Підручник Українська мова 10 клас (профільний рівень) - А. А. Ворон - Освіта 2018

УКРАЇНСЬКА ОРФОЕПІЯ ЯК УЧЕННЯ ПРО СИСТЕМУ ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТИХ ПРАВИЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ВИМОВИ

§17 ОРФОЕПІЯ І КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ

Які чинники впливають на порушення орфоепічних норм?

121. Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.

Орфоепія має велике практичне значення, оскільки її норми допомагають мові бути засобом спілкування. Порушення орфоепічних норм призводить до непорозуміння між людьми.

Орфоепія становить одну із сторін культури мовлення. Унормована вимова сприяє розвиткові широкого мовного спілкування, піднесенню культури народу.

Орфоепічні норми порушуються через вплив місцевої, діалектної вимови, що засвоюється людиною поряд із літературною вимовою ще в дитинстві. Нерідко орфоепічні норми порушуються під впливом орфографії: слова вимовляються так, як вони написані, без урахування розбіжності між вимовою і написанням окремих слів.

Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед виділяються фонематичні та акцентні.

Фонематичні помилки — порушення правильності вимови звуків, заміна однієї фонеми іншою, наприклад: вимова [с] замість [з] у слові казка, [т] замість [д] у слові гадка і под. Такі помилки призводять до спотворення змісту слова.

Акцентні помилки — це недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків: вимова [ц'] замість [т'] у словах стіна, тіло, звука [и] на місті [і] у словах стіл, ліжко. Ці порушення виникають під впливом діалектної вимови чи іншої мови.

Зразком правильної вимови вважається вимова дикторів радіо і телебачення, артистів театру, кіно (П. Дудик).

1. Чому порушення норм орфоепії призводить до непорозуміння між людьми?

2. Які чинники впливають на порушення орфоепічних норм?

3. Чим фонематичні помилки відрізняються від акцентних?

4. Чия вимова вважається зразком правильної вимови?

122. «Вчити себе самого — благородна справа». Прочитайте текст мовчки. Сформулюйте визначення сценічної мови.

Сценічна мова є засобом театрального втілення драматургічного твору. Через майстерність мови актор передає глядачеві внутрішній світ, соціальні, психологічні, національні, побутові риси характеру персонажа. Для цього артистові потрібно досконало володіти технікою, яка пов’язана зі звучністю, гнучкістю, об’ємом голосу, розвитком дихання, чіткістю і ясністю вимови (дикцією), інтонаційною виразністю.

Великого значення для формування правдивої, реалістичної сценічної мови набула творчість українських акторів театру корифеїв: Марка Кропивницького, Миколи Садовського, Марії Заньковецької і Панаса Саксаганського, які виявляли багатство і красу мови українського народу, мелодико-ритмічні та інтонаційні можливості, доводили, що слово може бути високохудожнім, ідейно наснаженим, що воно здатне виявити всі відтінки духовного життя персонажів. Висока культура сценічної мови, зміни в її стилі і техніці створювали передумови для вироблення основних елементів українського сценічного мовлення.

Одночасно з акторською діяльністю Панас Саксаганський уперше в історії українського театру намагався теоретично узагальнити закони словесної дії.

У своїх працях про роботу над роллю особливу увагу приділяв він сценічному слову. У «подачі слова», тональності, акцентуванні митець вбачав дуже відповідальну роботу актора як щодо розкриття і втілення авторського задуму, так і щодо тлумачення образу героя.

«Допитливість створює вчених і поетів»

У мистецьких колах України ім ’я Алли Гпадишевої відоме.

Вона, в минулому актриса Національного театру ім. І. Франка, вже сорок років на педагогічній роботі. Через її «голос» пройшли сотні студентів вузів мистецтв. Адже вона викладає чи не найважливішу для акторської професії дисципліну — сценічну мову. Професор Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого Алла Гладишева відкриває таємницю найбільшої акторської майстерності у книжці «Сценічна мова».

Крім того, він уважав за необхідне, разом із створенням зовнішньої і внутрішньої характеристик персонажів, подачу слова також поділяти на внутрішню і зовнішню техніку роботи над словом. Зовнішня техніка — це голос, дихання, дикція, логічний розбір. При оволодінні ж внутрішньою технікою весь текст ролі він поділяє на три категорії слів: високодинамічні, динамічні та службові. «Слова службового та вирішального значення не можуть… вимовлятися однаковим тоном. Потрібне нюансування слів. Я не кажу, що всі динамічні слова вимагають обов’язкового підвищеного голосу, крику. Треба уникати одноманітності в звучанні голосу. Одноманітність знебарвлює мову і заважає виділити головне і цікаве».

Використовуючи великий досвід створення сценічних реалістичних образів, Панас Саксаганський дійшов висновку, що «міміка, вираз очей, жести, хода — усе це мусить діяти в цілковитій погодженості зі словом» (За А. Гладишевою).

Складіть і розіграйте діалог за змістом тексту.

123. «Вчити себе самого — благородна справа». Прочитайте поезію Миколи Луківа. Виділені слова запишіть відповідно до норм літературної вимови.

ЖОВТЕНЬ

Тріпотять на вітрі явори,

Шурхотить і опадає листя.

Проти сонця світяться бори,

Наче з бронзи чи із міді литі.

В берегах сповільнилась ріка,

Птича зграя лине сумовита.

І сріблиться слід од літака,

Як сивинка бабиного літа.

124. Хто швидше? Запишіть подані слова в три колонки: з наголосом на першому складі; з наголосом на другому складі; з наголосом на третьому складі.

Центнер, зібрання, чарівний, перепустка, черговий, вчення, поєднання, разом, квартал, прадід, замазка, затримка, осока, свердло, кропива, звичайний, русло, правописний, урочисто, зачіпка, боязнь, одинадцять, знахідка.

Якщо ви правильно виконали завдання, із третіх букв слів, записаних у першій і другій колонках, складеться початок вислову Лесі Українки: «…, а слово правди нести в народ, щоб досягти омріяної волі».

У публічних виступах, як і в побутовому мовленні, нерідко виникають труднощі з уживанням власних назв, особливо чоловічих і жіночих імен та по батькові. У їхній вимові є особливості, які слід враховувати. Досить згадати, як зазвичай при швидкій вимові звучать імена та по батькові типу Олександр Олександрович (Сан Санич) або Алла Петрівна (Ал Петрівна). Такі ненормативні скорочення мають фамільярний відтінок. Окрім того, нерідко трапляються помилки, пов’язані із калькуванням російських форм: Іван Анатолієвич, Людмила Георгієвна. Пам’ятаймо, що чоловічі по батькові в українській мові творяться за допомогою суфіксів -ович (ті, імена, що закінчуються на -й, матимуть прикінцеве -йович), а жіночі по батькові творяться за допомогою суфікса -івн- (ті, імена, що закінчуються на -й, матимуть прикінцеве -ївна). Щоб не образити людину, потрібно чітко вимовляти і правильно наголошувати імена та по батькові.

Ваш коментар

125. Відредагуйте речення і запишіть.

1. Допоможіть, будь ласка, Олександрі Петрівній зробити розрахунки. 2. Я написав листа Варварі Михайлівній. 3. Сан Санич! Зачекайте мене хвилинку. 4. Ми підготували вітальний адрес Лесі Анатолівні з нагоди ювілею. 5. Щоб привітати Дмитра Юрієвича, Олесь написав пісню. 6. Лариса Григорієвна запросила гостей до столу.

Започатковуємо проект «Культура мовлення мас-медіа». Поділіться на групи для дослідження того, чи дотримуються орфоепічних норм на радіо і телебаченні: прослухайте дві радіопрограми — культурологічного та громадсько-політичного спрямування, зафіксуйте відхилення від орфоепічних норм, класифікуйте їх. Аналогічні спостереження й узагальнення зробіть за двома переглянутими телепрограмами культурологічного та громадсько-політичного змісту.

Ваш конспект

Порушення правил норм української літературної вимови спричинене переважно впливом правопису [мовці намагаються відтворювати написання слів: [с'м’ійет'с'а] замість нормативного [с'м’ійец':а]), впливом діалектного оточення (через вплив південно-західних діалектів мовці часто оглушують дзвінкі приголосні в кінці слів, що не характерно для української літературної вимови: [зуп] замість [зуб], [сторош] замість [сторож]), впливом на вимову іншої мови (під впливом російської мови вимовляють м’яко шиплячий [ч]: [н'іч’ка], [руч’ка]).