Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ПРИСЛІВНИК

7. ОСНОВНІ ТИПИ АДВЕРБІАЛЬНОЇ ДЕРИВАЦІЇ

Відприкметникова адвербіальна деривація

Відприкметниковий тип адвербіальної деривації базується на здатності прикметника переміститися з позиції присубстантивного залежного другорядного члена в позицію придієслівного некерованого другорядного члена, не змінюючи свого лексичного значення, пор.: привітна жінка і жінка привітно розмовляє; яскраве світло й лампочка світиться яскраво. Потрапляючи в позицію прислівника, прикметник, на відміну від іменника, зазнає морфологічної адвербіалізації, що виявляється в нейтралізації його флексії й заміні її спеціальним словотворчим суфіксом -о, -е, який є абсолютним кінцем незмінного слова. Втрата словозмінної сутності прикметникової флексії в свою чергу спричиняється до нейтралізації тих морфологічних категорій, які вона виражає, а саме: співвідносних з іменниковими прикметникових граматичних категорій роду, числа та відмінка. Морфологічне завершення частиномовного переходу прикметник — прислівник призводить до того, що членований на двадцять чотири родово-відмінково-числових словоформи прикметник згортається в одну словоформу, тобто в прислівникове слово, пор.: гарний, гарна, гарне; гарний, гарного, гарний (-ого), гарним, (на) гарному (-ім); гарна, гарної, гарній, гарну, гарною, (на) гарній; гарне, гарного, гарному, гарне, гарним, (на) гарному (-ім); гарні і спільнокореневий прислівник з однією словоформою гарно.

Отже, перетворення прикметника в прислівник — це морфологізована адвербіальна деривація, тому що вона здійснюється морфологічним (синтетичним) способом — за допомогою спеціального словотворчого суфікса.

Прикметнику властива найбільша лексична співвідносність з похідним від нього прислівником. Це означає, що практично лексичне значення будь-якого якісного прикметника може вживатися в позиції обставинно-атрибутивного прислівника, тобто зазнавати перекатегоризації.

Відприкметникові прислівники з суфіксом -о становлять найпродуктивніший, найпоширеніший тип обставинно-атрибутивних прислівників — бадьоро, буйно, важко, весело, влучно, гарно, гідно, гірко, гордо, завзято, зухвало, красиво, корисно, лукаво, ліниво, міцно, мужньо, низько, повільно, понуро, радісно, ревниво, сумно, сміливо, туго, тьмяно., хмуро, чарівно, шумно, щасливо, юно, ясно: «...Минула втома від довгого шляху, і вони піднімалися по знайомій стежці весело і бадьоро» (О. Довженко); «З цими словами кинув Щербій свою вояцьку зброю у холодні хвилі Черемоша, зняв шапку з голови і гордо й сміливо кинувся у бистрину. Без вагання кинулись за своїм ватажком вірні його побратими» (Легенди та перекази); «Максим подивився на неї [Людмилу], соромливо-щасливо засміявся і, почервонівши весь, став читати прокламацію» (В. Винниченко).

Менш продуктивні обставинно-атрибутивні прислівники на -е, співвідносні з прикметниками середнього роду називного — знахідного однини — байдуже, боляче, гаряче, добре, рішуче, хороше: «...— У нас окаянний Тетеря торгується з ляхами за християнські душі, у вас десять гетьманів хапається за булаву, а що Вкраїна розідрана надвоє, про те усім байдуже» (П. Куліш); «— Ти не знаєш, Любо, як я кохаю і мучусь без тебе, — заговорив [Плачинда] гаряче, боляче й здивувався, що дівчина, притихши, зразу ж, як бувало, не зупинила його» (М. Стельмах).