Сучасна українська мова: Морфологія - Пискач Ольга 2022
Вигук
§3. Інтер'єктивація в українській мові
Інтер’єктивація — це перехід до класу вигуків слів і сполучень з інших лексико-граматичних розрядів. У результаті інтер’єктивації поповнюється лексичний склад похідних (вторинних) вигуків: емоційних (Горе! Лихо! Жах! Господи! Матінко! Нене! Боже!), спонукальних (ґвалт! Гляди! Диви! Пробі! Рятуйте!), етикетних (Пробачте! Надобраніч! Прошу! Спасибі!), вокативних (Гусі-гусі! Киць-киць!). Перехід у вигуки повнозначних слів супроводжується втратою ними свого лексичного значення, набуття синтаксичної незалежності й застиглості форми. Цьому процесу передує посилення здатності слова чи форми до вираження емоційної або вольової реакції мовців, а не до називання, тому з часом функція називання заступається функцією вираження, і повнозначне слово стає вигуком. Напр.: Лиха година! Такого піджака загубити! (О.Довженко).
Процесу інтер’єктивації частіше підлягають іменники (Леле! Матінко! Нещастя! Горенько! Лишенько!), дієслова (Диви! Подумаєш! Маєш!), словосполучення (Де тобі! Куди там! Та де там! Ото хіба що!).
Інтер’єктивація дає змогу твердити, що вигуки становлять клас слів, здатний до поповнення за рахунок функціонально переосмислюваних одиниць різної первинної лексико-семантичної природи.