Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Лексикологія
§ 32. Багатозначні слова

Пряме і переносне значення слів

Кожний народ бачить світ по-своєму, через призму рідної мови. Система понять, усвідомлена народом і закріплена в значеннях слів, має свої особливості.

Так, у мові є слова, що мають тільки одне лексичне значення, тобто називають якусь одну істоту, предмет, ознаку, дію: моряк — той, хто служить на флоті, олівець — знаряддя, яким пишуть, креслять, малюють; констатувати — стверджувати, відзначати наявність або відсутність чого-небудь. Інших лексичних значень ці слова не мають. Вони однозначні. Переважну більшість однозначних слів становлять терміни.

Термін — це слово або сполучення слів, що називає певне поняття, яке застосовується в науці, техніці, мистецтві.

Є певна кількість загальних термінів, що вживаються в будь-якій науці чи технічній галузі: аналіз, синтез, аргумент, систематизація, класифікація, свідомість, ідеологія, стиль, центр тяжіння тощо.

Проте найбільше в мові термінів спеціальних, які характерні для певної галузі науки, техніки, культури (чимало з них — іншомовного походження).

Мовознавчі терміни: фонема, звук, морфема, афікс, інфінітив, іменник, підмет, додаток, відокремлене означення, односкладне речення, безсполучникове речення тощо.

Літературознавчі терміни: повість, новела, сюжет, метафора, рима, ямб, хорей, епітет, анафора, оксиморон, символізм, романтизм тощо.

Крім того, ще можна назвати терміни історичні, ботанічні, математичні, технічні, медичні (у сучасній хімії нараховують понад три мільйони різних термінів) і т. ін.

Терміни утворюють термінологічну лексику мови.

Крім однозначних, у мові є слова багатозначні, або полісемічні (від грецьких poly — багато, sema — знак).

Властивість слова вживатися в різних значеннях називають багатозначністю, або полісемією. Словник української мови в 11-ти томах (1970-1980), у реєстрі якого більше 134 тисяч слів, подає найповніші значення лексем.

Наприклад, до прикметників добрий — 9 значень, малий — 8, сніговий — 5, багатий — 5, старий — 12; до іменників крило — 10 значень, смуга — 7, голова — 9; до займенників інший — 4, той — 11; до дієслів виступати — 9, іти (йти) — 30 значень.

Розглянемо явище багатозначності на прикладах слів сонце і голова.

Іменник сонце означає:

1. Центральне небесне світило Сонячної системи, що має форму кулі.

2. Відбиття, відображення чимось або в чомусь цього небесного світила.

3. Світло й тепло, що випромінює це світило.

4. Те, що освітлює шлях, той, хто веде за собою.

5. Про те (того), що (хто) є джерелом життя, утіхи, радості для когось.

6. Що-небудь світле, хороше, прекрасне, людяне.

7. Гімнастична вправа на турніку тощо.

А іменник голова може означати:

1. Частину тіла людини або тварини.

2. Одиницю ліку худоби (тисяча голів).

3. Велику квітку чи плід на кінці стебла рослини (голова соняшника).

4. Мозок (роїлися думки в голові).

5. Керівника установи, об’єднання (голова правління).

6. Розум, свідомість (розумна голова).

7. Щось головне, основне (хліб — усьому голова).

8. Передню частину групи, загону (голова колони).

9. Продукт харчування у вигляді кулі (головка капусти).

Конкретне значення багатозначного слова виявляється в контексті.

Лінгвістична довідка. У сучасній українській мові слова мають різний ступінь узагальнення. Порівняймо хоча б слово дерево зі словами береза, дуб, липа. Кожне з них узагальнює, тобто є назвою цілого класу предметів, але ступінь узагальнення явно різний- У різних народів цей процес відбувається по-різному.

Так, стародавні народи не знали узагальнювального слова верблюд, замість нього вживали до 1 000 різних видових назв залежно від віку, статі, угодованості тварини тощо.

У деяких мовах населення островів Тихого океану й тепер немає слів, що означали б собака, птах, звір, дерево, камінь, але є слова, що означають їхні породи. Ненець або чукча не зрозуміє вашого запитання: «Чи багато снігу було цієї зими?». У їхній мові немає узагальнювального слова сніг, зате є близько 20 назв для певних видів снігу.

Сахалінський нівх не знає слова стріляти, йому треба уточнити, хто стріляв і в кого.

Ви дуже потішили б австралійця, коли б сказали, що у вашому садку 20 дерев, а тоді б перерахували, які саме. Для нього це не можливо. Треба сказати 5 яблунь, 3 сливи і т. д. [27, с. 17].

Основне значення слова називають прямим, а похідні — переносним.

Наприклад, слова золота, гострий, грала, ніс у словосполученнях золота монета, гострий ніж, грати на скрипці, ніс людини вжиті в прямому значенні, а в словосполученнях золота голова, гострий біль, вода грала, ніс літака — у переносному.

Пряме значення є для слова первинним, з цим значенням воно вперше з’явилося в мові. Переносні значення для слова вторинні.

Багатозначність слів можлива тому, що між предметами, явищами є чимало спільного. Переносне значення виникає внаслідок перенесення найменувань з одних явищ на інші за певними асоціативними зв’язками.

На основі багатозначності виділяють три основні типи переносних значень — метафору, метонімію, синекдоху.

Метафора

Метафора (від грецького metaphora — переміщення, віддалення) — це перенесення назви з предмета на предмет за певною подібною ознакою.

В основі метафори лежить подібність:

✵ за кольором: золотий перстень і золоте сонце (волосся, серце, дитя);

✵ за розміром: крапля дощу і крапля надії;

✵ за формою: ніс людини і ніс судна;

✵ за функцією: око людини і око фотоапарата;

✵ за місцем розміщення: підошва чобота і підошва гори;

✵ за міцністю: залізні двері і залізне здоров’я;

✵ за цінністю: цвіт вишні і цвіт нації;

✵ за емоційним вираженням: чорна сукня і чорна заздрість;

✵ за звучанням: людина стогне і земля стогне.

Інколи спільних ознак може бути кілька: крило літака схоже на крило птаха і формою, і розміщенням, і функцією.

Різновидом метафори є уособлення — перенесення властивостей живих істот на предмети, явища природи: годинник б'є, сонце встає, небо плаче, Дніпро реве, хвилі грають, тополі розмовляють.

Метафори розрізняють і за стилістичною роллю в реченні:

✵ загальнонародні метафори (сухі, мертві, стерті), які втратили образність і виконують суто номінативну функцію: минув рік, ручка дверей, вушко голки, дощ іде, чашечка тюльпана, грім оплесків, зоря надії;

✵ образні, індивідуально-авторські, поширені в художній літературі:

Вишневі пахощі думок (М.Драй-Хмара ).

Вишневий вітер на чолі (І. Драч).

Смаглява ніч в колисці гір

Гойдала місяця малого.

Д. Павличко.

Очі розкрила конвалія біла

І в здивуванні застигла, зомліла.

Олександр Олесь.

І сад цвіте, і горличка туркоче,

І тихий промінь на покосі спить.

Г. Чубач.

Я — добрий вітер,

Я пасу вам хмари

На голубих лугах ясного неба.

І. Муратов.

Метонімія

Метонімія (від грецького metonymіа — перейменування) — це перенесення назви з одного предмета на інший за їхньою суміжністю.

Метонімія має у своїй основі:

✵ просторову суміжність: назви країни, міста, вулиці вживаються замість назв їхніх жителів. Наприклад: Київ святкує, Хрещатик шумить (тобто люди, що перебувають у Києві і на його центральній вулиці); За що бореться Україна? (тобто українці);

✵ суміжність матеріалу й виробу з нього: столове срібло (вироби зі срібла), спортсмен узяв золото (медаль із золота), старовинна бронза (вироби з бронзи), у серванті стоїть кришталь (вироби з кришталю);

✵ суміжність імені автора та його твору: читати Довженка, слухати Лисенка, оглядати Рафаеля, купити Куїнджі, грати Шопена;

✵ часову суміжність: це — учорашній день (щось застаріле, характерне для минулого); до армії йде 74-й рік (хлопці 1974 року народження);

✵ суміжність дії та її результату: продається чудове видання (видання книжки), обхід хворих (обхід триває);

✵ суміжність знаряддя і назви дії: перу належить, майстерність пензля, віртуозна віолончель;

✵ суміжність дії та місця дії: вхід (входження) — вхід (місце), зупинка (зупинитися) — зупинка (місце);

✵ суміжність предмета і того, що в ньому міститься: чайник закипів (вода в чайнику), випив цілу чашку (рідину в чашці), танк запалили пляшкою (запалювальною рідиною в пляшці);

✵ суміжність ознаки та її носія: доброта перемагає, підлота відступає (добрі і підлі люди);

✵ перехід ознаки дії на пов’язаний з дією предмет: швидка траса (траса, по якій швидко їдуть), безкінечні години (години, що тягнуться довго).

Синекдоха

Синекдоха (від грецького synekdoche — співвідношення) — це перенесення назви з одного предмета на інший за кількісним співвідношенням між ними, тобто відбувається кількісна заміна понять:

✵ замість назви цілого предмета може вживатися назва його частини: носа не показує; ноги моєї там не буде.

Повз них все йшли і йшли підняті коміри, капелюхи, кепки і спецівки, окуляри і берети, цокали туфельки і човгали матерчаті боти. Час від часу проходили роздуті портфелі (Є. Носов);

✵ вживання однини замість множини, рідше навпаки: зібралася вся Школа, державна копійка, наш люд, хвиля в берег б'є дзвінка.

Синекдоха наявна й у таких словосполученнях, як сто шабель (сто бійців), мати руку (знайомого), Червоний Капелюшок (дівчинка в червоному капелюшку), заклеїти вікна (заклеїти рами вікон).

Отже, багатозначність (полісемія) слів — це властивість слів уживатися в різних значеннях. Джерело багатозначності — у переносних значеннях (у метафорі, метонімії, синекдосі). Без переносного вживання слів немає мови художнього твору. У наведеній нижче поезії цікава палітра слів, ужитих у переносному значенні, і це великою мірою зумовлює оригінальне, яскраве звучання вірша:

Цей ліс живий. У нього добрі очі.

Шумлять вітри у нього в голові.

Старезні пні, кошлаті поторочі.

Літопис тиші пишуть у траві.

Дубовий Нестор дивиться крізь пальці

На білі вальси радісних беріз.

І сонний гриб в смарагдовій куфайці

Дощу напився і за день підріс.

Багряне сонце сутінню лісною

У просвіт хмар показує кіно,

І десь на пні під сивою сосною

Ведмеді забивають доміно.

Малі озерця блискають незлісно,

Колише хмара втомлені громи.

Поїдемо поговорити з лісом.

А вже тоді я можу і з людьми.

Л. Костенко.