Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Синтаксис. Пунктуація
Речення
§ 139. Другорядні члени речення

Крім підмета й присудка, до складу речення найчастіше входять інші повнозначні слова, які пояснюють головні члени та вступають з ними в атрибутивні (означальні), об’єктні чи обставинні відношення.

Такі слова називають другорядними членами речення. У сучасному синтаксисі виділяють такі другорядні члени речення:

✵ додаток;

✵ означення (його різновид — прикладка);

✵ обставина.

Додаток

Додаток — це другорядний член речення, який означає предмет, на який спрямована дія або щодо якого ця дія відбувається. Додаток відповідає на питання непрямих відмінків (кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? (на) кому? (на) чому?).

Додаток може виражатися:

✵ Іменниками чи займенниками в непрямих відмінках з прийменниками чи без прийменників:

Ти зрікся мови рідної.

Ганьба тебе зустріне на шляху вузькому.

Нема тепер у тебе роду, ні народу

(Д. Павличко).

Від черствості, нещирості й брехні любов’ю оновляйте ви людину (В. Забаштанський).

✵ Прикметником, дієприкметником, займенником у значенні іменника: І

Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

І свого не цурайтесь.

Т. Шевченко.

Красивим доля не поспішає важити щастя (М. Стельмах).

То не любов, яка не вміє бажати іншому добра (Р. Третьяков).

✵ Числівником та сполученням числівника з іменником:

До семи додати п’ять.

Посадила стара мати три ясени в полі (Т. Шевченко).

Двоє на третього не чекають (Нар. тв.).

✵ Прислівником у значенні іменника:

Не убивай в сьогодні — вчора, там зріє завтра на політ (Т. Севернюк).

✵ Неозначеною формою дієслова:

Мудрішати з роками нам дано (В. Базилевський).

Рідний край щиріш любити научає нас розлука (Леся Українка).

В ріднім краї панувати не дамо нікому (П. Чубинський).

Примітка. Неозначена форма дієслова виступає в ролі додатка, коли:

а) вона стосується повнозначного дієслова, яке самостійно може виступати в ролі присудка (подає вечеряти — подає вечерю, подає книжку);

б) дія, позначувана дієсловами в особовій і неозначеній формах, стосується різних осіб (навчив майструвати — він навчив, а хтось буде майструвати). Додаток, виражений неозначеною формою дієслова, називають інфінітивним.

✵ Вигуком, звуконаслідувальним словом:

Не кажи гоп, поки не перескочиш (Нар. тв.).

«Хлюп-хлюп...» наспівує вода (Г. Чубач).

Давно, давно не чув, зозуле, на віть у снах уже твого «ку-ку» (В. Підпалий).

✵ Синтаксично неподільним словосполученням:

Учень вчить напам'ять «Садок вишневий коло хати».

Рілля біліє в бабинім тім літі, не мов по всім широкім світі полотна білі простеля (М. Рильський).

Не раз в житті ти стрінеш три дороги (В. Василенко).

Прямі й непрямі додатки. Усі додатки, крім виражених неозначеною формою дієслова, поділяються на прямі й непрямі.

Прямий додаток залежить від перехідного дієслова й стоїть у знахідному відмінку (кого? що?) без прийменника:

Любіть травинку і тваринку,

І сонце завтрашнього дня,

Вечірню в попелі жаринку,

Шляхетну інохідь коня.

Цінує розум вигадки прогресу,

Душа скарби правічні стереже.

З тв. Л. Костенко.

Прямий додаток може стояти й у родовому відмінку (кого? чого?) без прийменника:

Якщо при дієслові-присудку є заперечна частка не:

Учімося в дітей душевної краси,

Радіти сонцю, що прийшло у гості,

Не обминати втіхи і сльози

І не носить прихованої злості.

В. Крищенко.

Не збиваймо цвіту, який нам пахне.

Не замулюймо джерел, які нас поять

(Б. Харчук).

✵ Якщо дія переходить не на весь предмет, а лише на якусь його частину:

Купити хліба. Випити кави.

Скільки тут я пісень наберу!

(Г. Донець).

✵ Якщо іменник позначає неістоту й залежить від предикативного слова можна, шкода в безособовому реченні.

Усі інші додатки — непрямі.

З хлібом у нас зустрічають гостей, хліб на весіллях цвіте в короваї (П. Воронько).

Сусіди з батьком радили мені з дитинства стати в праці хліборобом, одвічним другом плуга і гречок, дощів осінніх в ночі вересневі (А. Малишко).

Означення

Означення — це другорядний член речення, який указує на ознаку предмета й відповідає на питання який? чий? котрий? скількох?

Наприклад:

Дощ стихати ще не хоче,

А веселковий рушник

Витирає мокрі очі

Саду в яблуках рясних.

В. Крищенко.

Означення бувають узгоджені й неузгоджень

Узгоджене означення поєднується з головним словом зв’язком узгодження, тобто узгоджується з ним у роді, числі, відмінку.

Узгоджені означення виражаються:

✵ Прикметниками та прикметниковими зворотами:

І де б не ходив я в далекій дорозі,

В чужім чи у ріднім краю,

Я згадую матір у тихій тривозі

І рідну хатину свою.

A. Малишко.

Чим довше десь я мандрував

Країнами далекими,

Частіше в пам’яті зринав

Вишневий сад і тихий став.

Покрівлі хат з лелеками.

І. Нехода.

Де я не їздив, де не бував.

Але ніде не пив води такої.

Прозорої, солодкої, дзвінкої,

Яку малим з джерельця набирав.

B. Грінчак.

✵ Дієприкметниками й дієприкметниковими зворотами:

Облітає пелюстками мрій вже притомлене й скошене літо (Г. Чубач).

Померклий, вибитий морозом, мов білі сльози, на чорнозем спадає квіт затерплих віт (І. Світличний).

Я мрію про весну, яка променисто приходить на землю, снігами вкриту (В. Ткаченко).

✵ Порядковими числівниками:

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха — оцей двадцятий невгамовний вік (Л. Костенко).

Двадцятий вік — вік звершень і задуми, вік роздоріж (Р. Братунь).

✵ Займенниками, співвідносними з прикметниками:

І кожна мить чекає зорепаду, і кожна віть шукає свого саду (І. Вовк).

Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала (Леся Українка ).

Узгоджене означення може бути поширеним, тобто мати при собі пояснювальні слова.

Поширене означення, виражене дієприкметником разом із залежними словами, називають дієприкметниковим зворотом:

Добріє світ, народжений в любові (Т. Коломієць).

Людина, не позначена любов’ю, не може звести серце для добра (В. Коротич).

Неузгоджене означення пов’язується з пояснюваним (означуваним) словом зв’язком керування чи прилягання.

Неузгоджені означення виражаються:

✵ Іменником у родовому відмінку без прийменника:

В моєму серці схрещення доріг ненависті й любові (Д. Павличко).

Гойдається вічна колиска маятником життя (Б. Олійник).

Земними плодами під зорями зоріє подвиг людини (М. Ткач).

✵ Іменником у непрямому відмінку з прийменником:

Дзвенить у зорях небо чисте (Д. Павличко).

На хвилі місяць грає симфонію без слів (Б. Лепкий).

✵ Присвійними займенниками його, її, їх:

Смертна людина, але не ідея, не думка її (В. Дрозд).

Я стежу за хмарами, ловлю їх світлий шум (П. Тичина).

Так оце його заповітне творіння? (О. Гончар).

✵ Неозначеною формою дієслова:

Одні тільки бажання творити добрі діла й зостались при мені на все життя (О. Довженко).

Маю я святе синівське право з матір'ю побуть на самоті (В. Симоненко ).

Благослови уміння не упасти (І. Жиленко).

✵ Прислівником:

Весь цей килим навкруги наче витканий з білої безголосої музики... (С. Гуцало).

Зійшов над хатою місяць уповні (Марко Вовчок);

кава по-турецьки; котлети по- київськи; дорога праворуч.

✵ Неподільним словосполученням, у якому іменники самі по собі не можуть виразити всієї повноти ознаки предмета:

Будинок у стилі бароко.

Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм (О. Довженко).

Мені хочеться бути майстром на весь світ (Ю. Яновський).

Червоніло ціле море колосків пшениці (М. Коцюбинський).

✵ Синтаксично нерозкладним словосполученням іменника в непрямому відмінку разом із залежними словами: дівчина з довгою розпущеною косою; одяг з дорогої атласної тканини; людина середнього віку; хлопець великої душі й щирого серця.

Увага!

Як відрізнити родовий відмінок неузгодженого означення і непрямий додаток у родовому відмінку?

Порівняємо словосполучення: картина художника і чекання поїзда.

Здебільшого неузгоджене означення залежить від іменника недієслівного походження, а непрямий додаток — від іменника дієслівного походження.

За цією ознакою у словосполученні картина художника іменник художника — неузгоджене означення, бо вказує на ознаку (чия?) залежить від іменника недієслівного походження картина.

У словосполученні чекання поїзда іменник поїзда є додатком, оскільки вказує на об’єкт дії (а не на ознаку) і залежить від дієслівного іменника чекання.

Крім того, треба пам’ятати:

✵ Неузгоджене означення часто можна замінити узгодженим: сік з лимона — лимонний сік; спів солов'я — солов'їний спів; зошит учня — учнівський зошит; будинок з каменю — кам’яний будинок; але: чоловік в окулярах, підручник з алгебри (заміна не можлива).

✵ Неузгоджене означення можна перетворити на сполучення підмета з присудком: прохання матері — мати просить; повернення керівника — керівник повертається; виступ артистів — артисти виступають.

Туї неузгоджене означення позначає творця дії.

✵ Неузгоджене означення можна перетворити на поширене означення чи підрядне речення: костюм для концерту — костюм, призначений для концерту; альбом для малювання — альбом, призначений для малювання, або альбом, у якому малюють.

Якщо такі перетворення не можливі, залежний іменник виступає додатком: підкорення (чого?) космосу, бо підкорюють (що?) космос; виконання (чого?) плану, бо виконують (що?) план.

Деякі члени речення можуть поєднувати в собі подвійну синтак^сичну функцію. Такі члени речення можна визначити двояко, наприклад у реченні Думи про землю будили

Маланку по ночах (М. Коцюбинський) компонент про землю можна розглядати і як означення (думи — які?) і як додаток (думи — про що?).

Прикладка як різновид означення

Прикладка — це різновид означення, яке, указуючи на ознаку предмета, дає йому другу назву, виражається іменником і відповідає на питання який? Наприклад:

Вигаптуй на небі райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

В. Симоненко.

Прикладки виражаються загальними і власними іменниками.

Прикладка може виражати:

1. Характеристику особи:

✵ за професією, родом занять: лікар-педіатр, учитель-фізик, студент-хімік, льотчик-випробовувач, механік-водій;

✵ за соціальним походженням: жінка-селянка, селяни-кріпаки;

✵ за місцем проживання: студент-італієць;

✵ за віком: хлопець підліток, дідусь-пенсіонер;

✵ за родинними стосунками: дівчата-сестрички, юнаки-племінники, брати-однолітки.

2. Родову назву при видовій: Дунай-ріка, Україна мати, Сапун-гора.

3. Видову назву при родовій: річка Рось, озеро Байкал, планета Сатурн, вулиця Ярославів Вал.

4. Якісну характеристику особи чи предмета: юнак богатир, дуб-велетень, місяць-князь, вітер-пустун, сніжинки-пушинки, роси сльози, місто- гігант.

З означуваним словом прикладка узгоджується, як правило, у відмінку, узгодження в числі — не обов’язкове:

Всіх владарка-ніч покорила (Леся Українка ).

Сплять ще велетні-гори під чорними буками (І. Франко).

Світ-казку будує мрія моя (Д. Павличко ), але: місто Суми, роман «Тигролови».

Не узгоджуються з означуваним словом, а приєднуються за типом прилягання назви установ, підприємств, газет, журналів, книжок, кінофільмів, поїздів, пароплавів, станцій, портів.

Непоширена і поширена прикладка. Прикладка може бути непоширена — виражена одним словом (поети-шістдесятники, поети-романтики, вірш-медитація) і т. д. і поширена — виражена сполученням слів:

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє.

Леся Українка.

Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глибині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!

І. Франко.

Прикладки до означуваного слова можуть приєднуватися за допомогою слів імені, пам’яті, на ім’я, наприклад, тобто, або, як:

Лелек, або ж буслів, чи чорногузів, розплодилося по наших книжках... чи не більше, ніж існує цих птахів у природі (В. Бичко).

Увага!

Щоб не помилитися при визначенні прикладки, потрібно пам’ятати:

1. З двох іменників — власного імені людини й загальної назви — прикладкою є загальна назва: поетеса Леся Українка, композитор Микола Лисенко, драматург Іван Тобілевич, гетьман Іван Мазепа.

2. Якщо ж власна назва не є ім’ям людини, то вона виступає прикладкою: мати Україна: команда «Динамо», фірма «Роксолана», автомашина «Таврія».

3. Власні імена (прізвища, імена, імена по батькові) є прикладками, якщо вони уточнюють загальну назву:

Се новий тухольський боярин, Тугар Вовк справляв великі лови на грубу звірив (І. Франко).

4 У словосполученні, що складається з двох загальних іменників, прикладкою є те слово, що має значення якісної характеристики, родової ознаки, соціальної або національної належності, указує на рід діяльності: лікар-стоматолог, студент-заочник:

5. За прикладку не треба вважати:

✵ прізвища до імен та імен по батькові;

✵ деякі складні слова, утворені з двох іменників: плащ-палатка, будинок- музей, вагон-ресторан, стоп-кран;

✵ сполучення синонімів та антонімів: путь-дорога, стежки-доріжки, рід- плем’я, імпорт-експорт, купівля- продаж;

✵ асоціативні сполучення: хліб-сіль, батько-мати, жар-птиця.

Такі словосполучення не розчленовуються на підпорядковуване і підпорядковане, а виступають одним членом речення.

Правопис прикладок. Прикладка може стояти перед означуваним словом або після нього. Залежно від цього прикладка з означуваним словом може писатися через дефіс або без нього.

Дефіс ставимо:

1 Якщо пояснюване слово й непоширена прикладка, що стоїть у препозиції, є загальними назвами: мати трудівниця, дівчина-красуня, думи-мрії, театр-студія, поїзд- експрес, художник-пейзажист, учитель-фізик, тест-програма.

2. Якщо прикладкою виступає власна назва, яка стоїть перед означуючим словом:

В Путивлі-граді вранці-рано

Співає, плаче Ярославна.

Т. Шевченко.

Не той тепер Миргород,

Хорол-річка не та.

П. Тичина.

3. Якщо прикладка входить до складу терміна: заєць-русак, льон-довгунець, павук-тарантул, жук-короїд, змія- стріла.

4. Якщо прикладка характеризує особу за національністю, професією, віком, місцем проживання й стоїть після означуваного слова: вчений-селекціонер, дівчина-агроном, хлопець-підліток, інженер-конструктор.

5. В інших випадках, коли не можна встановити, яке значення ширше, а яке вужче, прикладку, як правило, пишемо через дефіс: поет-романтик і романтик-поет, народи-брати і брати-народи.

Дефіс не ставимо:

1. Якщо прикладкою є власна назва, що стоїть після загального іменника: місто Черкаси, річка Десна, гора Говерла, станція Фастів;

Я хочу на озеро Свитязь, в туман таємничих лісів (Л. Костенко).

2. Якщо прикладка означає видове поняття й стоїть після означуваного слова (родового поняття): трава звіробій, слива угорка, ягода малина, дерево каштан.

3. Якщо прикладкою є загальноприйняті в побуті назви людей громадянин, добродій, пан, товариш, командир (перед загальною та власною назвою): громадянине Козачук, добродію Валентине, пане директоре, товаришу лікарю.

Пишемо в лапках:

1. Прикладки — символічні (умовні) назви підприємств, організацій, дитячих установ, магазинів, готелів, кафе тощо: фабрика «Киянка», садочок «Веселка», універмаг «Україна», готель «Голосіївський», кафе «Бригантина».

Примітки.

1. Якщо назви організацій, підприємств чи установ як прикладки поєднуються з підпорядковуваними іменниками за допомогою слів імені, пам’яті, то прикладка в лапки не береться: бібліотека імені В. Вернадського, конференція присвячена пам'яті М. Гру шевського.

2. Назви річок, озер, міст, сіл, автобусних і залізничних маршрутів у лапки не беруться: річка Південний Буг. озеро Балатон, місто Жовті Води, поїзд Київ-Ужгород, автобус Київ-Миргород, але: назви станцій метро — у лапках: станція «Хрещатик», станція «Палац «Україна».

3. Якщо назви річок, озер, міст уживаються як умовні назви підприємств, установ, організацій, то їх пишемо в лапках: кінотеатр «Київ», готель «Дніпро».

2. Прикладки — назви газет, журналів, творів мистецтва: газета «Літературна Україна» журнал «Дивослово», картина «Місячна ніч на Дніпрі».

3. Прикладки — назви спортивних товариств, клубів, команд: футбольна команда «Динамо», спортивне товариство «Буревісник».

4. Прикладки — назви пароплавів, поїздів-експресів: теплохід «Славутич», поїзд-екс- прес «Карпати».

Узгодження прикладок:

Прикладки — назви міст узгоджуються в усіх відмінках з родовою назвою: місто Київ — міста Києва, місту Києву...

Проте в географічній та військовій літературі назва міста зберігає форму називного відмінка: місто Київ — міста Київ, місту Київ...

Зберігають форму називного відмінка й прикладки — власні назви гір, озер, станцій, планет: на горі Говерла, на озері Байкал, до станції Жмеринка.

Узгоджені конструкції типу на горі Говерлі, на озері Байкалі — характерні лише для пісенно-поетичного жанру-

Обставина

Обставина — це другорядний член речення, що виражає обставини дії, стану чи ознаки й відповідає на питання як? де? коли? чому? та ін.

Обставини виражаються:

1. Прислівниками:

Учімося в дітей сприймати білий світ довірливо, привітно, первозданно (В. Крищенко).

Хоч як нелегко розібратись у подіях, проте найважче розібратись у собі (В. Забаштанський).

2. Дієприслівниками й дієприслівниковими зворотами: Живіть палаючи, і вас не скорить забуття (С. Горлач ).

Нам вічно треба небом жити, по шию будучи в планеті (М. Вінграновський ).

Щастя — не знати спокою, в далі йдучи невідомі (О. Підсуха).

І минатиме час, нанизавши сотні вражень, імен і країн (Л. Костенко).

3. Іменниками з прийменниками та без них:

І з-під крил журавлиних мені під вікно листопад стелиться (Б. Олійник).

Літа на зиму повернули, пливуть в осінній хмурості (Д. Луценко).

Струмки полощуть срібло тиші, в poсi купається трава (Б.-І. Антонич).

О якби-то вміти голубом злетіти (М. Ткач).

4. Інфінітивом:

Вересень пішов поміж садами в степи крутити крили вітряків (М. Стельмах).

Ми в світ прийшли успадкувати славу.

Діла, і думи, й чесні мозолі.

В. Симоненко.

Примітка. Неозначена форма дієслова виступає в ролі обставини мети після дієслів руху або стану (пішов подивитися — пішов, щоб подивитися).

5. Порівняльним зворотом:

Неначе пісні вічної рядки, дзвенітимуть дороги під тобою (Г. Коломієць ).

Поволі повертаємось у землю, як в колиску (Б.-І.Антонич).

Щасливих днів п'янку любов, як пісню, серцем вимрію (Д. Луценко).

6. Стійким словосполученням, фразеологізмом:

Стільки віків у людині зростає Людина (І. Жиленко).

Лебединою піснею літа айстри в київських парках цвітуть (М. Нагнибіда).

Одцвіли і розсипались маком на кленових мостах роки (Б. Олійник).

Види обставин. За значенням обставини поділяють на такі види:

✵ Способу дії (як? яким способом?):

Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин, як тяжко, як тужно моєму народу болить (Б. Олійник).

• Міри і ступеня (якою мірою? скільки? наскільки?):

По-моєму, кожна людина мусить хоч раз коли небудь сягнути свого зеніту (О. Гончар).

А хто від правди ступить на півметра, —

Душа у нього сіра й напівмертва.

Л. Костенко.

І синявою молодою сповняється ущерть душа... (М. Драй-Хмара).

✵ Місця (де? куди? звідки?):

Поклала мати коло хати маленьких діточок своїх (Т. Шевченко).

Вкраїну з краю в край проходили з боями (В. Сосюра).

Орлині крила маєм за плечима.

Самі ж кайданами прикуті до землі.

Леся Українка.

• Часу (коли? відколи? доки? як довго?):

І над стареньким комином лелека після дощу просушує крило (Л. Костенко).

В землі віки лежала мова і врешті вибилась на світ (Олександр Олесь).

Ми і на білий світ рвемося

повсякдень і повсякчас,

І живе маленький Моцарт

змалку в кожному із нас.

В. Шукайло.

• Причини (чому? з якої причини?):

З кохання плакав я, ридав (П. Тичина ).

Рву я з розпуки вишневих квіток пелюстки (І. Крушельницький).

І сміх, і плач — се рідні два брати

Коли від болю серце рветься.

М. Вороний.

• Мети (для чого? з якою метою?):

Ми приходим у світ для любові (Г. Чубач).

Мужність не дається напрокат (Л. Костенко).

• Умови (за якої умови? ):

Не було б перемоги без віри у безсмертя людського добра ( Т. Масенко).

• Допусту (незважаючи на що? усупереч чому? ):

Було, незважаючи на травень, душно, як улітку (М. Коцюбинський ).

Трохи вірить серце в забобони, логікам усім наперекір (М. Рильський ).

Примітка. Обставини допустовості вводяться у речення за допомогою прийменників незважаючи на, усупереч, наперекір, попри і, як правило, виділяються комами.

Увага!

Щоб не плутати обставини з додатками, треба звернути увагу на формування запитань: вони мають бути природними, як у живій мові.

1. У реченні Діти йдуть до школи іменник з прийменником до школи виступає обставиною (куди?). У реченні Діти виміряли відстань від алеї до школи ставимо запитання (до чого?) Отже, це додаток.

2. Якщо ж до одного й того самого члена речей ня доречними є запитання додатка й обставини, тоді потрібно звернути увагу на семантику. Значення має те, про що йдеться — про просторове поняття чи об'єкт дії: Сидіти на стільці (на чому?) — конкретний предмет, над яким можна виконати якусь дію. Відпочивати в лісі (де?) — просторове поняття. Отже, іменник з конкретним лексичним значенням тяжіє до додатка, з з менш конкретним — до обставини.

3. А з реченні Діти були в бабусі до слів у бабусі можна поставити два доречних запитання: діти були (де?) у бабусі і діти були (у кого?) у бабусі. Отже, цей член речення може бути і обставиною, і додатком.