Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ПРИКМЕТНИК

9. СУБСТАНТИВАЦІЯ ПРИКМЕТНИКІВ

Субстантивація є одним з видів міжкатегоріальної транспозиції, коли слова однієї частини мови вживаються у ролі іншої, у цьому випадку прикметник перестає виражати ознаку і набуває предметного значення, тобто виконує функцію іменника, напр.: «Доки на передовій було спокійно, доти й Багіров поводився сумирно» (О. Гончар); «Співці, Не марте, вчені, не шукайте, Хто був той цар і як йому наймення» (Леся-Українка). Існує три ступені субстантивації прикметника: синтаксичний, морфологічний і семантичний. Умовою для синтаксичного переходу прикметника в іменник є наявність словосполучення, де залежним від опорного іменника компонентом виступає прикметник. Під впливом контексту у словосполученні відбувається опущення, тобто редукція, опорного іменника, внаслідок цього прикметник, потрапивши в позицію останнього, перебирає на себе його функції. Пристосування прикметника виконувати роль іменника — називати уже не ознаку предмета, а сам предмет — супроводжується одночасною трансформацією граматичних категорій роду, відмінка і числа. Із словозмінних і залежних категорії відмінка і числа перетворюються на словозмінні, але незалежні категорії. Подібно до іменника, трансформовані прикметники вступають у валентний зв'язок з дієсловами — присудками і чисельно характеризують предмети, категорія роду із словозмінної стає класифікуючою; прикметник «присвоює» собі граматичне значення роду опущеного іменника, втрачаючи здатність змінюватися за родом, при цьому субстантивовані лексеми зберігають морфологічну форму прикметника, напр.: «...Тарас Григорович стрів на набережній чималий гурт цікавих» (О. Ільченко); «Ось вона [Оксана] вийшла на обніжок, і приїжджі одразу ж обступили її» (А. Головко).

Прикметник, який функціонально перейшов в іменник, зберігає за собою, крім морфологічної форми, прикметниковий тип відмінювання. Субстантивовані прикметники не утворюють похідних суб'єктивної оцінки, що властиве основній масі іменників, пор.: подвір'ячко, хлопчисько і операційна, посильний.

Транспозиція, де прикметник виконує функцію іменника, але морфологічно не переходить у категорію іменника, називається синтаксичною субстантивацією. Субстантивовані прикметники виконують ті ж самі синтаксичні функції, що й іменник: вони є підметами, додатками, іменними частинами складених присудків, мають при собі залежні слова, напр.: «Ситий голодного не розуміє» (прислів'я); «Оригінал відпускної Т. Г. Шевченка розшукав і опублікував М. І. Моренець» (Є. Кирилюк); «Він [Юрин батько] був сьогодні черговим по гімназії» (Ю. Смолич); «Вранці густий людський потік заповнює алеї, що ведуть до заводської прохідної» (з газ.).

У багатьох випадках субстантивовані прикметники з'являються за аналогією до попередніх утворень, що вже існують, напр.: ланкова, їздовий, штурвальний, розсильний, операційна тощо. Подібні частиномовні перетворення не завжди закріплюються в мові, мають різну тривалість функціонування. Частина з них закріпилася в словниковому складі мови, напр.: знайомий, подорожній, безробітний, військовий, слідчий, учений, уповноважений, ланкова, придане тощо, інша — напівсубстантивувалася; редукований іменник легко відновлюється, і прикметник, певною мірою, потребує відповідної мовної ситуації, напр.: редакційна (кімната), передова (стаття), поранений (чоловік), слюсарна (майстерня), прийомна (кімната), приголосний і голосний (звук), ротний (командир), черговий (учень). Зрідка прикметники у ролі іменників уживаються індивідуально, стосовно якоїсь ситуації, напр.: «Зорі сяють, Серед неба горить білолиций. Верба слуха соловейка, Дивиться в криницю» (Т. Шевченко).

Морфологічна субстантивація супроводжується появою в прикметникові шляхом афіксації або конверсії усіх структурно-морфологічних ознак іменника, що засвідчує повний перехід у категорію субстантива, при цьому похідне слово, зберігаючи попередню лексичну прикметникову семантику, набуває граматичної предметності та іменникових категорій роду, числа і відмінка, напр.: «Твої очі — тиха радість, Що у душі людські ллється» (О. Олесь); «Снігу, снігу сиплеться довкола, І садів травнева білизна» (В. Симоненко); «Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі» (Л. Костенко).

При морфологічній субстантивації прикметник і похідний від нього іменник тотожні за семантикою, однак для процесу субстантивації прикметника необхідно, щоб останній перейшов у позицію дієслова, а потім морфологізувався, напр.: широкі лани — лани широкі широчінь ланів.

Семантична субстантивація, яка є рідкісним явищем у граматичному ладі мови, ґрунтується на асоціативних зв'язках між ознакою, яку передає прикметник, і предметом, для якого ця ознака є основною, визначальною, напр.: білизна снігу (від сніг білий) і постільна білизна (її колір білий). При семантичній субстантивації похідний іменник називає предмет, одна з ознак якого названа твірним прикметником, йор.: зелень поля або городу (від зелений город, зелене поле) і зелень як продукт: петрушка, кріп, салат, напр.: «Всюди навколо поля без дерев, без зелені, голі» (І. Кочур); «Обов'язковою стравою до обіду влітку і навесні повинен бути салат із сирих овочів, зелені, фруктів та ягід» (Українські страви).