсуха); Стояти тут! Нема шляхів назад (М. Бажан); Жити й працювати по-сучасному!;

— інфінітивні речення із значенням недоцільності дії, її зайвості, недоречності: Чим же було тут захоплюватись?;

— інфінітивні речення, якими виражається сумнів у доцільності дії, нерішучість, непевність, вагання: Хіба піти самому в хату? (І. Тобілевич).

— Інфінітивні речення з часткою би (б). Цими реченнями виражається:

— дія бажана чи небажана: Відпочити б трохи, дух перевести (М. Стельмах);

— побоювання або застереження з приводу здійснення чи нездійснення певної дії: Тільки б не програти змагання;

— оцінка певних дій співрозмовника: Тобі б не брига дою командувати, а банно-пральним загоном (О. Довженко);

— постійна або часта схильність особи (осіб) до певної дії — вчинку: Вам тільки б сміятись (М. Стельмах).

Стилістика інфінітивних речень досить розгалужена. Немалою мірою це пояснюється семантико — структурною своєрідністю їх структури, властивою цим реченням спонукальною чи питальною модальністю, через що моделі інфінітивних речень нерідко використовуються з навчально-виховною метою: Сидіти тихо!; Слухати уважно!; Переписати!; Розв'язати! та ін. або в державно-управлінській сфері: Зобов'язати!..; Виконати!.. та ін.

Отже, інфінітивні односкладні речення (в шкільному курсі мови їх вважають різновидом безособових речень) позначені своєрідною структурою, семантичною сутністю, а на цій основі — також і неповторними, суто індивідуальними комунікативно-стилістичними функціями.