Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Морфеміка. Словотвір
Морфеміка
§ 40. Види морфем

За своєю роллю, значенням і місцем у слові морфеми поділяються на кореневі і службові (афіксальні).

Кореневі морфеми

Кореневі морфеми (корені) — обов’язкова частина слів, що належать до повнозначних частин мови:

Такі групи слів називають спорідненими.

Корінь — це спільна частина споріднених слів, яка виражає їхнє загальне лексичне значення.

Спільне значення кореня -весн- — це віднесеність до пори року, що настає після зими. Слова з одним і тим самим коренем називають однокореневими.

Отже, щоб визначити корінь, треба підібрати споріднені слова й визначити їхню спільну частину.

Увага!

При визначенні кореня треба пам’ятати:

1) Часто трапляються омонімічні корені, тобто такі, що звучать і пишуться однаково, але мають різне лексичне значення.

Наприклад, у групі слів радий, радник, зраділий, порада, радість, радити, радіти, розрадити, порадник, радісний, порадувати, рада, радощі спільна частина -рад-. Чи е вона коренем для усіх слів? Ні, бо за лексичним значенням вони неспоріднені й поділяються на дві групи:

а) радий, радість, радощі, радісний, радіти, зраділий, порадувати (вираження задоволення);

б) рада, радник, радити, порадити, порадник, розрадити (пропозиція, вказівка, допомога словом).

Отже, ці слова не є однокореневими, а частинки -рад- — омонімічні корені.

2) Один і той самий корінь може змінювати свій склад унаслідок чергування голосних і приголосних звуків: рука — рученька; друг — друзі — дружний; носити — нести — приніс — ношений; ходити — ходжу; іти — йти — іду — ішла.

Такі видозміни називають фонетичними варіантами кореня.

3) Зрідка трапляються випадки, коли через історичні зміни форми слова утворюються від різних коренів. Такі форми називають суплетивними. Наприклад: я — мене, ми — нас; добре — краще; брати — взяти.

Службові морфеми

Службові морфеми — префікс, суфікс, закінчення (афікс), постфікс, інтерфікс.

Вони служать для творення нових слів і форм слова, а тому бувають:

✵ словотворчі: день — щодень; правда — неправда; туман — туманний; берег — прибережний; стрибати — стрибок; бігти — збігтися;

✵ формотворчі: казка — казки — казку — казкою... мудрий — мудріший — наймудріший (форми вищого і найвищого ступенів порівняння прикметників); читати — читав (форма минулого часу дієслова); робити — зробити (форма доконаного виду дієслова); відпочивати — відпочиваючи (дієприслівник як форма дієслова).

Префікс (від латинського praefixus — прикріплений перед чим-небудь) — частина слова, яка стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів (смерть — безсмертя, мороз — паморозь, звуковий — надзвуковий, важливий — архіважливий, будувати — перебудувати, нині — донині) або форм слів (білий — пребілий, писати — написати).

Інша назва морфеми — приросток.

Найчастіше у слові один префікс, але їх може бути два (щонайвищий) і більше (перерозподіл). За допомогою префіксів творяться нові слова того ж лексико-граматичного розряду (іменник — іменник, прикметник — прикметник, дієслово — дієслово).

Примітка. Префіксоїди — це початкові елементи складних слів типу пів . напів-, супер-. контр-, екс-: півроку, напів'яскравий. супермодний, контр-адмірал, екс-чемпіон.

Суфікс (від латинського suffixus — прикріплений, підставлений) — службова морфема, яка стоїть після кореня й служить для утворення нових слів і словоформ.

У цьому ж значенні вживається термін «наросток».

Більшість суфіксів виконує в мові словотворчу роль: брат — братерство; бандура — бандурист; саджати — саджанець; море — морський; фарба — фарбувати. Формотворчими виступають суфікси дієслів, ступенів порівняння прикметників та прислівників, дієприкметників: гукати — гукнути, коротко — коротше, зачинити — зачинений. Суфікси в основному закріплюються за певними частинами мови.

Постфікс (від латинського postfixus — прикріплений після) — службова морфема, що стоїть у кінці слова (після закінчення) і має словотворче чи формотворче значення. До постфіксів належать частки -ся (сь), який, -небудь, -но, бо: вчити — вчитися, будь-який, хто- небудь, прийди но, читай-бо.

Примітка. У шкільній практиці їх відносять до суфіксів.

Інтерфікс (від латинського interfixum — прикріплений між) — сполучна голосна, що використовується при утворенні складних слів. Інтерфікси (о, е, є, а, ох) поєднують корені (два і більше) в одне самостійне слово: лісостеп, зорепад, працездатний, життєрадісний, сорокаметровий, двохсотий, грязеводолікарня.

Закінчення (флексія, від латинського flexio — згинання, перехід) — службова змінна морфема, яка утворює нові словоформи і служить для зв’язку слів у реченні. Наприклад, слово картина граматично пов’язується з дієсловом за допомогою закінчення -у (малювати картину), з іменником — за допомогою закінчення -и (малювання картини), а з дієприкметником — закінчення -ою (зачарований картиною). Закінчення виражає граматичне значення слова (відмінок, рід, число, особу).

Щоб визначити закінчення, треба слово провідміняти за відмінками (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієприкметник) або особами (дієслово).

Н. вір-а 1 ос. одн вір-ю

Р. вір и 2 ос. одн. вір иш

Д. вір і 3 ос. одн. вір ить

Увага!

Закінчення мають тільки змінні слова.

В одних словоформах закінчення виражається звуками (біла береза росла — повне), в інших його немає (зелен клен ріс — нульове).

Нульове закінчення виділяється шляхом співставлення з іншими формами слова, у яких воно виражене матеріально (звуками).

Наприклад, у слові — нульове закінчення, яке вказує на чоловічий рід, називний відмінок, однину іменника. Його можна визначити у порівнянні зі словоформами дощ-у, дощ-ем, на дощ-і.

У формах ясен, дрібен, рад (короткі прикметники), гір, книг, зірок, сердець (родовий відмінок множини іменників), любов, радість, вірність (називний відмінок однини іменників) — нульове закінчення, яке позначається або