Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ПРИСЛІВНИК

2. СИНТАКСИЧНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ ЛЕКСИЧНОГО ЗНАЧЕННЯ ПРИСЛІВНИКА

З-поміж інших повнозначних частин мови прислівник вирізняється синтаксичною зумовленістю його лексичного значення, тому що воно не є самостійним, як в іменника, прикметника та дієслова, а базується на лексичних значеннях іменників, прикметників і дієслів, ужитих в прислівниковій синтагматичній позиції. Це означає, що лексичні значення предмета, статичної ознаки, процесу, стану ставляться в залежність від предикативного (ознакового) слова (виросли вкупі; голосно говорити; сказати пошепки; дуже високий; їзда верхи), внаслідок чого формуються відношення двох предикативних (ознакових) слів, семантика яких кваліфікується як ознака ознаки. Ця семантика синтаксичних відношень накладається на лексичні значення вихідних одиниць. Отже, прислівник — синтаксичний дериват від іменників, прикметників та дієслів — спеціалізується на вираженні синтаксичних, предикатно — предикатних відношень. Саме синтаксичною природою значення ознаки прислівника відрізняється від динамічної ознаки дієслова і статичної ознаки прикметника. Якщо прикметник і дієслово безпосередньо визначають ознаку предмета, то прислівники опосередковано, через ознаку предмета, пов'язуються з предметом.