Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Синтаксис. Пунктуація
Пряма і непряма мова
§ 156. Діалог

Діалог (від грецького dialogos — мовлення двох) — розмова, яка відбувається між двома особами.

Монолог (від грецьких monos — один та logos — слово, мовлення) мовлення однієї особи, звернене до широкої аудиторії слухачів, глядачів, читачів для цілеспрямованого впливу на них.

Полілог (від грецьких polys — численний та logos — мовлення) — мовлення групи людей (більше двох).

Репліка — кожне висловлювання учасника розмови.

Наприклад:

— Поглянь, Наточко, які гарні вчительки... Он та, в яскравій блузці. Бачиш?

— Та, що з намистом?

— Ага. А сережки які в неї чудові — очей не відвести... А та он, поглянь, — мов артистка.

— Ота така біла?

— Ага.

— Що губи червоні-червоні?

— Ага... А та он схожа на Аллу Пугачову. Бачиш?

— Така з розпущеним волоссям?

— Ага.

— Що зверху над очима намальовано, як у моєї ляльки?

— Ага... І та он, і та... Це, донечко, вчительки, які будуть вести перші класи. До якої вчительки ти хотіла б? Та?

— Он до тієї, шо усміхається... (3. Кучерява).

У кожній репліці-відповіді опускається все те, що відомо з попередньої репліки чи мовленнєвої ситуації. Тому в діалозі вживається дуже багато неповних речень, слів-речень, у яких повідомляється те нове, невідоме, що є інформаційним ядром висловлювання.

Діалог широко використовується в художній літературі та деяких публіцистичних творах як зображальний засіб. У писемній формі репліки діалогу можуть супроводжуватися словами автора.

Розділові знаки при діалозі

Кожна репліка починається з нового рядка, перед нею ставлять тире (лапки не вживаються).

Усі інші розділові знаки ставлять, як при прямій мові:

— Ти мене любиш? — питає.

— Люблю.

— Віддай мені радість свою.

Я віддав.

— І тепер мене любиш?

— Люблю.

— Віддай мені силу свою.

Віддав.

— І ще мене любиш?

— Люблю.

— Віддай мені мужність свою.

Віддав.

В. Свідзинський.

Діалог може бути і в лапках. Тоді кожна репліка записується одна за одною в рядок, а між репліками ставиться тире:

«На добридень, ти моя голубко!» — «На добридень, мій коханий друже!» — «Що ж сьогодні снилось тобі, любко?» — «Сон приснився, та дивненький дуже». — «Що ж за диво снилось тобі, мила?» — «Мені снились білії лелії...» — «Тішся, мила, бо лелія біла — квітка чистої та любої надії» (Леся Українка ).

Є ще один спосіб запису діалогу — брати в лапки репліки лише однієї дійової особи:

«Що найкрасивіше в світі?» — Фіалка в горах. — «Що красивіше, ніж фіалка в горах?» — Любов. — «Що найяскравіше в світі?» — Сонце ранкове в горах. — «Що яскравіше від сонця ранкового в горах?» — Любов (Р. Гамзатов ).

Прочитайте ще кілька діалогів і полілог. Зверніть увагу на оформлення реплік і розділових знаків у них: і вони вдивлялися одне в одного широко розчиненими очима:

— Так тебе зовуть Василь?

— Так.

— Василь, Василию, а я Олеся. Поцілуй мене, Василику. Я така щаслива.

— А чого ти плачеш?

— Ні, я не плачу. Так мені гарно.

— Рідна моя. Чого ж ти плачеш?

— Це ж ти плачеш, Василику.

— Ти не забудеш мене?

(О. Довженко).

2. — Чого ви, мамо, не злюбили Гриця? Яка вас думка все не полиша?

— Не служать очі на таке дивиться,

Щоб так двоїлась хлопцеві душа!

— Не вірте, мамо! Гриць такий хороший.

Він клявся, мамо, що навіки мій.

— Ой доню, доню, в їх до смутку грошей.

То ж Вишняки, то ж Галя, зрозумій.

Л. Костенко.

3. Було в матері сім дочок. Одного разу поїхала вона в гості. Повернулася додому аж через тиждень. Коли ввійшла до хати, дочки почали говорити, як вони скучили за нею.

— Я тужила за тобою, як маківка за сонячним променем, — сказала перша дочка.

— Я чекала тебе, як суха земля чекає краплини води, — промовила друга.

— Я плакала за тобою, як маленьке пташеня плаче за пташкою, — сказала третя.

— Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, — щебетала четверта.

— Ти снилася мені, як троянді сниться краплина роси, — промовила п’ята.

— Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка. — сказала шоста.

А сьома дочка промовчала. Вона зняла з ніг матері взуття і принесла їй води — помити ноги (Нар. тв.).