Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Синтаксис. Пунктуація
Просте ускладнене речення
§ 145. Вставні слова, словосполучення і речення

Вставними називають слова або словосполучення, які виражають і ставлення мовця до висловлюваної ним думки.

Вони не несуть нової інформації а лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення.

Маємо інформацію: Бузок уже відцвів. За допомогою вставних слів цій думці можна надати різних смислових відтінків:

Бузок, напевно, уже відцвів. Бузок, на жаль, уже відцвів. Бузок, по-моєму, уже відцвів. Бузок, кажуть, уже відцвів. Здається, бузок уже відцвів.

Вставні слова та словосполучення не є членами речення. Вимовляються вони з особливою інтонацією: прискореним темпом, зниженим або підвищеним голосом і відповідно до цього виділяються на письмі розділовими знаками:

На жаль, світ побудований так, що щастя людства здобувається ціною чиїхось страждань (О. Довженко).

Що не кажіть, а сотворіння світу Таки своє у кожного митця. В. Бровченко.

Чи справді так було,

Чи, може, хто збрехав (хто ворогів не мав!),

А все-таки катюзі,

Як кажуть, буде по заслузі.

Л. Глібов.

Групи вставних конструкцій за значенням

Вставні конструкції можуть виражати:

Упевненість чи невпевненість: безперечно, безумовно, справді, зрозуміло, дійсно, звичайно, очевидно, напевно, без сумніву, певна річ, правда, здається, мабуть, може, можливо, либонь, імовірно, сказати по правді, ніде правди діти, правду кажучи, смію запевнити, слово честі.

Мабуть, краса — найвища з істин, тому так прагнуть до неї люди (П. Загребельний).

Мабуть, мій дім не тут. Мабуть, аж за зорею (Б.-І. Антонин).

Весну, либонь, зачарували (Є. Гуцало ).

Маємо жити, звичайно, не хлібом єдиним (Б. Олійник).

Можливо, окремі особистості — лише листя на могутньому дереві, ім’я якому — людство (В. Дрозд).

✵ Почуття мовця (радість, задоволення, жаль, незадоволення, здивування, обурення): на щастя, на радість, на диво, на жаль, як на зло, як навмисне, як на лихо, дивна річ, соромно сказати, чого доброго, хвалити долю, нівроку.

Жахіть війни, на щастя, ви не зазнали (О. Гончар).

✵ Вказівку на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, на мою думку, гадаю, за висловом.., за вченням.., за словами.., за повідомленням, за визначенням, як відомо, помоєму, по-вашому, пам'ятаю.

Сумління людське, виявляється, схоже на вулик: його теж можна розтривожити. (В. Скуратівський).

Кажуть, юність нерозсудлива й тривожна.

Кажуть, юність —мов жар-птиця золота... Л. Забашта.

Українські пісні — це, за словами Гоголя, народна історія, яскрава, сповнена барв (3 підручника).

✵ Послідовність викладу думок, зв’язок між ними:

по-перше, по-друге, наприклад, нарешті, зрештою, до речі, крім того, отже, між іншим, значить, навпаки, проте, однак, таким чином, узагалі, одне слово, так би мовити, власне кажучи.

Любов відкрити важче, ніж

Америку.

По-перше, чи до неї допливеш?

Л. Костенко.

Словом, я до безумства люблю небо, трави, зорі, задумливі вечори, ніжні осінні ранки.

(М. Хвильовий).

Коли мовчать, то, отже, цілком схвалюють (Нар. тв).

Окрім того, вставні конструкції можуть:

✵ Привертати, активізувати увагу співрозмовника:

чуєте, уявіть собі, вірите, зверніть увагу, зрозумійте, послухайте, погодьтеся, між нами кажучи.

Захочеш - і будеш. В людині, затям,

Лежить невідгадана сила.

Олег Ольжич.

✵ Бути словами ввічливості: проти, будь ласка, будьте ласкаві, пробачте, вибачте, даруйте на слові.

Ти не плач, не плач, і пробач мені, чуєш, пробач (Л. Талалай).

А це любити ворогів, пробач мені, я не навчуся (Н. Лівицька Холодна).

Запам'ятайте!

1. Лише вставними (тобто завжди виділяються комами) бувають слова: мабуть, по-перше, по-друге, щоправда, крім того, а втім, отже; у середині простого речення — однак, одначе, проте.

2. Ніколи не бувають вставними і не виділяються комами: навіть, майже, приблизно, принаймні, все- таки, мовби, немовби, неначе, нібито, адже, притому, причому, тим часом.

3. Завжди слід виділяти вислови, у яких є дієприслівники мовлячи, кажучи (правду кажучи, між нами кажучи, власне кажучи) або їх можна підставити.

Вставні слова потрібно відрізняти від означуваних слів, які є членами речення.

Запам’ятайте:

1. Якщо в простому реченні, крім предикативного центру (підмет + присудок), є ще присудок (здається, кажуть, уявіть, треба гадати) або підмет і присудок (я знаю, я певен), то таке речення без вагань треба виділяти. Присудок вставного речення найчастіше буває виражений особовою формою дієслова (сподіваюся, припустімо, чуєте пробачте, як кажуть, прошу), рідше — неозначеною формою дієслова в поєднанні з іншими слонами (ніде правди діти, можна сказати, треба підкреслити, хвалити долю)

2 В інших випадках, щоб упевнитися, чи певне слово вставне чи ні, перевіряємо його питанням (перед тим знайшовши підмет і присудок). Якщо слово в реченні відповідає на питання (як? коли? як часто? з якою метою?), то воно не є вставним і виділяти його комами не можна. Якщо ж не відповідає і його можна вилучити з речення, не порушуючи структури, то це слово вставне і ного виділяємо комами.

Порівняйте!

По-моєму, сьогодні буде теплий день (вставне слово).

Він зробив це по-моєму (як? — обставина способу дії).

По моєму, подвір'ї ходять горді павичі (по чиєму? — означення).

Розділові знаки при вставних конструкціях

1 Вставні слова й словосполучення виділяються комами:

З літами, що там не кажіть,

Стаєш куди мудрішим.

Нехай мені і не щастить,

Аби щастило іншим.

О. Підсуха

Я готовий наступного ранку —

На Памір, на Таймир чи в село,

Тільки в старість, молю до останку,

Щоби жодних доріг не було.

С. Крижанівський.

І зрозумієш, певна річ.

Що ранок вечора мудріший.

Коли просидиш цілу ніч

З гіркими думами у тиші.

Л. Талалай.

Приклади вставних слів та означуваних слів, що виступають членами речень

Вставні слова (виділяються комами):

1. Може, ще раз сонце правди хоч крізь сон побачу... (Т. Шевченко).

2. Він, навпаки, нічого не хоче робити.

3. Метеором огнистим ударив в дніпровські степи і, здавалось, — вріс (Є. Маланюк).

4. Буває, часом сліпну од краси (Л. Костенко).

5. Кажуть, мудрість приходить з роками.

6. О, правда, знали ми в ту мить, кому сміється ніч і сяє... (Олександр Олесь).

7. Ця пісня в душі моїй, знаю, бринить, наче напнута туго струна (Л. Первомайський ).

8. Душа, справді, у мене досі була холодна, бо не світило їй сонце (М. Стельмах).

9. Орфей, до речі, також був фракієць (Л. Костенко).

10. Видно, ми не поїдемо на екскурсію.

Члени речення (не виділяються комами):

1. Всяке трапитися може на довгім віку.

2. Він робить усе навпаки.

3. А вже здавалось, що живого нерва... не було в мені! (Л. Костенко).

4. На жаль, чудес на світі не буває.

5. Люди кажуть, що мудрість приходить J' роками

6. Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча (І. Котляревський ).

7. Я знаю тільки одне право — право на щастя (Леся Українка).

8. Мовчання справді ненависне. Але ж мовчать лише раби (П. Перебийніс).

9. Ці слова сказані до речі.

10 Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву (І. Котляревський ).

Увага!

1. Слово нарешті є вставним, якщо вказує на зв’язок думок або вживається для виділення того, що з’являється після всього. При цьому можна поставити слова «іще», «крім того»:

І ось, нарешті. Вершина (О. Гончар).

Чекаю дня, коли собі скажу:

Оця строфа, нарешті, досконала.

Л. Костенко.

Якщо ж це слово вживається із значенням «під кінець», «після всього», воно комою не відокремлюється:

Злива три доби лютувала на полонинах та нарешті втихла (П. Загребельний).

2. Слово взагалі, виділяється лише тоді, коли має значення «Взагалі кажучи»

Взагалі, підково стало у горох коштовністю (О. Гончар).

Якщо ж воно має значення «в цілому», то виступає членом речення і комою не відокремлюється:

Вирішили взагалі не розпочинати будівництва.

2. Два вставних слова відділяються одне від одного комами:

Справді, може, вперше за цей рік так часто, завмираючи, билося його серце (Н. Рибак).

Не знаю, чи побачу вас, чи ні.

А може, власне, і не в тому справа.

Л. Костенко.

3. Після сполучників перед вставними словами ставиться кома:

Стоять верби, опушені зелененьким листям, і, здається, чують сплески журавлиних сурем у піднебессі (Є. Гуцало ).

Примітка. Сполучник а (рідше але) може входити до складу вставної конструкції (а може, а власне, а втім), тоді від вставного слова він комою не відділяється. Зверніть увагу: якщо вставну конструкцію випустити, то сполучник а буде зайвим:

Спасибі, дівчино, за добреє слово, а може, ти любиш кого другого? (Нар. то).

Ми ввічливо люб’язні, толерантні,

А втім, холодні, мов кришталь в серванті. Л. Скирда.

Але:

Чисте небо не налягало па гори , а навпаки, своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно доповнювало їх (О. Гончар).

4. Комою не відокремлюються вставні слова, що стоять на початку або в кінці відокремленого звороту:

Студентка, очевидно знаючи відповідь на білет, перестала хвилюватися.

Вранці, очевидно о восьмій годині ми зустрінемося.

Якщо ж вставні слова стоять у середині відокремленого звороту, то виділяються комами:

Суворою лінією стоять в степу сторожові могили, насипані, може, татарвою, а може, волелюбним козацтвом (Г. Тютюнник).

5. Слова проте, однак, одначе бувають вставними тільки в середині речення:

Всесвіт, однак, нерухомим здається, якщо не рахувати істот, що наділені здатністю власного розуму (М. Зеров).

З борців насміхалася доля.

Зростала, проте, їх громада.

П. Грабовський.

Між однорідними членами речення та у складносурядному реченні — це протиставні сполучники, перед якими завжди ставиться кома: Мовчазною, проте загрозливою тишею їх привітав ліс.

Навчання важке, проте плід його солодкий (Нар. тв.).

6. Часом після переліку однорідних членів речення може стояти вставне слово, яке передує узагальнювальному. Тоді перед вставним словом ставиться тире, а після нього — кома:

І вечір, і тиша, і сині тіні на снігу — одним словом, все те було су мирне й таємниче (Н. Рибак).

Вставлені конструкції та розділові знаки при них

Багато мовознавців, крім вставних, виділяє ще вставлені конструкції (слова, словосполучення і речення).

Вони не виражають ставлення мовця до висловленої думки, а вносять у речення додаткові відомості (супровідні зауваження, уточнення, пояснення, поправки). На письмі виділяються комами, тире й дужками. Ці пунктуаційні знаки розрізняються між собою силою виділення.

Найсильніший відокремлювальний знак — дужки: вони фактично ізолюють уміщений у них текст від речення.

Меншу відокремлювальну силу мають подвійне тире і особливо подвійна кома.

Крім змісту, при виборі розділового знака потрібно враховувати насиченість самого речення розділовими знаками.

Розділові знаки при вставлених конструкціях:

1. Кому ставимо, якщо вставлена конструкція близька до змісту речення:

І золотої й дорогої мені, щоб знали ви, не жаль моєї долі молодої (Т. Шевченко).

Софія, як любовно називають собор кияни, — найстаріший пам'ятник, золота окраса Києва (І. Цюпа).

2. Невеликі вставлені конструкції, які стоять у середині основного речення й мають з ним тісний змістовий контакт, виділяємо тире. Вони вимовляються підвищеним тоном:

Вишневий сад, — він тільки-но зацвів, —данину першу виплативши бджолам, дрімав і спав (М. Рильський).

В щирім серці, в чесних грудях —

Вірю, знаю! — квіти є!

В. Симоненко.

3. Комами й тире виділяємо вставлені конструкції тоді, коли на місці розриву повинна бути кома:

Є ж люди на землі, —

А то б не варто й жити, —

Що крізь щоденний труд

Уміють і любити,

І усміхатися, і мислити, й

шукать...

М. Рильський.

4. Дужками виділяємо:

✵ слова, якщо вони вживаються як додаткове зауваження:

У Сосниці. що на Чернігівщині, у простій селянській хаті (нині музей) на мотузяних вервечках висить саморобна колиска, яка ви колисала Олександра Довженка;

✵ прізвище автора й назву твору, які стоять після цитати, або посилання на місце, справжнє прізвище тощо:

Двадцятирічний юнак, одначе, не втратив спраги до знань. Це веде його у місто Великий Бородин (нині Арад у Румунії) (В. Шевчук);

✵ вставлені речення, які доповнюють, уточнюють усе речення або якийсь його член і різко випадають із синтаксичної структури речення:

Шарудить знервовано листя

(Не додумало думу осінню!),

І дерева,роздягнені й лисі,

Лякаються власної тіні.

С. Лучак.

Дивлюсь на все спокійними очима

(Давно спокійним бути я хотів),

І вже не тішить вишукана рима,

А біль її шукати — й поготів.

Є. Плужник.

У юності я був занадто гордим,

Ніжним був (о, хто ще був ніжніш!),

І голос мій відлунював у горах.

Д. Кремінь.

Збагнув я істину прадавню

(Під старість всі стаємо вчені):

Надія добра на снідання

І не годиться для вечері.

В. Крищенко.

Завжди пробуєм доростати до себе (одвічний героїзм людського серця!), але ніхто не може подвоїтись (В. Стус);

✵ іноді можна спостерігати нанизування вставлених конструкцій, якими виражається побічна дія чи багатоплановість дій і думок однієї людини:

Тут ось, бачите, розарій...

(А чого там задрімали?)

Он ряди араукарій

(Туї ледве не пропали,

Але ми їх зберегли!)

Там он кактуси...

(Стривай-но!

Щось оця тополька в’яне...

Поллємо її негайно!)

М. Рильський.