Підручник з Права 10 клас

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Адміністративне право — галузь права, яка регулює суспільні відносини, що виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності й державного управління.

Адміністративне правопорушення (проступок) — протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку передбачено адміністративну відповідальність.

Влада — можливість і здатність людини чи групи людей здійснювати свою волю, нав’язуючи її, у разі потреби, суспільству, іншим людям.

Галузь права — сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в певній сфері суспільного життя за допомогою певного методу правового регулювання.

Гарантії прав і свобод людини — умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення в повному обсязі та всебічну охорону прав і свобод особи.

Гіпотеза правової норми — частина правової норми, яка вказує на обставини, за яких вона діятиме.

Громадянство — юридично визначений, стійкий, необмежений у просторі правовий зв’язок між особою й певною державою, що визначає їхні взаємні права та обов’язки.

Деліктоздатність (від латин, delictum — провина, проступок) — здатність особи нести відповідальність за скоєні нею правопорушення.

Демократія (від грец. demokratia , demos — народ, kratos — влада, влада народу) — форма державного режиму, за якої державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян в управлінні державою, гарантовано дотримання їхніх прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів прав людини.

Держава — особлива форма організації суспільства за допомогою спеціального апарату управління, який захищає інтереси населення певної території, регулює відносини між членами суспільства, зокрема за допомогою примусу.

Державна служба — професійна діяльність людей, які займають посади в державних органах, виконуючи завдання й функції держави, та отримують зарплату за рахунок державних коштів.

Державний (територіальний) устрій — елемент форми держави, який визначає внутрішню територіальну організацію держави, взаємодію центральних і місцевих органів влади.

Джерела (або форми) права — способи, форми вираження й закріплення правових норм.

Джерело підвищеної небезпеки — транспортні засоби, промислові підприємства, тварини, що за своєю природою становлять певну небезпеку для оточення, бо часом можуть вийти з-під контролю людини, яка ними керує.

Диспозиція правової норми — частина правової корми, яка визначає правило, що діятиме в обставинах, передбачених гіпотезою.

Дисципліна — точне, своєчасне й неухильне додержання встановлених правовими й іншими соціальними нормами правил поведінки в державному й суспільному житті.

Дієздатність — можливість особи своїми діями створювати, змінювати, припиняти права та обов'язки.

Екологічне право — галузь права, яка регулює суспільні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища й раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини).

Земельне право — галузь права, якою регулюються суспільні відносини щодо власності на землю, державного управління земельним фондом, використання й охорони землі, забезпечення та охорони прав і законних інтересів учасників земельних відносин.

Злочин — суспільно небезпечне протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), яке скоєне суб’єктом злочину (особою, яка може нести за нього відповідальність) і передбачене кримінальним кодексом.

Імперія (від латин, imperium — влада, панування) — форма державного устрою, за якої до складу держаки входять окремі частини, які були приєднані насильницьким шляхом, унаслідок поглинання незалежних досі держав або їх частин.

Індивід — конкретна людина, що має унікальні, притаманні саме їй якості.

Інкорпорація — спосіб систематизації, при якому нормативні акти об’єднують у збірник чи зібрання шляхом розташування їх у хронологічному порядку, за предметом регулювання або іншими ознаками.

Іноземці — особи, які не є громадянами держави, у якій вони знаходяться.

Історичний тип держави — сукупність найбільш суттєвих ознак, властивих державам, які існували на певних етапах історії людства.

Кодифікація — спосіб систематизації, при якому здійснюється зведення різних нормативно-правових актів у єдиний, внутрішньо узгоджений та структурований акт шляхом переробки їх змісту.

Компетенція юридичної особи — сукупність прав та обов’язків, які надаються юридичній особі для виконання її функцій.

Консолідація — спосіб систематизації, при якому здійснюється об’єднання в єдиний нормативно-правовий акт кількох актів, які регулюють певну сферу суспільних відносин без зміни їх змісту.

Конфедерація — форма державного устрою, за якої держава є союзом (як правило, тимчасовим) суверенних держав, які об’єднуються для досягнення певної чітко визначеної мети в окремій сфері державної діяльності.

Кримінальна відповідальність — вил юридичної відповідальності, який полягає в застосуванні судом від імені держави до особи, що вчинила злочин, державного примусу у формі покарання.

Кримінальне покарання — захід примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом позбавленні або обмеженні прав і свобод засудженого.

Кримінальне право — галузь права, норми якої встановлюють засади відповідальності за скоєння злочинів, їх види й покарання за них.

Монархія — форма держави, за якої вся влада в державі належить одній особі, що, як правило, отримується нею в спадок.

Народний суверенітет — повновладдя народу, наявність механізмів, засобів і шляхів реальної участі громадян в управлінні державою.

Національний суверенітет — повновладдя нації, право та можливість для неї самій визначати своє життя, у тому числі шляхом створення власної національної держави.

Невід’ємні (природні) права — права, які належать людині від народження, від природи і не можуть бути свавільно обмежені чи відібрані.

Норма права — обов'язкове правило поведінки, що встановлене й підтримується державою.

Нормативно-правовий акт — офіційний документ, прийнятий (виданий) уповноваженим на це суб’єктом у визначених законом формі й порядку, який установлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Об’єкт правовідносин — матеріальні або нематеріальні блага, з приводу яких виникають правовідносини.

Орган держави — особа або орган, які виступають від імені держави, мають певні владні повноваження відповідно до свого призначення.

Особа фізична — людина, яка є суб’єктом правовідносин.

Податок — установлений законодавчим органом обов'язковий платіж, що сплачується юридичними та фізичними особами до бюджету в розмірах та в строки, передбачені законом.

Позовна давність — строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Політичний (державний) режим — елемент форми держави, який визначає методи, якими здійснюють владу в державі, способи та засоби, що для цього використовують.

Право оренди земельної ділянки — засноване на договорі строкове платне володіння й користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Правовий інститут — сукупність правових норм, що об'єднують юридичні норми, які стосуються певного чітко відокремленого виду суспільних відносин.

Правовий прецедент (від латин, praecedens , praecedentis — той, що передає) — цс рішення, прийняте компетентним органом держави для врегулювання конкретної життєвої ситуації й визнане загальнообов'язковим для врегулювання аналогічних життєвих ситуацій у майбутньому.

Правовий статус — сукупність прав та обов'язків особи, визначених законодавством.

Правові звичаї — соціальні норми, правила поведінки, що склалися в процесі їх фактичного застосування протягом тривалого часу й санкціоновані держаною.

Правовідносини — суспільні відносини, які регулюються нормами права.

Правоздатність — здатність особи мати визначені законом права й обов'язки, брати участь у правовідносинах.

Правопорушення — будь-яке протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність). що завдає школи людям, суспільству, державі й спричиняє юридичну відповідальність.

Правопорядок — система суспільних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення й здійснюються в суспільстві відповідно до вимог норм права.

Правосвідомість — система поглядів, понять, уявлень, почуттів із приводу чинного права або ситуацій, що пов'язані з правом.

Правосуб’єктність — здатність фізичних та юридичних осіб у встановленому порядку бути суб'єктами правовідносин (суб’єктами права), мати юридичні права та обов'язки.

Правочин цивільно-правовий — дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав чи обов’язків.

Природокористування — використання корисних властивостей навколишнього природного середовища для задоволення економічних, оздоровчих, культурних, естетичних та будь-яких інших потреб.

Республіка — форма правління, за якої джерелом влади є народ, представники влади обираються на певний строк і несуть відповідальність за свої дії.

Референдум — прийняття рішення з найважливіших питань державного життя громадянами України шляхом голосування.

Робочий час — установлений законом або угодою, укладеною на підставі закону, час, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором.

Санкція правової норми — частина правової норми, яка визначає наслідки, що настануть у разі недотримання встановленої норми, її порушення.

Система законодавства — сукупність усіх прийнятих у встановленому порядку й упорядкованих нормативно-правових актів держави.

Систематизація законодавства — упорядкування діючих нормативних актів, приведення їх до певної системи.

Сімейне право — галузь права, норми якої регулюють сімейні особисті немайнові й майнові відносини, які випливають із шлюбу, належності до сім’ї, спорідненості.

Соціальні норми — правила (норми) загального характеру, які регулюють відносини в людському суспільстві й встановлені державою, суспільством, об’єднаннями громадян тощо.

Спадкування — процес переходу прав і обов’язків померлої фізичної особи до інших осіб.

Спадщина — сукупність прав та обов’язків, які переходять від померлої фізичної особи до інших осіб.

Співучасник — учасник скоєння умисного злочину в разі вчинення його кількома особами.

Суверенітет державний — можливість держави самостійно розв’язувати всі питання свого внутрішнього життя і зовнішніх відносин, здійснювати владу й правосуддя на своїй території.

Суспільний порядок — стан суспільних відносин, який відповідає вимогам усього комплексу соціальних норм.

Територіальна громада — спільнота жителів села, селища, міста (тобто певного населеного пункту) на місцеве самоврядування.

Трудове право — галузь права, яка регулює індивідуальні відносини із застосування найманої праці та колективні трудові відносини.

Федерація — форма державного устрою, за якої держава є союзом ряду державних утворень, які мають певну політичну самостійність, однак передають частину своїх прав і суверенітету органам федерації.

Фінансове право — галузь права, норми які регулюють суспільні відносини щодо мобілізації (отримання), розподілу й використання коштів держави та органів місцевого самоврядування.

Форма держави — це спосіб організації політичної влади в державі, має три складові частини — форму правління, форму державного (територіального) устрою й державно-правовий (політичний) режим.

Форма правління — елемент форми держави, який визначає організацію влади в країні, порядок утворення, взаємодії органів влади й управління.

Функції держави — основні напрями діяльності держави, що забезпечують здійснення завдань, заради яких вона створена.

Функції права — основні завдання, які виконує право, напрями впливу права на суспільні відносини.

Цивільне право — галузь права, норми якої регулюють майнові й особисті немайнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності учасників цих відносин.

Цивільно-правова відповідальність — вид юридичної відповідальності, який полягає в настанні передбачених законом негативних майнових наслідків для правопорушника.

Юридична відповідальність — обов'язок правопорушника перетерпіти певні негативні наслідки (санкції) за скоєне правопорушення, які визначаються в установленому законом порядку.

Юридичні особи — підприємства, організації, установи, які створені й зареєстровані в установленому порядку, мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами й відповідачами в суді, господарському або третейському суді.

Юридичні факти — життєві обставини, які породжують, змінюють або припиняють правовідносини.