Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Морфологія
Прикметник
§ 77. Правопис прикметникових суфіксів

1. Суфікси -ськ-, -зьк-, -цьк- та пестливо-зменшувальні -еньк-, -есеньк-. -ісіньк-, -юсіньк- пишемо з ь (м’яким знаком): волинський, поділський, празький, паризький, дрогобицький, кременчуцький; рівненький, гладесенький, тонісінький, малюсінький; але прикметники баский, різкий, дерзкий, плоский, в'язкий, боязкий пишемо без м’якого знака, бо суфікс у них -к- (ий), а попередні приголосні з, с належать до кореня слова.

2. При творенні відносних прикметників за допомогою суфікса -ськ (ий) відбувається чергування приголосних:

волзький, збаразький, кавказький; бахмацький, тростянецький; карабаський, балхаський, одеський; але: студентський, туристський, ужгородський, цюрихський, нью-йоркський.

3. У наголошених прикметникових суфіксах -енн-, -анн-, -янн- із значенням збільшеної ознаки пишемо -нн-: здоровенний, широченний, нездоланний, невблаганний, несказанний, незрівнянний; але: нездоланий, несказаний пишемо -н-.

4. У суфіксах деяких прикметників старослов’янського походження пишемо дві літери -н-: священний, вогненний, блаженний, благословенний тощо.

5. У присвійних прикметниках, утворених від іменників І відміни, пишемо суфікс -ин- (-їн-),a не -ін-: бабусин, мамин, Миколин, Галин, Вірин, Сонин, Ольжин, Меланчин; Маріїн, Софіїн, Зоїн (після голосного).

6. Для вияву неповної ознаки в прикметниках уживаються суфікси -уват-, -юват-: довгуватий, важкуватий, сіруватий, синюватий;

-оват- уживається, якщо на [о] падає наголос: плисковатий (форма предмета). На позначення високого ступеня ознаки вживається суфікс -овит-: талановитий, гордовитий.

7. Суфікси -ов-, -ев-, -єв- утворюють відносні прикметники й уживаються залежно від кінцевого приголосного твірної основи:

✵ після твердих приголосних використовується -ов- (зокрема й після шиплячих), якщо наголос падає на закінчення; за цієї умови він уживається й після кінцевого [j] твірної основи: кленовий, зимовий, казковий, сливовий, дощовий, плащовий, речовий, крайовий;

✵ суфікс -ев- уживається після м’якого приголосного твірної основи й після шиплячих, якщо наголос падає переважно на основу: березневий, грудневий, ситцевий, овочевий, грушевий;

✵ суфікс -єв- уживається в прикметниках, твірна основа яких закінчується на [j] або на подовжений м’який приголосний, а наголос падає на основу: алюмінієвий, життєвий, насіннєвий, мовленнєвий, суттєвий.

8. У словах іншомовного походження після приголосних д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р (правило «дев’ятки») пишемо суфікс -ичн-, після решти приголосних — -ічн-, а після голосних — -їчн-: математичний, фізичний, медичний, історичний, музичний, ортопедичний, модерністичний; філологічний, хімічний, академічний; прозаїчний, архаїчний, героїчний.