Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Фонетика. Графіка. Орфоепія
Фонетика
§ 6. Наголос

Наголосом називають посилення голосу на одному із складів слова.

Голосний звук і склад, на який падає наголос, називають наголошеним, а всі інші звуки та склади — ненаголошеними.

Кожне повнозначне слово, що складається з двох і більше складів, має наголос. Службові ж частини мови (прийменник, сполучник, частка), як правило, не наголошуються. Приєднуючись до попередніх або наступних наголошених слів, вони утворюють т. зв. фонетичне слово: вчи́ся ж, хай чита́є, він і вона́. Більшість слів нашої мови має один наголос — основний. У складних і складноскорочених словах, крім основного, виділяють ще додатковий, або побічний наголос. Він позначається спеціальним значком [ ́а ]: в́ищезга́даний, м́имово́лі, двадцят́ип'ят́ити́сячний.

Увага!

Складні слова, що пишуться через дефіс, мають лише основні наголоси: Істо́рико-філологі́чний, навча́льно-виховни́й, з ді́да-пра́діда, ба́тько-ма́ти, не сього́дні-за́втра, сві́тло-зеле́но-жо́втий.

Наголос буває:

✵ словесний (у словах) — виділення одного зі складів слова за допомогою посилення голосу;

✵ логічний (у реченні) — виділення посиленням голосу в реченні найважливішого за змістом слова;

✵ емфатичний (виразовий) — характеризує не смислове, а емоційне значення слова (наголос емоції).

Словесний наголос

В українській мові словесний наголос динамічний, вільний і рухомий.

Наголос називають динамічним (силовим), бо наголошений склад звучить сильніше, виділяється більшою напруженістю артикуляції.

Український наголос кваліфікують як вільний (різномісцевий), бо він постійно не закріплений за певним складом, як, скажімо, у французькій мові (наголос завжди на останньому складі), чеській та естонській (иа першому складі), польській (на передостанньому).

Отже, в одних словах він може бути на першому складі (Су́мщина, по́значка, ви́соко, ши́роко, гли́боко), в інших — на другому (навча́ння, сино́нім, шофе́р, інду́стрія, низьки́й, ходжу́, кошу́, роблю́, була́, було́, були́), на третьому чи й на останньому (сантиме́тр, постаме́нт, гастроно́мія, некроло́г, чотирна́дцять, беремо́, живемо́, донести́).

В українській мові наголос рухомий, тобто при змінюванні слів він може переходити з одного складу на інший: сестра́ — сестро́ю — се́стри, сади́ти — саджу́ — са́дять.

Роль наголосу в слові

Наголос:

✵ Служить для розрізнення лексичного значення слів:

а́тлас (збірник географічних чи історичних карт) — атла́с (шовкова блискуча тканина);

о́рган (частина організму) — орга́н (музичний інструмент);

па́ша (трава на пасовищі) — паша́ (почесний титул);

при́клад (зразок) — прикла́д (частина гвинтівки);

пла́чу (від плакати) — плачу́ (від платити).

✵ Служить для розрізнення граматичних форм того самого слова:

о́зера (Р. в. одн.) — озе́ра (Н. в. множ.)

пі́сні (Р. в. одн.) — пісні́ (Н. в. множ.)

наси́пати (док. вид дієслова) — насипа́ти (недок. вид дієслова).

✵ Служить для розрізнення різних граматичних форм різних частин мови:

Доро́га (що? імен.) — дорога́ (яка? прикм.)

Батькі́в (кого? імен.) — ба́тьків (чий? прикм.)

Дзво́ни (що? імен.) — дзвони́ (нак. спосіб дієсл.)

Слід пам’ятати, що деякі слова мають подвійний наголос. Орфоепічні норми допускають таке варіативне наголошення: по́ми́лка, апо́стро́ф, допові́да́ч, та́ко́ж, за́вжди́, ма́бу́ть, про́сти́й.

Примітка. Іноді акцентні варіанти виконують стилістичну функцію:

Ви́соко, гли́боко — загальновживані,

Висо́ко, глибо́ко — власне поетичні.

Фразовий наголос

Фразовий наголос існує тільки в реченні. Серед його різновидів — логічний та емфатичний наголоси.

Логічний, або смисловий, наголос — це посилення голосу на одному із слів речення для того, щоб підкреслити його смислову роль, закцентувати саме на ньому увагу:

Завтра ми підемо на прогулянку в ліс.

Завтра (а не через кілька днів чи місяців),

ми (а не хтось інший),

підемо (а не поїдемо),

на прогулянку (а не на роботу чи змагання),

в ліс (а не в степ чи в гори).

Увага!

Зі зміною місця логічного наголосу може змінюватися зміст повідомлення:

Ти краще вивчи вірш напам’ять.

Ти краще вивчи вірш напам'ять.

Емфатичний (від грецького emphasis — роз’яснення, вказівка, виразність) — це виділення важливої зі смислового погляду частини речення (групи слів чи частини слова) у зв’язку з вираженням експресії мовлення, емоційного стану мовця. Емфатичний наголос найчастіше виражається подовженням наголошеного голосного, а іноді й приголосного, а також своєрідною мелодикою:

Він з неї оче-е-ей не зводить.

Розу-у-умний же ти!

Схамені-і-іться ж!

Ви з-з-н-н-нали про це!

Запам’ятайте!

Слова, у яких особливо часто спостерігається порушення акцентуаційних норм:

ара́хіс

верба

вида́ння

вимо́ва

вимо́га

ви́падок

вира́зний

вірші

вітчи́м

докуме́нт

донька

дочка́

дро́ва

жада́ний

живо́пис

завда́ння

за́гадка

за́головок

за́лоза

запита́ння

ім'я́

катало́г

кіломе́тр

кварта́л

кори́сний

котри́й

кропива

лапки

легки́й

медикаме́нт

металу́ргія

моноло́г

на́спіх

нена́видіти

нена́висть

нови́й

обіця́нка

обру́ч

одина́дцять

озна́ка

о́лень

ота́ман

парте́р

по́друга

предме́т

при́ятель

псевдоні́м

ре́мінь

ре́шето́

різно́вид

руко́пис

терези

товсти́й

сере́дина

симетрі́я

ста́туя

стара́нний

украї́нський

урочи́стий

фарту́х

фено́мен

цеме́нт

чергови́й