Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ІМЕННИК

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

У системі частин мови іменникові відведена роль називати або позначати об'єкти позамовної дійсності, ідо випливає з ономасіологічної природи імені — бути мовним знаком предмета, відображеного людською свідомістю. Такий предмет сприймається як щось окреме, наділене відповідними формами і місцем у просторі. Слова — мовні знаки цього предмета — становлять ядро категорії і формують підклас первинних іменників із загальним категоріальним значенням реальної предметності, напр.: вода, рука, відро, молоко, земля, ліс, лава.

Підклас вторинних іменників, які виражають діаметрально протилежну граматичну, «фіктивну», предметність утворюють синтаксичні деривати. Вони називають явища, факти, події (дощ, грім, виставка, бесіда, повінь, вистава), якості, властивості, процесуальні стани і дії (гордість, пустощі, вагання, молотьба, удар). У семантиці вторинних іменників наявна сема ознаки (властивостей і відношень). Підклас вторинних іменників є похідним, категоріальні значення прикметника, дієслова, прислівника набувають граматичної предметності, потрапляючи в типові для іменника синтаксичні позиції, тобто здатності виступати в ролі підмета або додатка і мати при собі узгоджене означення.

Окремий підклас становлять похідні іменники, які є згорненими до рівня слова предикатно-суб'єктними конструкціями, напр.: льонар — той, хто вирощує льон; паркетник — робітник, який настеляє паркет, динамівець — член спортивного клубу «Динамо», пасовище — місце, де пасуть худобу, цідилок — предмет (річ) для проціджування рідини. Позначаючи осіб або предмети, вони наділені семою реальної предметності і паралельно з первинними іменниками формують центр категорії іменника. На периферії перебувають вторинні іменники: абстрактні поняття, назви дій, якостей.

За граматичними (поверхневими) ознаками іменники становлять єдиний клас, об'єднаний словозмінними морфологічними категоріями числа і відмінка та несловозмінною категорією роду, у структурі речення їм властива первинна функція підмета і прислівного другорядного члена (додатка). У сфері семантичного синтаксису іменник співвідноситься з суб'єктом елементарного речення і корелює з аргументами предиката: об'єктом, адресатом, знаряддям.

За синтаксичною функцією до класу іменників належать займенникові слова він, вона, воно, вони, хто, ш,о, хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, дехто; дещо, ніхто, ніщо та ін. Подібно до іменників їм притаманна на формально-граматичному рівні роль підмета і прислівного другорядного члена, а на семантико-синтаксичному — функція суб'єкта, об'єкта, адресата, знаряддя.

Однак їх роль у мовному вжиткові своєрідна. Займенникові іменники не містять конкретної назви предмета, а тільки в контексті мають споріднену з власне-іменниками категоріальну предметність, поза контекстом вони не зрозумілі мовцеві або слухачеві. У граматичній системі мови займенники становлять підклас слів узагальнено-вказівної семантики з наявною градацією займенникової імен- никовості. Найвищий ступінь узагальнення виявляють заперечні займенники ніхто, ніщо та питальні займенники хто, що. У неозначених займенникових іменниках дехто, дещо, хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, казна-хто, казна-що, хтозна-хто, хтозна-що рівень узагальнення зменшується. Внутрішня семантична градація узагальнення простежується в особових займенникових іменниках, де найбільш узагальнені лексеми він, вона, воно, менш узагальнені я, ти, ми, ви і зворотний займенник себе.

Займенниковим іменникам властиві дещо модифіковані категорії відмінка, числа, роду, а також категорія істот-неістот. До чоловічого роду належать займенники він, дехто, хтось, хто-небудь, будь-хто, казна-хто, хтозна-хто, ніхто, вона — до жіночого роду, воно, дещо, щось, що-небудь, будь-що, казна-що, хтозна-на, ніщо — до середнього. Омонімічними родовими формами є займенники я, ти, пор.: я читав — я читала. Займенник хто виявляє родову належність за вказівкою на особу чоловічої або жіночої статі, подібне стосується займенника себе.

Категорією істот охоплюються займенники я, ти, ми, ви, хто, дехто, хтось, хто-небудь, будь-хто, казна-хто, хтозна-хто, себе, неістот — що, дещо, щось, що-небудь, будь-що, казна-що, хтозна-що. Належність займенників він, вона, воно, вони до категорії істот або неістот регулюється контекстом.

Числову парадигму мають особові займенники він, вона, воно — вони. Протиставлення я— ми, ти — ви специфічне, оскільки ми, ви вказують на неозначену кількість я або ти. Форма називного відмінка відсутня у займенників себе, нікого, нічого. Первинні займенники морфологічно не членуються.

Іменник разом з дієсловом утворює семантико-граматичний центр частин мови. Його провідна роль вмотивована семою предметності, відтвореної кількісно переважаючим набором лексем словникового складу. Іменник має найбільшу кількість морфологічних показників (морфологічних категорій і парадигм).

У реченні іменники набувають синтаксичної форми, виконуючи роль відповідного члена речення. Назви різних типів субстанції (предметності) належать до форм слів, наділених первинною функцією. До них належить підмет, напр.: «Гроза пройшла... зітхнули трави, Квітки голівки підняли» (О. Олесь); прислівний другорядний член, напр.: «І наверталось грекам на весло латаття Білозерського лиману» (О. Костенко).

Вторинними синтаксичними функціями іменника є неузгоджене означення, напр.: «А твердий сучок з ялини — він мені найбільше впікся» (В. Терен); іменна частина присудка, напр.: «...Обрій — це усмішка простору» (О. Костенко); «Твої очі — сизі хмари, Крізь які у день похмурий Пробивається проміння Твого серця золотого» (О.Олесь).