Сучасна українська мова: Морфологія - Пискач Ольга 2022
Іменник
§7. Відміни іменників
З погляду відмінювання іменники української мови поділяються на чотири основні парадигми, або відміни. При цьому до уваги беруться рід іменника та характер його закінчення в називному відмінку однини. До неосновних, часткових ознак належать зміни в основі, зокрема поява спеціальних формотворчих суфіксів, відсутніх у називному відмінку однини, зміна наголосу, чергування звуків.
До першої відміни належать іменники жіночого, чоловічого, середнього і спільного роду з закінченням -а (Микола, сирота, надія, пісня, Галина), а також іменники на -е за умови, що вони вжиті в жіночому роді (гадючище, бородище, бабище, лапище).
До другої відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням і закінченням -о в називному відмінку однини (дуб, стіл, день, Петро, парубійко, Іваненко) і середнього роду з закінченнями -о, -е, -а (орфографічно -я): вікно, дно, життя, листя, пір’я, поле, віконце, серце.
До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називного відмінка однини: тінь, сіль, вість, путь, верф, далеч, гуаш, нехворощ, а також іменник мати.
До четвертої відміни належать іменники середнього роду на -а, які у родовому, давальному, місцевому відмінках однини і в усіх формах множини мають основи з суфіксом -ат (курча, хлоп’я), та іменники середнього роду на -а (орфографічно -я) з основами, ускладненими суфіксом -ен- у непрямих відмінках (ім’я, плем’я, сім’я).
Не належать до відмін такі іменники:
1) Невідмінювані (не мають закінчення): торнадо, імпресаріо, поні;
2) Множинні (не мають форм із значенням роду): Ромни, Черкаси, ножиці, штани, іменини;
3) Субстантивіти (відмінюються, як прикметники): набережна, Кобилянська, пальне, Рівне, наречена.