Підручник з Права 10 клас

Частина перша

ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ

§ 3. Державни лад

3. Державний (територіальний) устрій.


Державний (територіальний) устрій визначає внутрішню територіальну організацію держави, взаємодію центральних і місцевих органів влади. За державним устроєм розрізняють прості (унітарні — від латин. unitas — єдність) і складні держави.

В унітарній державі територіальні одиниці — області, департаменти, землі, штати тощо — не мають навіть елементів суверенітету. У них відсутні власні, окремі від загальнодержавних, закони, громадянство, податки. Територія унітарної держави вважається цілісною. В унітарній державі, як правило, діють єдина конституція й закони, створена єдина система державних органів. У міжнародних відносинах унітарна держава виступає як єдине ціле. Унітарними державами є Польща, Фінляндія, Данія, Франція. Унітарною, відповідно до конституції, є й Україна.

На відміну від унітарних держав адміністративні одиниці складних держав мають певні ознаки суверенітету, однак частину своїх повноважень передають центру.

Складні держави поділяють на федерації, конфедерації та імперії.

Федерація (від латин. foederatio — союз, об’єднання) — форма державного устрою, за якого держава є союзом ряду державних утворень, які мають певну політичну самостійність, однак передають частину своїх прав і суверенітету органам федерації. У федеративній державі кожна складова частина — земля, провінція, штат тощо — має суверенітет, певні особливості законодавства, судочинства, але зберігаються цілісність держави, спільні вищі органи влади. У такій державі, як правило, існують органи законодавчої, виконавчої й судової влади як в окремих складових частинах (суб’єктах федерації), так і в державі в цілому. При цьому законодавство країни чітко визначає компетенцію органів кожного рівня. Рішення загальнодержавних (федеративних) органів влади обов’язкові для суб’єктів федерації та їхніх органів влади, нормативні акти (і, зокрема, загальнодержавна конституція) федерації мають вищу юридичну силу, аніж нормативні акти окремих частин держави. Характерним для федерації є подвійне громадянство — кожен громадянин окремого суб’єкта федерації є одночасно й суб’єктом держави в цілому.

Окремі частини федерації зберігають право виходу з держави за умови дотримання певних процедур, адже об’єднання здійснюється на підставі договору про об’єднання окремих держав, що передають частину своїх повноважень загальнодержавному центру. Федераціями нині є, наприклад, Федеративна Республіка Німеччина, Росія, Сполучені Штати Америки тощо.

Конфедерація — це союз суверенних держав, які об’єднуються для досягнення певної, чітко визначеної мети в окремій сфері державної діяльності (як правило, тимчасовий). Конфедерація діє на підставі договору, при цьому кожна з частин конфедерації зберігає власний суверенітет. У конфедерації немає спільної конституції, спільної судової й фінансової системи. В ній може створюватися спільний орган, який складається з представників окремих частин конфедерації, але його рішення не обов’язкові для суб’єктів держави. Кожна з держав — членів конфедерації — зберігає власний суверенітет і має право в будь-який час вийти з її складу. Конфедерації створюють здебільшого для виконання окремих завдань (оборони, торгівлі тощо). Вони, як правило, мають нестійкий характер, швидко розпадаються (так сталося, наприклад, з Об’єднаною Арабською Республікою, до складу якої входили Сирія та Єгипет) або перетворюються на федерації (саме так сталося із Сполученими Штатами Америки, які на початковому етапі свого розвитку були конфедеративним утворенням).

Це цікаво

Нині у світі чимало федеративних держав. Це такі держави, як Австрія, Бельгія, Індія, Пакистан, Австралія, Південно-Африканська Республіка, Канада, Мексика, Аргентина тощо.

Одна з останніх в історії справжніх конфедерацій була створена Сенегалом і Гамбією в лютому 1982 р. й отримала назву Сенегамбія. Однак у вересні 1989 р. вона розпалася. Нині конфедерацією, за офіційною назвою, є Швейцарія (повна назва — Швейцарська конфедерація), але фактично за змістом швейцарської конституції вона є федеративною державою.

У деяких унітарних державах окремим територіальним одиницям надають додаткові повноваження. Так, в Україні існує Автономна Республіка Крим, в Іспанії — автономні провінції басків і Каталонія.

Виокремлюють і таку складну державу, як імперія. Імперія (від латин. imperium — влада, панування) — форма державного устрою, за якої до складу держави входять окремі частини, що були приєднані насильницьким шляхом, унаслідок поглинання незалежних досі держав або їх частин. Складові частини імперії не мають власного

Символи Австрійської імперії

суверенітету, не можуть за власним бажанням вийти з її складу. Характерною є різниця в правах центральної частини держави — метрополії й підкорених частин (колоній). Імперія — форма державного устрою, яка здебільшого залишилася в історії. Саме такими були Римська, Османська, Австро-Угорська, Британська імперії. Остання з них у ХХ ст. перетворилася на Британську співдружність націй, до якої входять понад 40 держав (серед них такі великі держави, як Індія, Канада тощо).

Це цікаво

Україна протягом своєї історії входила до складу різних за своїм державним устроєм і формою правління держав. У XIX ст. територія нинішньої України входила до складу монархій — Австро-Угорської й Російської імперій. Після 1917 р. західні землі України опинилися в складі Польщі, яка була унітарною державою, республікою. Східна частина України з 1922 р. ввійшла до складу новоутвореної федеративної держави — СРСР — Союзу Радянських Соціалістичних Республік.





Перша публікація: 01/01/2008

Останнє оновлення: 31/12/2023

Редакційна та навчальна адаптація: Даний матеріал зведено на основі першоджерела/оригінального тексту. Команда проєкту здійснила редакційне оглядове опрацювання, виправлення технічних неточностей, структурування розділів та адаптацію змісту до навчального формату.

Що було опрацьовано:

  • усунення форматних дефектів (OCR-помилки, розриви структури, дефектні символи);
  • редакційне упорядкування змісту;
  • уніфікація термінів відповідно до академічних джерел;
  • перевірка відповідності фактичних тверджень тексту першоджерела.

Усі згадки про автора, рік видання та походження первинного тексту збережено відповідно до джерела.