Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Морфологія
Займенник
§ 80. Займенник як частина мови

Займенник — це повнозначна змінна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх, і відповідає на питання хто? що? який? чий? котрий? скільки?

Конкретне лексичне значення займенників виявляється тільки в контексті, коли мовець співвідносить їх з певними іменниками, прикметниками та числівниками.

Коли б ти, нічко, швидше минала...

Вибач, коханая... Ще ж я не знала

Днини такої, щоб була щасна

Так, як ти, ніченько, так, як ти, ясна...

Чом ти, березо, така журлива?

Глянь, моя сестронько, та ж я щаслива...

Не рони, вербо, сліз над водою.

Буде ж, матусенько, милий зо мною...

Батьку мій рідний, темненький гаю.

Як же я ніченьку сюю прогаю...

Нічка коротка — довга розлука...

Що ж мені суджено — щастя чи мука?

Леся Українка.

Хоч у мові займенників небагато, проте частота вживання їх у мовленні досить велика. Займенники використовуються як один з важливих засобів зв’язку між реченнями в тексті, уникнення повторень одних і тих самих слів, узагальнення сказаного попередньо.

За значенням і граматичними ознаками займенникові слова неоднотипні. Вони поділяються на три групи:

✵ займенники, що співвідносяться з іменниками (хто? що?): я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони, себе, хто, що, хтось, щось, абихто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь-що, казна-хто, казна-що, ніхто, ніщо;

✵ займенники, що співвідносяться з прикметниками (який? чий?): мій, твій, ваш, наш, їхній, свій, той, цей, такий, весь, сам, самий, усякий, кожний, інший, який, чий, якийсь, абиякий, дечий, чийсь, деякий, будь- який, який-небудь, чий небудь, казна-який, казна-чий, ніякий, нічий;

✵ займенники, що співвідносяться з числівниками (скільки? котрий?): скільки, стільки, скількись, казна скільки, хтозна-скільки, котрий, котрийсь, декотрий, котрий-не- будь, ніскільки.

У реченні займенники виконують різні синтаксичні функції. Вони можуть виступати тими самими членами речення, що й іменник, прикметник, числівник:

✵ підметом:

Рано ми вмієм любить, пізно — любов шанувати (М. Луків). Так ніхто не кохав (В.Сосюра). Вміє розставатись той, хто вмів любить (М. Рильський);

✵ присудком:

Ми з тобою просто ти і я. І тому для мене так трагічно те, що ти чиясь, а не моя (В.Симоненко). Ах, очі, ті очі... Кохана, чом серце твоє не таке? (П. Тичина);

✵ означенням:

Десь на дні мого серця заплела див ну казку любов (П. Тичина). Не зневажай душі своєї цвіту, бо з нього виросло кохання наше (Леся Українка );

✵ додатком:

Я люблю тебе, друже, за те, що нe можу тебе не любити! (В. Сосюра). Мене любов ненависті навчила (Леся Українка);

✵ обставиною:

Моя любове! Я перед тобою! Бери мене в свої блаженні сни! (Л. Костенко).