Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Фонетика. Графіка. Орфоепія
Фонетика
§ 3. Транскрипція

Транскрипція (від латинського transcriptio — переписування) — це спеціальне письмо, запроваджене для точної передачі звукового складу слів і текстів.

Розрізняють три типи транскрипції: фонетичну, фонематичну та практичну.

Фонетична транскрипція — спосіб передачі на письмі усної мови з усіма її звуковими особливостями.

Фонетична транскрипція ніби «фотографує» реальну вимову, графічно фіксує фізико-акустичні властивості звуків на певному відрізку мовлення.

Фонетична транскрипція української мови будується на основі українського алфавіту з використанням додаткових надрядкових знаків, які називають діакритичними (від грецького diakritikos — розрізнювальний).

Основні правила транскрипції

✵ Слова або речення, що транскрибуються, беруться у квадратні дужки [ ].

✵ Усі слова — як самостійні, так і службові — пишуться окремо й обов’язково з наголосом, якщо в слові є два й більше склади.

✵ Не вживаються великі літери та розділові знаки. Замість розділових знаків використовують вертикальні риски: у середині речення одну, у кінці — дві.

✵ Не використовуються зовсім букви алфавіту: я, ю, є, ї, й, щ, ь. Апостроф теж не фіксується:

✵ Застосовуються такі додаткові літери й розрізнювальні знаки:

— значок, поставлений угорі над буквою, позначає наголос;

— скісна рисочка, поставлена вгорі з правого боку букви, позначає м’якість приголосного

— цей знак (апостроф) ставиться вгорі з правого боку букви для позначення пом’якшеної вимови твердих приголосних:

[н:] — двокрапка з правого боку букви позначає довготу приголосного звука:

— для позначення злитих звуків (африкат) використовуються дві літери, що з’єднані вгорі дужкою («дашком»):

— літера передає середньоязиковий звук, уживаний тільки перед голосними:

[е^и], [и^е], [о^у] — для позначення нечіткого голосного звука (ненаголошений склад) вгорі справа від основної букви пишеться маленька літерка, що вказує звук, до якого наближається основний звук у слабкій (ненаголошеній) позиції

— для позначення нескла- дотворчих приголосних [в], [j] ставиться дужечка над літерами: ], але ], але

[/] — вертикальна риска на місці розділових знаків у реченні;

[//] — Дві вертикальні риски в кінці речення.

Примітка. У шкільній практиці застосовується спрощена фонетична транскрипція, яка близька до орфографічного запису. Існує ще деталізована (фонологічна) транскрипція, яку використовують учені-лінгвісти для записів у діалектологічних експедиціях, спеціальних наукових працях тощо.

Приклади фонетичної транскрипції слів

Запоріжжя —

Святослав —

Наддніпрянщина —

єдність —

ім’я —

мрія —

письменник —

різьбяр —

яблуня —

кожух —

джерело —

дзвін —

читайте —

під’їжджаю —

розширити -

пасуться —

Зразок фонетичної транскрипції тексту

Орфографічний запис:

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,

але ти, дитино,

покликана захищати своїми долоньками

крихітну свічечку букви «ї», а також,

витягнувшись на пальчиках,

оберігати місячний серпик букви «є»,

що зрізаний з неба разом із ниточкою.

Бо кажуть, дитино,

Що мова наша — солов'їна.

І. Малкович.

Фонетичний запис (транскрипція):

Фонетична транскрипція застосовується в діалектологічних записах, у наукових працях з фонетики, часто в словниках іноземних мов тощо.

Фонематична транскрипція досить близька до орфографічного запису, вона передає тільки фонемний склад морфем, слів і текстів, а не всі відтінки звуків мови, у яких реалізуються фонеми.

Наприклад, слово вчаться у фонетичній транскрипції записують так: a у фонематичній [вчат'с'а].

Проте в навчальній літературі нерідко об’єднують обидва види транскрипції, а деякі позначки опускають — залежно від мети транскрибування слів.

Практична транскрипція — запис засобами національної абетки чужомовних власних назв, термінів та інших неперекладних слів. Цей різновид транскрипції не виходить за межі графіки мови, що запозичує. Практичною транскрипцією користуються для перекладу технічної документації, для географічних карт, путівників тощо.