Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Синтаксис. Пунктуація
Просте ускладнене речення
§ 141. Однорідні члени речення

Однорідними називають члени речення, які відносяться до одного й того самого члена речення, відповідають на однакове питання й виконують однакову синтаксичну функцію. Наприклад:

Споконвіку цю землю батьки і діди берегли,

Рятували її від негоди та злого заброди.

Білу хату, червону калину, луги береги —

Все у спадок мені заповідано з роду до роду

І зелені вітрила оцих величавих тополь,

І джерельні криниці — такі вони рідні, до болю

Є на світі багато високих покликань і доль,

А мені дорога хліборобська окрилена доля

І. Бердник

Однорідними членами речення бувають:

1. Підмети:

Хай віщі тривожні дзвони, веселі троїсті музики, бандури і горді сурми у кожному серці живуть! (Л. Костенко).

Любов, жертва і посвята тебе до слави доведуть (С. Горлач).

В оркестрі року літо і зима, весна і осінь — сольні інструменти (О. Білаш.)

2. Присудки:

В небі жайворонки в’ються,

Заливаються, сміються,

Грають, дзвонять цілий день,

І щебечуть, і співають,

І з весною світ вітають

Дзвоном радісних пісень.

Олександр Олесь.

А згори сипле та й сипле... витрушує душу з дзвіночків, струже срібні дошки і свердлить крицю, плаче, голосить і сіє регіт на дрібне сито (М. Коцюбинський).

3. Додатки:

Бери но цвіту по власній змозі,

І хліба, й солі, і втіхи в хату,

Лиш не забудь заплатить в дорозі

Людській любові звичайну плату.

А. Малишко.

Хотів тих піль, тих лісів набрати якнайбільше в свої очі (Б. Лепкий).

✵Означення (узгоджені і неузгоджені):

Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду... (О. Довженко).

5. Обставини всіх видів:

Тихі сосни мудро й величаво серед світу білого стоять (Г. Чубач).

Споконвіку, з прадавніх-давен кожен живучий має не зрівняне ні з чим джерельне чародійство — молодість (М. Сингаївський).

У реченні може бути кілька рядів однорідних членів:

Краю мій! Люблю тебе вдень і вночі, вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові (Панас Мирний).

Не визнаю ні любові, ні дружби, ні приятелювання до перших заморозків чи до першого грому (М. Стельмах).

Передають поетам поети

З душі в душу, із мови в мову

Свободу духу і правду слова.

Л. Костенко.

Життя і мрія в згоді не бувають

І вічно борються, хоч миру прагнуть.

Леся Українка.

Однорідні члени речення, як правило, виражаються однією частішою мови:

В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.

І виросла я на диво: кароока, чорнобрива, білолиця.

За горами гори, хмарою покриті,

засіяні горем, кровію политі.

Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь (З тв. Т. Шевченка).

Проте зрідка можуть виражатися й різними морфологічними формами, як-от:

Найвище уміння — почати спочатку життя, розуміння, дорогу, себе (Л. Костенко).

Говорила моя бесідниця дрібно, швидко, тонким сопрано, перебиваючи себе раз у раз (Леся Українка).

Однорідні члени речення функціонально рівноправні й граматично не залежать один від одного. Вони можуть бути непоширеними й поширеними.

1. Непоширені:

Немає берегів ні в смерті, ні в любові, в безсмертя й вічності немає берегів (Є. Гуцало).

Земля молодіє від рясту, від сонця, від цвіту (С. Пушик).

2. Поширені (мають при собі залежні слова):

Ліс зустрів мене, як друга,

Горлиць (чиїм?) теплим (яким?) воркуванням,

Пізнім (яким?) дзвоном солов’їним (чиїм?),

Ніжним (яким?) голосом зозулі (чиїм?),

Вогким (яким?) одудів (чиїм?) гуканням,

Круглим (яким?) циканням дроздів (чиїм?).

М. Рильський.

Способи зв’язку однорідних членів речення

1. 3а допомогою сполучників сурядності:

✵ єднальних — і (й), та (=і), ні...ні, і...і, та й, також (явища відбуваються одночасно чи послідовно);

✵ протиставних — а, але, та (=але), зате, проте, однак (явища протиставляються або зіставляються);

✵ розділових — або, чи, або...або, чи...чи, то...то (не то...не то) (явища несумісні або чергуються).

Наприклад:

По дорозі знущань і образ,

З Богом в серці й гіркою сльозою,

Крізь епохи і зболений час

Йшла Вкраїна моя сиротою.

С. Галябарда.

І карб минувшини, й новітні вияви,

І день прийдешній в рисах дитинчат

В тобі, як в книзі, одкриваю, Києве, —

І хори вічності мені звучать!

Б. Олійник.

Чи тільки терни на шляху знайду.

Чи стріну, може, де і квіт барвистий?

Леся Українка

Любая, милая, чи засмучена ходиш, чи налита щастям вкрай (П. Тичина).

А вечір, мов чарівне решето, сіє і сіє звідусіль то перші шматки пісень, що жіноче цокотіння, то парубочий перегук, то запізнілий скрегіт жорен, то рев худоби, то рипіння санок, то поскрипування промерзлих дерев (М. Стельмах).

2. Тільки за допомогою інтонації (безсполучниковий зв’язок):

Як сірничок, припалений від сонця,

День спалахнув, обвуглився, погас.

Л. Костенко.

День без мислі, без читання, без розумового напруження — даремно прожитий день (В. Сухомлинський).

Чесність з собою — це гармонія думок, почувань, досвіду (В. Винниченко ).

3. Обома цими способами (мішаним: сполучниковим і безсполучниковим зв’язками):

Борвієм, пристрастю, і згагою степів, і тугою темною, і буйними дощами життя несеться (П.Филипович).

Як важко все життя до себе йти,

Дивитись в небо, чашею пролите.

Спинятися, наводити мости

І за собою зразу їх палити.

Л. Первомайський.

Повисла веселка над лісом і річкою,

Вплелась у дерева барвистою стрічкою,

А потім із неба зійшла поволі

І квітами стала у лузі і в полі.

І. Савич.

Не є однорідними членами:

1. Повторення одного й того самого слова, яке вживається для підкреслення тривалості дії, кількості предметів:

На жоржини, на троянди

Ранок чистий, золотистий

Сипле сльози-діаманти.

Сипле іскорки перлисті.

Г. Чупринка.

Вийся, жайворонку, вийся над полями.

Розважай людськую тугу ти піснями

М. Рильський.

Не забудь, не забудь юних днів, днів весни (І. Франко).

2. Поєднання двох дієслів в одній і тій самій формі, які виступають у ролі єдиного присудка (при другому слові стоять частки не. так): кричи не кричи, хочеш не хочеш, слухаєш не слухаєш, іти так іти, робити так робити.

Хочеш не хочеш, але мусиш зробити.

Ти гукай не гукай, а літа не почують (Б. Олійник).

Мати жде не діждеться, журиться, сподівається (І. Нечуй-Левицький).

В житті мене ти й знать не знаєш... (І. Франко).

3. Цілісні вирази фразеологічного характеру: ні те ні се, ні риба ні м’ясо, і сміх і гріх, ні слуху ні духу, ні світ ні зоря, ні живий ні мертвий, ні пуху ні пера, ні сіло ні впало.

Дід починав ні з сього ні з того кашляти і позіхати (О. Довженко).

Світ який — ні краю ні кінця! (В. Симоненко).

Розділові знаки при однорідних членах речення

Ставимо кому:

1. Якщо однорідні члени речення не з’єднані сполучниками:

Освідчуйтесь в любові людям, селам. містам...

Помножена любов — це щастя (М. Подолян ).

Наша дума, наша пісня не вмре, не загине. (Т. Шевченко).

2. Якщо однорідні члени з’єднані протиставними сполучниками а, але, та, зате, проте, однак:

Не Лев, а Діва — наш відвічний знак,

Не гнів, а ніжність — наша вічна сила.

Олена Теліга.

Яке це щастя, друже мій, горіти, а не тліть! (В. Сосюра).

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки (Л. Костенко).

3. Якщо однорідні члени з’єднуються попарно сполучниками і, й, та (=і)

Радість і чудо найбільше для людини — її рука. Бере і дає, карасі милує, пестить і нищить, будує і палить, творить і любить (В. Сухомлинський).

4. Якщо однорідні члени з’єднуються повторюваними єднальними і розділовими сполучниками:

А ріка життя все шумить, і піниться, і стогне, і великим напором безконечним несе нові, все нові жертви (Г. Хоткевич).

І квіти, і зорі, й зелені віти проводять розмови кохані про вічну силу весни на сім світі (Леся Українка ).

А тим часом місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю, і море (Т. Шевченко ).

Ні голубого неба, ні димчатих лісів на горизонті, ні картинних вітряків на сільському вигоні — нічого я не бачив (М. Хвильовий ).

Увага!

У реченні з повторюваними сполучниками завжди на одну кому менше, ніж однорідних членів.

5. Якщо частина однорідних членів речення з’єднана сполучниками, а частина — безсполучниково, то кому ставимо між усіма однорідними членами речення:

Тягнуться до сонця і квітки, і трави, віти кучеряві, гори голубі (В.Сосюра).

Ріка біжить, і з сонцем грається, і відбиває небеса (М. Чернявський).

6. Якщо однорідні члени речення з’єднані парними сполучниками (як...так, не тільки... а й, не стільки... скільки, не лише... але й), то кому ставимо тільки перед другою частиною сполучника:

Людська судьба складається не з літ,

А нашу долю творять наші справи.

Не тільки день, а й кожна мить —

То крок до честі, слави чи неслави.

М. Луків.

Се був не стільки вирок, скільки порив (Леся Українка).

7. Якщо однорідні члени з’єднані приєднувальними сполучниками і, а, також, ще й, а то й, які вказують, що до перерахованого приєднується ще один елемент як додаток до сказаного:

Прогаяне в дитинстві ніколи невідшкодувати в юності, і тим більше в зрілому віці (В. Сухомлинський).

Ставимо тире:

Якщо при протиставному смисловому зв’язку сполучник пропущено, то між однорідними членами речення використовуємо тире:

І в павутинні перехресних барв

Я палко мрію до самого рання.

Щоб Бог зіслав мені найбільший дар —

Гарячу смерть — [а] не зимне умирання.

Олена Теліга.

Ми засіваємо житейське поле не на день минущий — [а] на віки

(Б. Олійник).

Не вітер — [а] буря над землею в замети клала білий сніг (Л. Первомайський ).

Хай вітер в вічі, умри — [але] не стій! (М. Бажан ).

Ні, не безсило ждати — [а] назустріч сонцю іти (Р. Братунь).

Розрізняйте!

Сполучник та в різних значеннях:

На розпутті кобзар сидить mа [і] на кобзі грає.

Старий батько сидить коло хати mа [і] вчить онука маленького чолом оддавати.

Нехай думка, як той ворон, літає та [і] кряче, а серденько соловейком щебече mа [і] плаче нишком.

Тече вода в синє море, mа [але] не витікає.

Вміла мати брови дати, карі оченята, та [але] не вміла на сім світі щастя-долі доти (З тв Т. Шевченка).

Кому не ставимо:

1. Перед одиничними сполучниками і (й), або, чи, та (=і):

Словесна формула:

«Або-чи-та-і» коми ковтає

Голублять душу і серце людини свіжі і ніжні степові запахи... (Г. Тютюнник).

А над листям стирчали жовті та білі квітки та зелені маківки (І. Нечуй Левицький).

Я пишу те, що чую, бачу, що в серце або в мозок впало (Б. Лепкий).

Без чистоти душі і ясності серця віршів не буде (В. Стус).

2. Між двома дієсловами в однаковій граматичній формі, що вказують на рух і його мету:

Піди допоможи товаришу. Візьми віднеси книжки. Сядь напиши листа. Поїдь провідай бабусю.

Не журися, козаченьку, не журися, А на тую дівчиноньку піди подивися. Нар. тв.

3. Між двома словами, з’єднаними повторюваними сполучниками і або ні, якщо вони утворюють єдиний усталений вислів: і риби наловити і ніг не замочити; ні рук ні ніг не чути; ні чутки ні звістки; ні риба ні м'ясо; ні пуху ні пера; ні з того ні з сього; і сміх і гріх; і вашим і нашим.

Узагальнювальні слова при однорідних членах речення

Узагальнювальними називають слова, що об’єднують в одну групу всі перелічувані предмети, ознаки, дії тощо.

Узагальнювальне слово (словосполучення) виражає ширше, родове поняття, вказує на ціле, а однорідні члени містять у собі видові поняття, називають частини цілого:

Усе одбивається в пісні, як в морі:

Рожева зоря і червоная кров,

І темна ненависть, і ясна любов,

І промінь пожару, і місяць, і зорі.

Леся Українка.

Гомін різноплеменних мов, калейдоскоп облич, паркий подих тропіків і гул Атлантики — все він приніс з довколосвітніх мандрів сюди, на рідний степовий берег (О. Гончар).

Моє село, мої тумани,

Мої весінні солов’ї,

Досвітні роси на світанні,

І грози, й вигроми мої —

Усе, що чув, що передбачив,

Не виплакати.

П. Усенко.

Увага!

Узагальнювальні слова, як правило, є тими самими членами речення, що й об'єднувані ними однорідні члени.

Узагальнювальні слова можуть виражатися різними частинами мови:

✵ іменниками (часто в поєднанні з числівниками):

Щастя — це трикутник, а в нім є три боки: віра, надія, любов (Б.-І. Антонин ).

Отих, від кого йде наруга,

Три категорії всього:

Мій ворог, ворог мого друга,

Та ще друг ворога мого.

Д. Білоус.

У драмі людській небагато дій: дитинство, юність, молодість і старість (Л. Костенко);

✵ займенниками (все, всі, ніхто, ніщо):

Бездонне небо, місяць повний і рожевий у променях невидимого сон ця, озеро, повите ранковим туманом, пташиний щебет — все те непомітно перекинуло мене в інший світ, у світ мого дитинства (Ю. Збанацький).

Усе було, все кануло у Лету: розлуки, зустрічі, прощання і жалі (О. Матусяк );

✵ прислівниками (скрізь, усюди, завжди, ніколи, ніде):

На світі можна жить без еталонів,

По-різному дивитися на світ:

Широкими очима, з-під долоні,

Крізь пальці, у кватирку, з-за воріт.

Л. Костенко.

Голос духа чути скрізь: по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких, по місцях недолі й сліз (І. франко).

Надворі повсюди лежала роса: на пожовклій траві осінній, на круглій павутині попід стріхою у хліві, на капустах у городі (Г. Тютюнник);

✵ узагальнювальним словом може бути й будь-яка інша частина мови:

Чудний наш народ: і сильний, і сумний (В. Винниченко).

А ніч була дивна: тепла, темна та тиха. Все тут мовби однакове: і похилі до води вільхи, і засніжені береги (П. Загребельний ).

Примітка. Якщо узагальнювальне слово стоїть у головній частині складнопідрядного речення, то підрядна частина, що відноситься до узагальнювального слова, теж виконує узагальнювальну функцію:

Все своє дитинство я ходив по насінню. Воно в нас було скрізь, де не повернись: в горщиках, у вузликах, на жердках у сінях, в повітці попід стріхою, в сипанках, в мішках та мішечках (О. Довженко).

Розділові знаки при узагальнювальних словах

Узагальнювальне слово (УС) в реченні може стояти як перед однорідними членами, так і після них.

1.УС перед перед однорідними членами речення:

І на тім рушничкові

Оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

А. Малишко.

Усе в чеканні: спілі краплі рос, земля і місяць, вишні і тополі (Б. Олійник).

Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені (М. Коцюбинський). Весна будила життя. А життя було усюди: і на землі, і у воді, і в повітрі (Олег Ольжич).

2. УС після однорідних членів речення:

А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці (О. Довженко).

Калина під вікном рідної оселі, тополя на околиці села, лелече гніздо на клуні, жебонлива криничка при перехресті доріг, терпкий запах лісової конвалії — усе це овиди нашого дитинства, наш духовний світ (В. Скуратівський).

3. УС перед однорідними членами речення, якими речення не закінчується:

Усе навколо: дерева, птахи, люди — сповнене весняної пружності, нестримної сили (В. Собко).

Усюди: на Дніпрі, на білих кучугурах, на піщаних берегах — лежав туман (П. Тичина).

Скрізь: у саду, в полі, у лісі — пану вав осінній спокій (М. Терещенко).

4. Якщо при узагальнювальному слові є слова саме, як-от, наприклад то перед ним ставимо кому, а після них — двокрапку:

Каротин (провітамін А) підвищує стійкість організму проти інфекції. Він міститься в продуктах харчування, як-от: гарбузах, абрикосах, зелені, персиках, цитрусових (3 підручника).

Дерева, а саме: груші, яблуні, сливи — вкрились буйним цвітом (З журн.).

5. Іноді (в діловому та науковому стилях) перед однорідними членами ставлять двокрапку навіть тоді, коли в реченні нема узагальнювального слова, але є попереджувальна інтонація:

На конференції, присвяченій українсько-польським літературним зв'язкам, виступили: професор Р. Радишевський, доцент С. Яковенко та аспірантка Ю. Горова.

Примітка. Іноді після узагальнювального слова замість двокрапки може ставитися тире. У таких випадках після узагальню вального слова під час вимови немає попереджувальної паузи. Це буває тоді, якщо однорідні члени виконують функцію прикладки із значенням уточнення:

І в душі теж незвичайна чистота, щем, і чекання чогось — білої радості зими, щастя майбутньої весни, кохання... (Ю. Мушкетик).

Однорідні і неоднорідні означення

Означення бувають однорідні і неоднорідні. Залежно від цього між нили ставляться або не ставляться розділові знаки.

Однорідними треба вважати:

1. Означення, що характеризують предмет з одного боку (кольору, розміру, якості, смаку, температури) і між ними можна вставити сполучник і:

Красива осінь вишиває клени червоним, жовтим, срібним, золотим (Л. Костенко).

Каштани в ранок сивий, попелястий шуміли над твоїм вікном (Б.-І. Антонин ).

2. Означення, що вказують на споріднені ознаки одного предмета або автор їх об’єднує своєю оцінкою (позитивною чи негативною); передаються інтонацією переліку:

І пада сніг лапатий, волохатий спокійно й величаво над селом (М. Рильський ).

Спить натомлене місто мирним, лагідним сном (Д. Луценко).

Лад морем піднімались високо в небо дикі стрімкі скелисті гори (І. Нечуй-Левицький ).

Запашна, співуча, гнучка і милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів — рідна мова (О. Гончар).

3. Художні означення, тобто епітети (досить, щоб епітетом було хоч би одне означення в ряду однорідних):

Холодний, колючий вітер гнав низько над землею важкі, олив’яні хмари (В. Кучер).

Густа, медова теплота високі налила жита (М. Рильський).

Вітер стугонів у голому, холодному гіллі, низько над садом пливли чорні хмари (В. Дрозд).

Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів (М. Стельмах).

4. Означення, які стоять після означуваного слова, особливо в тих випадках, коли перед ним уже є означення (тобто відокремлені означення):

Люблю я бистрину життя, прозору, поривну, глибоку (Д. Павличко).

Твої очі — як те море, супокійне, світляне (І. Франко).

Линув дощ, рясний, веселий, благодатний... (Г. Тютюнник).

5. Означення, якщо друге означення пояснює перше (між ними можна вставити слова тобто, а саме):

Візьми іншу, білу сорочку (замість цієї, що не біла).

Але:

Візьми іншу білу сорочку (замість цієї, що теж біла).

6. Означення, що стоять поруч — перше непоширене (прикметник), друге поширене (дієприкметниковий зворот):

Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена (П. Тичина).

Ніч розкидана над селом своє темне, встелене зорями шатро (М. Стельмах).

Рівний, залитий сонцем степ одразу принишк (О. Гончар).

Сірий, припорошений весняною пилюкою степ збігає на південь і стигне там голубим маревом (Г. Тютюнник).

Але:

Якщо означення, виражене дієприкметниковим зворотом, стоїть перед означенням, вираженим прикметником, то такі означення не утворюють однорідного ряду й кома між ними не ставиться: Припорошений весняною пилюкою сірий степ збігає на південь...

7. Як правило, однорідними є узгоджене і неузгоджене означення:

З ластівками прокидався яблуневий, у білих накрапах сад (М. Стельмах).

Усі інші означення будуть неоднорідними (характеризують предмет з різних боків: розмір і матеріал, вага і розмір, час і належність тощо):

Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? (П. Тичина).

Нічка на землю упала синім прозорим серпанком (М. Вороний).

Ніч широким вороним крилом безшумно обгорнула степ (М.Драй- Хмара).

Жайворонок купався у свіжому ранковому повітрі (В.Собко).