Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Фонетика. Графіка. Орфоепія
Фонетика
§ 1. Звуки мови. Поняття про фонему

Фонетика (від грецького phonetikos — звуковий) — це розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови та різноманітні звукові зміни, які відбуваються в мовленнєвому потоці.

Залежно від завдань дослідження звукової будови мови фонетику поділяють на:

✵ описову (вивчає всі наявні в конкретній мові звукові одиниці, закономірності їх уживання, звукові чергування та ін. особливості мови певного періоду);

✵ історичну (з’ясовує шляхи формування звукового боку мови з найдавнішого часу її існування, вивчає виникнення та занепад звуків, еволюцію окремих звукових явищ тощо).

Серед безлічі природних звуків — шуму моря, шелесту листя, щебету пташки, завивання вітру, тобто всього, що твориться механічним коливанням повітря, вирізняються звуки людської мови.

Звук мови можна розглядати:

✵ як явище фізичне, що виникає внаслідок коливання повітря й характеризується певними акустичними параметрами (частота коливань, їхня амплітуда, тривалість тощо);

✵ як явище фізіологічне, оскільки творення звука зумовлене роботою мовних органів та участю в ній центральної нервової системи людини;

✵ як явище лінгвістичне, тому що звуки виконують, і це найголовніше, мовну функцію.

У процесі комунікації люди вимовляють і чують велику кількість звуків, але для розуміння й висловлення думки важливими є лише ті, які розрізняють значення слів та їхні форми.

Хоч звуки мовлення набувають індивідуального забарвлення завдяки тембру голосу, його висоті, інтенсивності тощо, проте вони сприймаються носіями певної мови однаково й легко вичленовуються з мовного потоку.

Так, наприклад, слова сам, сом, сум, сім розрізняються голосними звуками [а], [о], [у], [і], a бив, мив, лив, шив, рив розрізняються приголосними звуками [б], [м], [л], [ш], [р]. Як бачимо, коли замінити один з цих звуків іншим, то утворюється нове слово. Може бути й так, що при зміні звука твориться не слово, а лише його форма: сонце, сонця, сонцю...

Увага!

Звуки створюють матеріальну (зовнішню) оболонку слів. Звук у мові — носій певного значення в слові.

Однак є звуки, заміна яких не відбивається на лексичному значенні слова.

Наприклад, звук [е] у ненаголошеному складі наближається до [и], і тоді маємо його варіант [е^и]: [зе^ирно], [пе^иро], [зе^имля], [сте^ипи]. І навпаки, звук [и] у такій же позиції наближається до [е]: [ли^есток], [зи^ема], [жи^ет:а], [ви^есокиі]. І хоч би як ми не вимовляли такі слова, їхнє лексичне значення залишається без змін.

Отже, у мові є основні звуки, т. зв. звукові типи (еталони), які відіграють важливу роль у творенні, розпізнаванні й розрізненні слів, та різновиди основних звуків, їхні варіанти. Такі звукові типи дослідники назвали фонемами.

Фонема — це найменша звукова одиниця, здатна розрізняти слова та їхні форми.

Примітка. Учення про фонему виникло в другій половині XIX ст. Його основоположником був І. О. Бодуен де Куртене (1845-1929 рр.) — російський і польський мовознавець. У XX ст. фонетична будова мови перебувала в центрі наукових зацікавлень багатьох лінгвістів.

Фонологічна система сучасної української мови містить 38 фонем — 6 голосних і 32 приголосні.

Поділ звуків на голосні і приголосні — це найбільше протиставлення у звуковій системі мови.

Увага!

Для того щоб відрізнити звук від букви, звук беруть у квадратні дужки [ ]. Наприклад, буква к («ка») позначає звук [к], а буква л («ел») — звук [л].