Українська мова - Новий довідник - М. Радишевська 2008

Морфологія
Дієслово
§ 101. Часи дієслів

Час дієслова — це морфологічна ознака, що виражає відношення реальної дії до моменту мовлення. В українській мові є чотири часа дієслова: теперішній, минулий, давноминулий і майбутній.

Теперішній час. Дієслова цього часу означають дію, яка відбувається постійно (дерево росте) або в момент мовлення (дощ іде, автомобіль іде, учитель пояснює).

Дієслова в теперішньому часі завжди недоконаного виду (доконаного не буває!) і змінюються за особами і числами: Блакитна осінь сяє в берегах,

І помідори спіють, як пожари;

Буй-тури вітру мчаться на лугах,

Рогами заплітаючися в хмарах.

Хмеліє мед у вуликах сухих

Бджола бринить, мов промінь, віковічно,

І плід, мов серце яблунь молодих,

У груди саду гупає ритмічно.

І сам я тут, обнявши далину,

Ряснію, множусь, дихаю травою,

І вся земля натягує струну

Між сонцем і людиною живою.

А. Малишко.

Минулий час. Дієслова цього часу означають дію, яка відбувалася або відбулася до моменту мовлення про неї:

Рідна мати моя, ти ночей недоспала,

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку

Ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний

На щастя, на долю дала.

А. Малишко.

Мене водило в безвісті життя.

Та я вертався на свої пороги.

Переплелись, як мамине шиття.

Мої сумні і радісні дороги.

Д. Павличко.

Дієслово в минулому часі змінюється за родами й числами.

Форми минулого часу утворюються від основи інфінітива за допомогою суфіксів:

-в — для чоловічого роду: дякував, творив, світив, просив;

-л (а) — для жіночого роду: дякувала, творила, світила, просила;

-л (о) — для середнього роду: дякувало, творило, світило, просило;

-л (и) — у множині: дякували, творили, світили, просили.

Пізно я повертався додому, приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка. У складках своєї одежі приносив запах полів, мов старозавітний Ісав. Спокійний, самотній сідав десь на ганку порожнього дому й дивився, як будувалася ніч. Як вона ставила легкі колони, заплітала сіткою тіней, зсувала й підносила вгору непевні, тремтячі стіни, а коли все це зміцнялось й темніло, склепляла над ними зоряну баню (М. Коцюбинський ).

Увага!

1. В окремих дієсловах чоловічого роду суфікс -в- зникає: нес-ти — ніс, ляг-ти — ліг, вез-ти — віз.

Тут спостерігаємо чергування о, е з і: пек-ти — пік, пек-ла; мог-ти — міг, мог-ла.

2. Ненаголошений суфікс -ну-, наявний в інфінітиві, при творенні форм минулого часу може випадати: збліднути — зблід, зблідла, але: крикнути— крикнув, крикнула.

Давноминулий час. Дієслова цього часу означають дію, що відбулася перед іншою минулою дією: Дознався був владика, що сліпий старець чинить у божому домі од праву, і заборонив (Марко Вовчок). Лукаш... знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези (Леся Українка ). Був позабував товаришів — тепер пригадав (С. Васильченко).

Форми давноминулого часу творяться переважно від дієслів доконаного виду аналітичним способом: до основного дієслова в минулому часі додається допоміжне дієслово бути в родових формах однини й у формі множини: сказав був, сказала була, сказало було, сказали були.

Давноминулий час властивий розмовно-побутовому й художньому стилям.

Майбутній час. Дієслова в майбутньому часі називають дію, що відбудеться (або відбуватиметься) після моменту мовлення про неї, і відповідають на питання що робитиму? що буду робити? що зроблю?

Та дарма, що літо змінить осінь

волошки втратять дивну синь

Хто любив Вітчизну-матірн досі

Той і далі проживе, як син.

В. Герасимчук.

Україно! Доки жити буду,

Доти відкриватиму тебе!

В. Симоненко.

І до мене довірливо й строго

Посміхнуться далекі віки...

Є. Плужник.

В бентежнім серці буде биться

Повік нескінчена весна.

Є. Маланюк.

Форми майбутнього часу можуть виражати тривалу (необмежену в часі) дію і однократну (або обмежену) з указівкою на завершеність.

Відповідно вони творяться від ос нов недоконаного і доконаного виду.

Проста форма доконаного виду:

Складна форма недоконаного виду

Складена форма недоконаного виду

Дієслова майбутнього часу змінюються за особами й числами.

Всі ми помремо (1-а ос. мн.). Стане (3-я ос. одн.) землею нетривке наше тіло. І тільки в згадках, коли достоїн будеш (2-а ос. одн.), вертатимешся (2-а ос. одн.) до живих, рівнею говоритимеш (2-а ос. одн.), гостюватимеш (2-а ос. одн.) з ними. І добрий усміх цвістиме (3-я ос. одн.) для тебе на дівочому обличчі, материні очі жалкуватимуть (3-я ос. одн.) за тобою, як за своїм сином. От і проживи (2-а ос. одн.), чоловіче, свій вік, щоб твоя дитина, щоб люди тебе людиною назвали (М. Стельмах).