Граматика української мови - О. К. Безпояско 1993

ПЕРЕДМОВА

Теоретичний курс «Граматика української мови. Морфологія» є однією з перших спроб створення підручника з морфології нового покоління для філологічних факультетів університетів. Він відрізняється від інших підручників поглибленим аналізом теоретичних питань граматики, намаганням якнайповніше використати здобутки української граматичної науки, творчою репрезентацією спірних питань, залученням нового ілюстративного матеріалу з художніх творів українських письменників, які раніше не цитувалися.

Центральне місце у курсі посідають питання теорії частин мови. Автори обґрунтували переваги гетерогенної класифікації частин мови, у якій вони виділяються за набором різнорідних ознак — семантичної, морфологічної та синтаксичної. За повним, триєдиним, набором ознак у підручнику виділено чотири частини мови: іменник, прикметник, дієслово і прислівник. На противагу традиційній граматиці займенник не має статусу самостійної частини мови, бо не виражає власного лексичного значення, а лише опосередковано представляє щось, узагальнено вказуючи на предмети, ознаки, ознаки ознак, дублює з певними модифікаціями граматичні категорії іменних частин мови, зокрема рід, число, відмінок, або ж характеризується морфологічною незмінністю, виступає у синтаксичних позиціях інших частин мови — іменника, прикметника, прислівника. На цій підставі виділяються займенникові іменники у складі іменника, займенникові прикметники у складі прикметника, займенникові прислівники у складі прислівника.

Поряд з чотирма незаперечними частинами мови статус окремої частини мови дістав також числівник, хоч це й порушує послідовність використаної в курсі гетерогенної класифікації частин мови. Він виділяється лише за однією ознакою — ознакою семантичного плану, тому що деякі лінгвісти, указуючи на специфічність кількісного значення, трактують його як категоріальне значення і ставлять в одну площину з іншими типами категоріальних значень — предметністю, атрибутивністю, процесуальністю та обставинністю. Автори зважили також і на традицію виділення числівника в окрему повнозначну частину мови.

У підручнику враховано уточнення частиномовного статусу прислівника, йдеться, зокрема, про таке кардинальне питання, як відсутність у прислівника свого специфічного лексичного значення. Воно базується на лексичних значеннях іменника, прикметника та дієслова, що виступають у прислівниковій синтагматичній позиції. Це означає, що лексичні значення предмета, статичної ознаки, процесу ставляться у синтагматичний зв'язок з предикатом, виконуючи функцію означення до класу предикатів, внаслідок чого формується категоріальне значення прислівника — значення ознаки ознаки. Ідея про синтаксичну зумовленість лексичного значення прислівника дала змогу авторам по-новому обґрунтувати його морфологічну одноформність і безкатегорійність, синтаксичні параметри та семантико — синтаксичні групи. Прислівники представлені як деривати трьох ступенів адвербіальної деривації.

Аналіз іменника, прикметника та дієслова хоч і спирається на традицію їх вивчення, проте залучає й нові підходи. Так, зокрема, запроваджено функціональний підхід до витлумачення граматичних категорій роду, числа та відмінка іменника, що дало змогу по-новому представити цілий ряд теоретичних проблем. Обґрунтувавши, наприклад, функціональну неоднорідність категорії роду, автори виділили іменники з семантичною мотивацією роду, яка ґрунтується на зв'язку між граматичним родом і біологічною статтю, іменники, родова визначеність яких має суто формальний характер, та іменники семантико-граматичного роду.

У новому підручнику, на відміну від інших, обґрунтовано не частиномовний статус так званих службових слів і вигуку. Службові слова кваліфікуються як аналітичні синтаксичні морфеми, тому що вони передають семантику відношень (релятивну семантику), одноморфемні і обслуговують сферу синтаксичної одиниці — конструкції — речення.

До кожної частини мови та всіх типів аналітичних синтаксичних морфем подається список наукової літератури.

У написанні теоретичного курсу з морфології взяли участь: кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту української мови АН України Безпояско О. К. («Іменник», «Прикметник»), доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник цього ж інституту Городенська К. Г. («Передмова», «Предмет морфології. Ознаки морфологічного слова», «Числівник», «Прислівник», «Нечастиномовний статус службових слів», «Прийменник», «Сполучник», «Частка», «Вигук»), академік АН України, директор Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН України Русанівський В. М. («Головні поняття граматики», «Дієслово»).