Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Морфологія
Службові слова
§ 119. Сполучник як частина мови

Сполучник — це службова частина мови, яка служить для зв’язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення й виконують у реченні граматичну роль. На відміну від прийменників, вони не пов’язуються з формами повнозначних слів:

Висиха душі криниця

І життя як не було,

Якщо раз чи два на місяць

Не поїду у село.

Як побачу рідну хату.

Заяснію, наче цвіт...

А. Демиденко.

Вона, як пісня, серцю мила,

Старенька хата край села.

Війна її вогнем палила,

Але спалити не змогла.

Кришились грізні блискавиці

І грози падали не раз.

Вона стоїть, немов із криці,

І день у день чекає нас.

П. Дворський.

Для мене багато не треба,

Щоб ласку і добрість пізнати:

Лиш просвіток рідного неба

Та затишок теплої хати.

Д. Луценко.

Приїжджайте частіше додому,

Щоб не мучила совість потому...

М. Луків.

Класифікація сполучників

За походженням сполучники поділяють на первинні (непохідні) і вторинні (похідні).

✵ До первинних належать дуже давні сполучники, які не поділяються на складові частини. Їх усього декілька: і (й), а, та, чи, але, бо, ні.

✵ До вторинних належать сполучники, що утворилися від непохідних сполучників та слів інших частин мови (займенників і прислівників, часток і прийменників): або (а+бо), зате (за+mej, якщо (як+що), якби (як+би), щоб

(що+б), мовбито (мов+би+то) неначебто (не+наче+б+то), тому що, через те що тощо.

За будовою сполучники поділяють на прості, складні і складені.

✵ Прості сполучники — у яких не вичленовуються складові частини: і, й, а, та, чи, бо, що, як, коли, хоч.

✵ Складні сполучники — у яких можна вичленувати дві (і більше) складові частини: щоб, якщо, якби, ніби, аніж, проте, або, немовби тощо.

Це завжди похідні сполучники.

✵ Складені сполучники — являють собою сполучення двох і більше слів, що пишуться окремо: тому що, через те що, так що, для того щоб, як тільки, тимчасом як, незважаючи на те що, у міру того як, унаслідок того що, завдяки тому що.

За способом уживання в реченні сполучники поділяються на одиничні, повторювані й парні.

✵ Одиничні: і, й, та, але, проте, зате, однак.

✵ Повторювані: або...або, чи...чи, то...то, не то…не то, чи то...чи то, ні...ні.

✵ Парні: не тільки.., а й; не стільки.., cкільки; хоч.., але; чим.., тим; як..так і; коли (якщо).., то.

За синтаксичними функціями словники поділяють на два розряди: сполучники сурядності; сполучники підрядності.

Сполучники сурядності

Це сполучники, що поєднують однорідні члени речення і частини (прості) у складносурядному реченні як граматично рівноправні, незалежні одне від одного компоненти:

Елегію бджола на скрипці грає, і сонях грає на кобзі золотій (Є. Гуцало).

А наді мною вечір жменями засіває зорі, а біля мене арфами бринять підморожені верби, а під ногами голубі тіні бавляться з снігом (М. Стельмах).

Чи се лютня грає,

Чи арфа рокоче,

Чи то спів я чую

Щоранку, щоночі.

І. Франко.

Чи то солов'ї щебетали,

Чи капали роси з туманів,

Чи трави співали квіткам?

Олександр Олесь.

Групи сурядних сполучників за значенням

✵ Єднальні (явища відбуваються одночасно чи послідовно): і (й), та (і), та й, також, ні...ні (ан…ані), не тільки (не лише)...але й(а й), як...так і.

І летять гуси, і летять журавлики,

і літа мої листом осипаються.

Б. Олійник.

✵ Протиставні (явища зіставляються чи протиставляються):а, але, та (але), зате, проте, однак.

Усе іде, але не все минає

Над берегами вічної ріки.

Л. Костенко.

✵ Розділові (явища чергуються або взаємовиключаються): або (або...або), чи (чи...чи), то...то, не то...не то, чи то...чи то, хоч...хоч.

То шумів зелений лист, то в вінку мінявся злотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні (Леся Українка).

Примітка. Сурядні сполучники можуть уживатися й у складнопідрядному реченні з кількома підрядними (при однорідній супідрядності):

Життя навчить, кому подати руку і від кого прийняти чесний хліб (Д. Павличко).

Я чую, як шумлять комети і зростають трави (Б.-І.Антонич).

Сполучники підрядності

Сполучники підрядності — це сполучники, що вживаються, як правило, для зв’язку частин складнопідрядного речення і виражають смисловий характер залежності підрядної частини від головної:

Якщо не можеш бути вічно юним,

То змолоду не будь старим бодай!

Д. Павличко.

Українська мова

Моя далека юнь,

Ти не здаєшся сном.

Хоч зморшки на чолі

Все глибшають у мене.

В. Сосюра.

Ні, ми ще до того не звикли, що наша молодість не вічна (Б.-А. Антонин).

Групи підрядних сполучників за значенням

✵ З’ясувальні: що, як, ніби та ін:

Знай, що в світі найтяжче —

Це серце носити студене!

М. Рильський.

✵ Часові: ледве, коли, як, як тільки, з того часу як, щойно та ін:

Дзвенять німою тугою ліси,

Коли їх ніч тремтливо обнімає

І від очей у ревності ховає

Принади їх первісної краси.

В. Симоненко.

✵ Причинові: бо, оскільки, тому що, через те що, у зв’язку з тим що, завдяки тому що та ін:

Усе в чеканні істинної ласки,

Бо навіть ніч свого чекає дня.

Б. Олійник.

✵ Мети: щоб, щоби, аби; для того щоб та інші:

Приїжджайте частіше додому,

Щоб не мучила совість потому.

М. Луків.

Щоб жить —

Я всі кайдани розірву!

П. Тичина.

В життя перетворимо мрію,

Щоб дійсністю стала вона!

П. Дорошко.

✵ Умовні: якби, якщо, коли б, аби, як, як тільки та ін:

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя.

Т. Шевченко.

✵ Порівняльні: як, мов, наче, ніби, мовбито, начебто, неначебто, нібито та ін:

Любов лагідна, мов весняна нічка, м’яка, ніби вишневий цвіт, тужлива, як несподівана пісня! (Б. Лепкий).

✵ Допустові: хоч, хоча, хай, дарма що, незважаючи на те що та ін:

Хоч на вулиці зимно і сніжно,

Хоч шумить надокучливе місто,

Я зберу обережно і ніжно

Всі ці згадки в безцінне намисто-

О. Теліга.

✵ Наслідкові: так що.

Місяць, підводячись вгору, пірнає загустілу хмару, так що видніється лише срібний край (М. Стельмах).

Сполучники і сполучні слова

Крім підрядних сполучнику прості речення в складнопідрядному можуть поєднувати й сполучні слова.

У ролі сполучних слів виступають самостійні частини мови:

✵ відносні займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки;

✵ прислівники: де, куди, звідки, коли, відколи, чому.

Сполучні слова виступають членами підрядного речення:

У кожного народу є свої святині, які він береже і перед якими схиляє голову. Чимало таких місць і в Україні. Одне з них — легендарне поле битви під Берестечком на Волині. Ось і острів Журавлиха, де розміщений музей-заповідник «Козацькі могили». Вклонімося унікальним експонатам музею, що бережно зібрані на полі бою. Подумаймо про ціну, яку заплатив наш народ, ідучи до своєї незалежності (За В. Мисаном ).

Треба розрізняти сполучники та однозвучні сполучення слів.

Сполучники не виступають членами речення, їх можна замінити іншими сполучниками: зате, проте = однак, але; якби, щоб = коли б, аби.

Однозвучні сполучення слів виступають членами речення, до них можна поставити питання. Частку би (б) можна перенести до інших слів у реченні, а на займенник що або на прислівник як падає логічний наголос:

Ми вірші пишемо про те ,

Як стати біля дум на варті.

Ми вірші пишемо, проте (але, однак)

Ми не завжди тих віршів варті.

В. Коротич.

Якби (коли б) я була зіркою в небі, я б не знала туги, ні жалю. Як би я тепер хотіла у мале човенце сісти і далеко на схід сонця золотим шляхом поплисти

(3 тв. Лесі Українки ).

Правопис сполучників

1. Складні сполучники, утворені поєднанням займенників з прийменниками або частками, пишемо разом: адже, аніж, абощо, аби, мовби, ніби, неначебто, нібито, отже, отож, притому, причому, тож, також, тобто, якби, якщо, щоб, себто, цебто.

2. Якщо частки то, ж, би (б) зберігають підсилювальне значення, то пишуться окремо: все ж таки, бо ж, або ж, але ж, адже ж, хоч би, коли ж, коли б то, що ж до але: тому-то, тим-то, тільки-но, отож-то, отож-бо (з підсилювальними частками -бо, -но, -то).

3. У складених сполучниках усі компоненти пишемо окремо: так що, тому що, через те що, для того щоб, замість того щоб, у міру того як, дарма що, незважаючи на те що та ін.

4. Сполучники щоб, якби, якщо, як- же, проте, зате треба відрізняти від однозвучних слів.

Сполучники адже, ніж, аніж, також, мовби, наче, начебто, немов, нібито не мають однозвучних з ними слів і завжди пишуться разом.

Морфологічний розбір сполучника

1. Частина мови (службова).

2. Група за походженням (первинні і вторинні, або непохідні і похідні).

3. Група за будовою (прості, складні, складені).

4. Група за вживанням (одиничні, повторювані, парні).

5. Група за значенням (сурядні, підрядні).

6. Зауваження до вимови й написання.

Зразок розбору

Не боюсь я ні темних хащів,

Ні морозів лютих, ні вогню,

І тому у днини щонайтяжчі

Радий тим, що правду бороню.

М. Сингаївський.

1. Ні...ні...ні — сполучник, службова частина мови; за походженням — непохідний простий, повторюваний, сурядний (єднальний), поєднує однорідні члени речення (додатки).

2. І — сполучник, службова частина мови, непохідний, простий, одиничний, сурядний (єднальний), поєднує прості речення в складному.

3. Що — сполучник, службова частина мови, непохідний, простий, одиничний, підрядний, з’ясувальний, поєднує підрядне речення з головним.