Стилістика української мови

Статистичні основи морфологічної стилістики

Теорія і практика стилістики як окремого лінгвістичного вчення про слова всіх частин мови (змінюваних і незмінюваних) передбачає і їх стилістичну характеристику, а в її межах і кількісний вияв різних форм слова (слів), бо це відображає неоднакову функціональну спрямованість, спроможність і мовленнєву актуальність кожної мовної форми.

Кількісний вияв слів усіх частин мови, їх форм в окремих художніх текстах можна простежити в таблиці:

Поезія як особлива художня творчість значно менше, ніж проза й драматургія, визначається суто кількісними мовними показниками, та, як видно з таблиці, навіть у поетичному мовленні до найуживаніших слів належать іменники (їх об'єктивно найбільше в кожній мові), дієслів у проаналізованих текстах — 250, менше прикметників — 233. Після них за спадною частотністю розміщуються: сполучники — 128, прийменники — 124, прислівники — 73, займенники — 22 та слова інших частин мови. Якнайменше використання числівників у поетичних текстах пояснюється тим, що це слова з абстрактно-кількісним значенням, які, відтворюючи лише кількісно-числові відношення між об'єктами дійсності, не надають їм категоріально-якісної оцінки, лише зрідка забарвлюють кількісну характеристику когось або чогось певною почуттєвістю. Числівники — міжстильові лексеми, майже однаково вживані в усіх стилях мови, однак типовіші для книжних (офіційно-ділового, наукового й публіцистичного) стилів. Це пояснюється їх семантичною сутністю — точно визначати кількість предметів, явищ, ознак чи порядок їх при лічбі. Однак за певних ситуацій кількісні показники вияву певних реалій можуть вражати мовців. Здебільшого це трапляється в інформативно-публіцистичних текстах і зрідка — в художньому мовленні, напр.: І не відає [філоксера. — премаленька комаха], що над нею стоїть істота, котра сильною рукою відбере життя мільярдам ворогів винограду (М. Коцюбинський).

Менш характерні для поетичного мовлення дієприслівники (загалом і дієприкметники). Вони мають своєрідне значення енергії, дії, але позначені еталоном, ознакою книжності, яка обмежено властива розмовно-побутовому мовленню і тільки із спеціальною стилістичною метою стає атрибутом мовлення художнього. Дієприкметниковий і дієприслівниковий звороти здебільшого є елементами мовлення наукового, офіційно-ділового, загалом книжного. Вони також можуть римуватися. У поетичному мовленні ці засоби нерідко переобтяжують виклад, знижують художню барвистість, легкість, емоційність творів.

У поезії обмежено вживаються вигуки, що дає змогу уникати штучної пафосності, об'єктивно оцінювати явища життя.

Значна кількість сполучників (їх 128) в розглянутих поетичних текстах засвідчує цільність, влучність, розмаїтість і, водночас, окресленість семантико — синтаксичних зв'язків між їх сегментами (частинами, елементами).

Кількісний вияв дієслів у художньому мовленні великий. Тому художній стиль (як і розмовно-побутовий) вважають значною мірою дієслівним.

Частотність уживання слів різних частин мови завжди є своєрідним показником стильової належності висловленого, має незаперечне пізнавальне значення. Підрахунки мовних одиниць сприяють розумінню функціонування мови, її виражальних можливостей.

Отже, до семантично й стилістично найпотужніших слів належать іменники та дієслова: їх лексичне значення предметності (для іменників) і дії, стану (для дієслів) є центром, навколо якого групуються в реченні всі інші слова зі своїм особливим частиномовним значенням. Цим доповнюється те, що виражене іменником або дієсловом.