Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Синтаксис. Пунктуація
Речення
§ 131. Речення за метою повідомлення

Спілкуючись між собою, поди мають на меті повідомити щось, запитати про щось або спонукати когось до якоїсь дії.

Відповідно до цього речення поділяються на розповідні, питальні та спонукальні.

Розповідне речення

Розповідне речення містить у собі повідомлення про якийсь факт, розповідь про щось:

Брели роки. Пролітали журавлі, гріли світанки, горіли зорі. А вранці в садах шуміла діамантова паморозь (Микола Хвильовий ).

Розповідні речення поділяються на:

✵ Стверджувальні (думка стверджується незаперечно):

Тільки велика мета породжує великі характери (О. Довженко).

Все можна виправдати високою метою, та тільки не порожнечу душі (П. Тичина).

Жодна мета не настільки висока, щоб виправдовувати негідні засоби для її досягнення (А. Ейнштейн).

✵ Заперечні (заперечується присудок або якийсь інший член речення). Якщо заперечується присудок (частка не стоїть перед присудком), то таке речення визначають як загальнозаперечне:

І не поверне вже ніхто назад час правди й справедливості нової (Д. Павличко).

Якщо ж частка не стоїть перед іншим членом речення, то речення буде частковозаперечним:

Береться мудрість не із заповітів, а із страждань і помилок гірких (І. Кочерга).

Я знаю, знаю, що не мови людей на світі поділили на злих і добрих (Д. Павличко).

Інтонація розповідного речення характеризується пониженням тону наприкінці речення. У кінці такого речення ставиться крапка.

Питальне речення

Питальне речення містить у собі якесь запитання, покликане отримати інформацію, про щось дізнатися:

Ліси мої, хто вас убереже?

Чи же тепер у вас хоч неба синій клапоть?

Що людству залишається? Невже

Обнятися з лелеками і плакать?

О. Пахльовська.

На початку питального речення можуть стояти питальні займенники (хто. що, який, чий, котрий, скільки), прислівники (як, де, куди, звідки. коли, відколи, чому) і питальні частки (хіба, невже, чи, що за):

Яка орда нам гідність притоптала? (Л. Костенко).

А чого то думи людські бувають ясні, мов день, і темні, як ніч? (С. Пушик).

І як цим днем не дорожить? (Г. Чубач).

Та невже ж ця історія в черзі й на могилах твоїх полягла? (Є. Маланюк).

Чи є кращі між квітками та надвеснянії?

Чи є кращі в житті літа та над молодії?

Леся Українка.

Питальні речення бувають:

✵ Власне питальні — містять пряме питання, що вимагає обов’язкової відповіді:

Ти любиш дивитись на небо? А в тебе є мрія? У чому бачиш смисл життя?

Кому ж ви служите, приручені антеї, відірвані від матері-землі? Хто ваш народ? Яка у нього доля?

В. Симоненко.

✵ Риторично-питальні —містять твердження й не вимагають відповіді:

Хто може випити Дніпро?

Хто властен виплескати море?

Хто наше злото-серебро

Плугами кривди переоре?

М. Рильський.

✵ Питально - спонукальні — містять у собі спонукання до дії, виражене через питання:

Та й справді: наслідки вогню полинні...

Хіба не варто про таке ректи?!

В. Забаштанський.

Спонукальне речення

Спонукальне речення — виражає своє виявлення мовця, яке потребує виконання, а саме: наказ, прохання пораду, застереження, протест, згоду, часто буває звертання, заклик, у спонукальному реченні дієслово, як правило, стоїть у наказовому способі можуть уживатися спонукальні частки хай, бодай, годі, ну, давай, на, но:

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

Не ошукай і крил не обітни.

Л. Костенко.

Не гайся у добрі.

Не обізлися вгорі.

Не війся у вітрах.

І не брудни свій путь.

Т. Севернюк.

Хай зачекає втома на порозі,

А ти побудь, побудь на самоті.

М. Ткач.

Для спонукальних речень характерна специфічна спонукальна інтонація: голос підвищується на логічно наголошеному слові, потім знижується, а потім знов підвищується, якщо це речення окличне.

У кінці спонукального речення ставимо крапку:

Не за обличчя судіть, а за серце

Не шукай щастя за морем.

В собі самому шукай справжніх благ

Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром.

З видимого пізнавай невидиме

(З тв. Г. Сковороди ).