Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ДІЄСЛОВО

6. ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ДІЄСЛОВА

Категорія перехідності/неперехідності

Категорію перехідності/неперехідності, як і категорію персональності/імперсональності, визначає синтаксична ознака: здатність або нездатність дієслова керувати іменником у знахідному відмінку (а при наявності заперечної частки не — в родовому); ця семантична особливість дієслова зумовлена його лексичною семантикою. Дієслова, що означають дію (гріти, робити, читати, писати, виховувати), здебільшого перехідні; дієслова, що означають стан (горіти, тліти, горювати, спати, стояти), як правило, неперехідні. Усі дієслова з постфіксом -ся належать до неперехідних: боятися, битися, працюватися, сміятися та ін. У багатьох випадках морфема -ся виступає як засіб нейтралізації перехідності: нести (перех.) — нестися (неперех.), калічити (перех.)— калічитися (неперех.), класти (перех.)— кластися (неперех.), клеїти (перех.) — клеїтися (неперех.) і т. д. Отже, постфікс -ся — виразна формальна ознака неперехідних дієслів.

До формальних засобів вираження неперехідності належать також суфікси дієслівних основ -і-/-а-, -і-/-іj, -іша-/ -ішаj-, також частково (тільки в дієсловах недоконаного виду) суфікс -ну-/-не-: кипіти — кипить, кишіти — кишить„ пашіти — пашить, синіти — синіє, золотіти — золотіє, в'янути — в'яне, жовкнути — жовкне.

Неперехідні дієслова з суфіксами основи -і-/-а- та -і-/-іj-, утворені переважно від прикметникових основ, мають перехідні відповідники з суфіксом основи -и-/-и-: коптіти — коптити, біліти — білити, синіти — синити, жовтіти — жовтити, тепліти — (у)теплити і под. Напр.: «А день біліє та біліє» (Марко Вовчок) — «А у нас хатина біла; я й полола, я й білила» (Я. Щоголів); «Хлопець то червоніє, то біліє, він тремтячою рукою тре чоло...» (Б. Грінченко) — «Сонечко стоїть низько на заході й червонить своїм світлом гарячим спечений степ» (Леся Українка). Крім формальних ознак, за якими дієслова розподіляються на перехідні й неперехідні, існують також етимологічні і лексико — семантичні.

До етимологічних ознак слід віднести вживання запозичених дієслів переважно як перехідних: ін'єктувати, інкасувати, інкорпорувати, інсинуювати, інспектувати, інспірувати, інструктувати, інструментувати, інсценізувати, інтегрувати, інтерв'ювати, кодифікувати, коментувати, компенсувати, консолідувати, контролювати, концентрувати і т. д.

Формальним показником перехідності цих дієслів виступає суфікс основи -ува-/-уj-. Виняток становлять запозичені дієслова, що вказують на співвідношення двох і більше іменників, один із яких виступає реальним, а другий — потенційним суб'єктом; у межах одного речення потенційний суб'єкт виконує роль додатка, маючи форму орудного відмінка з прийменником з. Це дієслова типу контрастувати, конфліктувати, кореспондентувати та ін., нагір.: «Надприродна лагідність прикро контрастувала з попереднім диким і грізним тоном!» (І. Франко); «Є в нього ще дві дочки, теж від першої дружини... але з ними він більш конфліктує, ніж живе в мирі» (О. Гончар); «Знов кореспондує з земляками в справі відшукання посади» (В. Самійленко).

Поділ дієслів на перехідні й неперехідні за семантичними ознаками менш чіткий і виразний, ніж за формальними І етимологічними. Окремі семантичні групи дієслів дії (наприклад, дієслова руху) належать до неперехідних, напр.: «В замурзані глухі квартали вступає вечір гомінкий» (М. Драй-Хмара); «Тінь чорна стрімко падає униз» (Л. Костенко); «Тече річка невеличка» (нар. пісня); «Я їхав машиною» (Ю. Яновський). Те саме слід сказати про дієслова, що вказують на виконання якоїсь роботи як сталого або тимчасового, професійного чи громадського виду діяльності: візникувати, каботажити, головувати, вчителювати, шоферувати й под. Цікава картина з дієсловами звучання. Ті з них, що означають мовлення, належать до перехідних (говорити, казати, мовити, вішати й под.), ті, що передають інші звуки (природні й штучні, стосовні тварин і неживої природи),— до неперехідних (вищати, гавкати, гегекати, мекати, ревти; гриміти, гуркати, брязкати, клацати, стогнати, стукати). До неперехідних належать і ті дієслова, що означають людські нечленоподільні звуки (бухикати, кахикати, ойкати, охкати, стогнати і под.). Правда, коли нечленоподільне звучання супроводжує собою акт мовлення, неперехідні дієслова стають перехідними, напр.: «Відповідь була незрозумілою. Невідомий щось прохарчав чи простогнав» (М. Ткач).

Дієслова мовлення тільки тоді належать до перехідних, коли вони виступають із семантикою інформування, повідомлення. Коли ж вони передають процес говоріння, взаємної розмови, то втрачають перехідність. Пор.: говорити що, кричати що, співати що — говорити з ким, кричати на кого, співати (мати таку здатність) і под.

Досить значна частика дієслів може бути неперехідними, не втрачаючи при цьому значення перехідності і основної лексичної семантики. Напр.: «Турчин баркою кермує» (І. Франко) — «Кермуй політ за обрії незнані» (А. Малишко); «Дівчата хапались за нависле листя, рвали й кидали його на хлопців» (І. Нечуй-Левицький) — «Десь на заметах стогнав вітер і кидав у шибки сухим снігом» (П. Панч); «Косар на луці косу дзвінко клепле» (М. Рильський) — «Коваль клепле, поки тепле» (прислів'я); «Рушнички шиті лежать у скрині, вже не клопочуть вони дівчини!» (Леся Українка) — «Мама, звичайно, як мама,— біта, підносить, клопоче» (М. Гірняк). Однак у більшості випадків утрата перехідності викликає серйозні зміни в лексичній семантиці дієслова, які ведуть до виникнення омонімів. Наприклад, дієслово клювати з перехідним значенням означає спосіб харчування птахів (брати їжу дзьобом, бити що-небудь дзьобом), а в неперехідному — реакцію риб на принаду (риба клює — не клює); дієслово копати в перехідному значенні передає семантику «рити, розпушувати землю, робити заглиблення в землі» й под., а в неперехідному — «таємно виконувати якісь дії, спрямовані проти когось»; ганяти в перехідному значенні передає повторювану дію, викликану впливом суб'єкта на об'єкт (ганяти коней, машину, людей і т. ін.), у неперехідному — «бігати, носитися без певної мети»: хлопчик ганяв подвір'ям; гатити в перехідному значенні означає «будувати греблю, запруджувати джерело, річку й под.», в неперехідному — «бити по чомусь, стукати в що-небудь» (гатити кулаком у двері) і т. д.

Уже йшлося про те, що дієслова мовлення, вживані з інформативною метою, мають перехідне значення. Слід додати, що вони, як і дієслова розумової діяльності та сприйняття (бачити, чути, відчувати, сприймати і под.), можуть керувати не тільки окремими іменниками, але й приєднувати до себе цілі речення, пор.: Він сказав правду — Він сказав, що прийде — Він сказав: — Прийду. Див. ще приклади: «Товариш говорив щось нервово» (М. Коцюбинський) — «Говорять, що матері сльози гарячі і тверді міцнеє каміння проймають» (Леся Українка); «Приємно відчувати запах прілого листя і соснової смоли» (С. Чорнобривець) — «Відчував, що задумали щось лихе» (А. Головно)— «Не можу швидко заснути, та мені казки кажуть» (Квітка-Основ'яненко) — «Каже мати: — Ну сідайте,— ой які ж ви молодці» (П. Тичина) — «Бронця поїхала на другий день до міста сповістити інженера, що все склалося гаразд» (Л. Мартович) — «Доктор Гальванеску сповістив, щ о огляд його господарства Сахно може почати завтра» (Ю. Смолич).

Роль прямого додатка зберігається за іменником у родовому відмінку, якщо він уживається після дієслова із заперечною часткою те (пор.: принесли дрова — не принесли дров), а також тоді, коли іменник уживається для позначення частини від цілого: обламав хліба, вточили квасу, налили вина.

Від перехідних дієслів утворюються, хоч і не завжди регулярно, форми пасивних дієприкметників (говорений, писаний, співаний), від неперехідних доконаного виду — форми активних дієприкметників минулого часу (згорілий, перезрілий, накипілий).

Форми дієприслівників утворюються і від перехідних, і від неперехідних дієслів (писати — пишучи, писавши; сяяти — сяючи, сяявши).