Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Орфографія
§ 16. З історії української орфографії

Першою працею, у якій закладалися основи українського правопису, була «Грамматика малороссийского наречия» (1818 року) О. Павловського. Згодом на Наддніпрянській Україні набула значного поширення т. зв. кулішівка — фонетичний правопис, укладений П. Кулішем, а в Галичині й на Буковині — пристосований до місцевої вимови фонетичний правопис Є. Желехівського, т. зв. желехівка. Історико-етимологічний правопис розробив М. Максимович (дуже складний для вживання, був мало популярний).

У XIX ст. функціонувало кілька українських правописних систем (А. Метлинського, М. Гатцука, М. Драгоманова та ін.), які відіграли певну роль у становленні національної орфографії.

Проте в 1863 та 1876 рр. царський уряд заборонив використання українського правопису, тому аж до 1905 р. на територіях підросійської України україномовні тексти друкувалися т. зв. ярижкою — російською абеткою та згідно з тодішньою чинною російською орфографією.

Офіційно схваленого й обов’язкового для вжитку українського кодексу орфографії не було аж до 1921 року, коли вийшли друком «Найголовніші правила українського правопису», створені Українською АН під керівництвом академіка А. Кримського.

Новий повний орфографічний кодекс, яким і тепер в основному послуговується українська діаспора, вийшов у 1928 році, відомий в історії як «скрипниківський», бо його затвердив нарком освіти УРСР М. Скрипник.

Наступне видання правопису 1933 р. фактично відкидало попереднє як ідеологічно неправильне. Він був обов’язковим до 1946 року, коли вийшов новий «Український правопис», друге його видання здійснено в 1960 році, третє — у 1990, а четверте — у 1993. Нині триває робота над новою редакцією «Українського правопису».





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 30/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.