Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Морфологія
Прикметник
§ 73. Повні і короткі форми прикметників

У сучасній українській літературній мові вживаються переважно повні прикметники, що мають у всіх формах відмінкові закінчення: добрий, доброго, доброму, добрим, на доброму.

Короткі прикметники виступають у називному і знахідному відмінках однини чоловічого роду: зелен, ясен, красен, дрібен, срібен, повен, рад, ладен, винен, потрібен.

Більшість з них — якісні прикметники. Коротку форму мають також присвійні прикметники із суфіксами -ів- (-їв-), -ин- (-їн-):

Василів, Андріїв, Ганнусин, Софіїн.

Увага!

Повні прикметники змінюються за родами, числами і відмінками, короткі — незмінні.

Загальновживаними є повні форми. Короткі форми вживаються переважно в розмовній мові, поезії й народній творчості: Пливе човен води повен (Нар. тв.). І шумить, і гуде, дрібен дощик іде (Нар. тв.). Та світи ж ти їм дорогу, ясен місяць угорі (П. Тичина). Рад би ще раз він побачить отаку зиму (В. Сосюра). На добраніч, мій дивен краю (В.Стус). Воістину прекрасен світ вночі (Є. Плужник).

Повні форми прикметників бувають стягнені (добра, добре, добрі) і нестягнені (добрая, добрее, добрії).

Нестягнену форму можуть мати іменники жіночого і середнього роду в називному та знахідному відмінку однини та в називному множини.

Порівняйте!

Стягнена: -а (я), -е (є), -і (ї) висока, високе, високі синя, синє, сині чиста, чисте, чисті дружня, дружнє, дружні.

Нестягнена: -ая (яя), -еє (єє), -її (-ії) високая, високеє, високії, синяя, синєє, синії, чистая, чистеє, чистії, дружняя, дружнєє, дружнії.

Стягнені форми утворюються від нестягнених так: приголосний [j], що був між голосними в закінченнях, зник; два однакових голосних закінчення стяглися в один звук: веселаjя веселаа весела; темнеjе темнее темне.

Нестягнені форми прикметників уживаються в розмовно-побутовому стилі, фольклорі, а в художніх творах виступають як засіб вираження врочистості, емоційної піднесеності й стилізації під народнопісенну мову:

Ой, у святую неділеньку

Рано-пораненьку

Не сизії тумани уставали,

Не буйнії вітри повівали.

Не чорнії хмари наступали,

Не дрібнії дощі накрапали,

Коли три брати із города Азова,

Із турецької бусурменської

Великої неволі утікали...

Нар. тв.

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії

Скрізь шляхи святії

Простеляться.

З тв. Т. Шевченка.