Сучасна українська мова: Морфологія - Пискач Ольга 2022

Сполучник
§1. Загальна характеристика сполучника як окремої частини мови

Відповідно до сучасного сполучник найширше вживався злучник (С.Смаль-Стоцький та Ф.Гартнер; О.Попович, В.Коцовський і І.Огоновський, П.Залозний, Є.Тимченко, Г.Шерстюк), рідше союз (М.Осадца, О.Огоновський, О.Партицький), соключник (Г.Шашкевич), связник (П.Дячан), сключник (П.Павлусевич. Уваги при читанні нововиданої граматики Григорія Шашкевича, 1865) й дуже рідко саме термін сполучник (І.Верхратський) 1.

Сполучник — службова частина мови, що вживається для поєднання слів, словосполучень і частин складного речення. Сполучник є важливим граматичним засобом вираження узагальнених понять про різні зв’язки між предметами і явищами навколишньої дійсності. Є сполучники однозначні і багатозначні. Однозначні виконують лише функцію зв’язку слів, функцію сполучення — бо, якщо, якби, так що, хоч та інші. Багатозначні сполучники можуть виступати то як сполучник, то як сполучне слово, то як повнозначне слово. У цій ролі найчастіше вживаються сполучники підрядності що, як, коли, де і т.д.

1 Жовтобрюх М. А. Система частин мови в українській лінгвістичній традиції / В. М. Жовтобрюх // Мовознавство.— 1993.— №3.— С.10.





Перша публікація: 01/01/2022

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.