Підручник Українська мова 10 клас (рівень стандарту) - Шевчук С. В. - Перун 2018

Практична риторика

§40. Конспект

Конспект — стислий писаний виклад змісту чого-небудь (книжки, стат­ті, лекції тощо).

Мета складання конспекту — глибоко усвідомити інформацію і подати її адекватно, стисло та в зручній для подальшого використання письмовій формі.

Конспектування — це певною мірою контроль сприйняття матеріалу: не розуміючи прочитаного, почутого, складно виокремити і записати основну думку.

Таблиця №104

Запам’ятайте! Процес конспектування наукової інформації, яку сприймаємо на слух, складається з трьох взаємообумовлених мисленнє- во-мовленнєвих дій:

• аудіювання (розуміння інформації, яка сприймається на слух);

• мисленнєве оброблення почутого (визначення головної та допоміж­ної інформації, переформулювання);

• письмової фіксації інформації.

Правила конспектування

Конспектуючи текст на слух, потрібно:

• усвідомлювати основний зміст тексту;

• виокремлювати значеннєві частини;

• у кожній частині підкреслювати чільні слова і фрази;

• фіксувати головну інформацію (головну думку, стислі докази і при­клади);

• залишати поза увагою несуттєву, додаткову інформацію.

Під час конспектування прочитаного треба:

• записати автора й назву статті, розділу монографії, книжки;

• сформулювати тему, основну думку тексту, головну думку кожного аб­зацу або визначити значеннєві блоки тексту;

• записувати тільки основне: спершу головну думку, потім докази, аргу­менти, приклади;

• записи мають бути змістовними, лаконічними й чіткими, для цього можна скористатися таблицями, схемами.

Загальні правила:

• матеріал конспекту доцільно записувати на одній (правій) сторінці зо­шита, ліва служитиме для запису власних думок, коментарів, уточнень;

• для зручності користування конспектом підкреслювати найважливіші думки, окремі фрази, слова, словосполучення;

• до розділів і підрозділів записувати заголовок;

• цитувати правильно й точно, зазначаючи сторінку;

• робити позначення, які виявляють ваше ставлення до того, що конспек­туєте, використовуючи з цією метою власні або загальноприйняті:

знак оклику — дуже добре;

знак питання — здивування, незгода з автором, нерозуміння якоїсь думки;

• учитися конспектувати начисто.

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

244. І. Прочитайте уважно текст, випишіть найважливіші речення тексту.

Слово лауреата:

«МОВА — ЦЕ ТОЙ РУБІЖ, З ЯКОГО МИ НІКОЛИ НЕ ЗІЙДЕМО»

(Виступ Анатолія Погрібного в Національному оперному театрі ім. Тараса Шевченка 9 березня 2006 р.)

Вельмишановний пане Президенте! Шановний Голово Шевченківського ко­мітету, високе зібрання! Кажучи ці кілька вдячних слів, підкреслю, що справа не стільки в написаному або створеному кожним із новоудостоєних, тим більше не стільки в наших іменах, скільки в тих акцентах, тих — як модно нині казати — месиджах, що їх своєчасно посилає своїм рішенням Шевченківський комітет усій, і то найперше владній, Україні. Це ті акценти найзацікавленішої підтримки української національної культури, що є провідними у Вашій діяльності, пане Президенте, але дай Боже, щоб ставали вони провідними також у діяльності всіх структур україн­ської виконавчої влади починаючи від найвищих щаблів до найнижчих, і навпаки — від найнижчих щаблів до найвищих. Річ у тім, що, явно випереджаючи владу, йдучи у багатьох випадках попереду неї, українське громадянство не може далі терпіти засилля, скажу так, не-України чи анти-України в сучасній Україні. Не може терпіти ситуації, за якої у нас, по суті, окупований інформаційний простір — і телевізійний (особливо телевізійний), і книжковий, і газетно-журнальний; тієї ситуації, за якої замість національного мистецтва на перший план вийшла низькопробна іноземна; ситуації, за якої замість повносилого, звичайно, вмілого, тактовного, але неухиль­ного й невідступного утвердження української, державної, Шевченкової мови, ще й сьогодні зневаженої у багатьох краях України, усілякі об’єднані регіони, як і деякі, що особливо прикро, навіть нашоукраїнські, ніби ж «помаранчеві» шумілкіни (і чи тільки шумілкіни), нав’язують нам офіційне двоязичіє. Воліють знати нашу реак­цію на ці домагання? Що ж, вона однозначна: наша мова як єдина державна мова в Україні і на сьогодні, і на прийдешні часи — це той рубіж, з якого ми, українці (до речі, спільно з чесними людьми — представниками інших етносів), ніколи, ні за яких обставин не зійдемо. Отже, не сійте жарин розбрату, господа, погамуйся, «п’ята колоно», що так підступно й так підло маніпулюєш нашим зденаціоналізова­ним чи злюмпенізованим обивателем! «У їх народ і слово. І в нас народ і слово», — заповів нам Тарас Шевченко, і від цього його імперативу, від цієї його найпростішої і найточнішої формули нашого існування у цьому географічному просторі ми не відступимо ніколи.

Шановні учасники шевченкового зібрання, усі наші громадяни! Згуртував­шись, ми за всяку ціну мусимо переконливо й по змозі резонансне виграти пар­ламентські вибори, що наближаються. Наша перемога — то й буде промовиста відповідь на оте всім відоме сакраментальне запитання: «Скажіть, що в Україні бу­дувати?» Насправді формула тут проста: мусимо будувати Україну як європейськи зорієнтовану, соціальне зорієнтовану національну державу українського народу, у якій має бути добре всім, але в якій мусять неухильно, послідовно підтримуватися українські національні пріоритети — у політиці, економіці, культурі, мові. Це й буде Шевченкова Україна. Це й буде наша Україна. Слава Тарасові Шевченку! Слава Україні!

II. Виконайте завдання за текстом (обов’язково прочитайте теоретич­ний блок на с. 189—191).

1. Визначте, до якого виду належить цей текст.

2. З’ясуйте, який це жанр виступу.

3. Назвіть, які промовисті переконливі приклади наводить у виступі автор.

4. Визначте вступ, основну частину і висновки виступу.

5. Поясніть значення виокремлених слів.

245.1. Доберіть з інтернету виступ відомого оратора сучасності чи минувщини, який для вас матиме не лише художню цінність, а й безпере­чну пізнавальну значимість. Підготуйтесь до прочитання його в класі перед учнями.

II. Завдання слухачам-експертам:

1. У чому полягають актуальність і новизна розкритої оратором теми?

2. Яку нову інформацію він повідомляє слухачам?

3. Яке співвідношення між «важливим» і «цікавим» у виступі?

4. Скільки питань містить виступ? Чи достатньо цих питань для макси­мального розкриття теми?

5. Яку ще інформацію доцільно було б використати у промові з цієї теми?

6. Чи є у виступі питання, що не мають однозначної відповіді, які ма­ють проблемний характер?

7. Як оратор враховує особливості усного мовлення: довжина фрази, повторення з метою зосередження уваги слухачів на «важливому», уточнювальні звороти?

8. Як основна думка виступу співвідноситься із завданнями і назвою (темою) виступу?

9. Як оратор спілкується із слухачами? Які засоби він використовує для того, щоб зосередити їхню увагу, викликати інтерес до теми і змісту, допомогти зрозуміти основну думку?

10. Схарактеризуйте правильність мовлення оратора, її відповідність нормам сучасної української літературної мови.

246.1. Підготуйте виступ на одну із запропонованих тем:

1. Екологія духу і екологія живого слова.

2. Видатний український любомудр Григорій Сковорода — майстер красного слова.

3. Добрі й кепські звички.

4. Привабливість і цінність життя.

5. Колективна й особиста відповідальність.

6. Екологічні проблеми мого міста.

7. Формула успіху людини.

8. Доброчинність як найбільша цінність людини.

9. Планування фінансового добробуту.

10. Переваги, загрози, хиби улюбленої справи.

11. Відповідальність за фінансові проблеми в родині.

12. «Егоїзм — першопричина раку душі» (В. Сухомлинський).

II. 1. Напишіть виступ і виголосіть його на занятті.

2. Схарактеризуйте виступ свого однокласника за поданим планом.

План відгуку на виступ

1) Чи розкрито тему й основну думку?

2) Як у виступі враховується адресат мовлення?

3) Якими були виступ, висновок?

4) Чи був установлений контакт з аудиторією?

5) Які із засобів (порівняння, протиставлення, аналогія, приклади із життя) використані оратором для доведення своєї думки?

6) Чи вдало вибрано тон, інтонацію, чи робляться паузи, чи доречно вжито мовні засоби?

7) Що можна сказати про техніку викладу, жести та міміку доповідача?

Мовний проект

247. Підготуйте вітальну промову: а) з нагоди Дня української писемності і мови; б) до учасни­ків Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика; в) з нагоди дня народження однокласника.

248.1. Прочитайте тексти, скориставшись різними видами читання.

1. Принципи як «центри» людського життя

Тебе вже, мабуть, почали гризти сумніви, але «центр життя», який спрацьо­вує, таки існує. Що ж воно таке? (Будь ласка, барабанний дріб!) Це — коли в центр ставимо принципи. Усім нам знайома дія земного тяжіння: підкинь м’яч (опуку) в повітря — вона упаде. Це — закон або ж принцип природи. Так само, як певні принципи правлять світом фізичних явищ, є й такі, що правлять світом людини. Це не релігійні принципи. Вони не прив’язані до національності чи раси. Вони не на­лежать мені чи тобі. Вони не підлягають спростуванню. Вони однаково стосуються кожного — чоловіка чи жінки, багатого чи бідного, славетного чи незнаного, їх не можна купити чи продати. Житимеш згідно з ними — будеш на висоті. Порушува­тимеш їх — будеш невдахою. Отак просто.

Ось кілька прикладів. Принципом є чесність. Принципом є служіння. Прин­ципом є любов. Принципом є наполеглива праця. Повага, вдячність, поміркова­ність, справедливість, порядність, вірність, відповідальність — усе це принципи, їх є десятки й десятки, їх легко впізнати. Так само, як стрілка компаса завжди вказує на північ, твоє серце підкаже, де справжні принципи.

Візьми, до прикладу, принцип наполегливої праці. Так, якийсь час можна ха- лявити — там схитруєш, там викрутишся — але воно рано чи пізно вилізе боком.

Пам’ятаю, якось я одержав запрошення зіграти в гольф зі своїм університет­ським тренером з футболу. Він був прекрасним гравцем у гольф. Усі були певні — зокрема й мій тренер, — що я також непогано граю. Врешті-решт, я в універі був спортсменом, а всі університетські спортсмени мають прекрасно грати в гольф, адже так? Ні, не так. У гольфі я був цілковитим слабаком. Я зіграв заледве кілька разів за все своє життя, навіть ключку не вмів правильно тримати. Тому я дуже нервувався: як воно буде, коли всі довідаються, який з мене паскудний гравець у гольф. Особливо ж коли довідається мій тренер. Отже, я сподівався, що якось по­траплю вдати перед ним та всіма іншими хорошого гравця. На першій лунці вже зібрався невеличкий натовп. Я мав робити перший удар (І чому я?!) Приступаючи до м’яча, я молився про чудо. Шшшух… Вийшло! Чудо сталося! Це було неймовірно. У мене вийшов дальній удар, якраз уздовж середини гладкого поля.

Я з усмішкою обернувся до товариства, немовби такі удари для мене буденна справа, «Дякую. Дуже дякую».

Мені пощастило надурити їх. Та насправді я надурив самого себе: попереду було ще 17 лунок. Власне, моїм партнерам, зокрема тренерові, вистачило заледве п’яти ударів, щоб зрозуміти, що в гольфі я цілковитий чайник. Невдовзі тренер вже показував мені, як правильно замахуватися ключкою. Мене викрили. Аяй…

Неможливо вдати, що вмієш грати в гольф, наструнчувати гітару чи розмов­ляти по-арабськи. За ці вміння спершу треба заплатити — працею. Обхідного шля­ху не існує. Наполеглива праця — це принцип. Як казав славетний баскетболіст Ларрі Берд: «Не робитимеш домашніх — не кидатимеш штрафних».

2. Принципи ніколи не підведуть

Для того, щоб жити за принципами, потрібна віра, особливо коли бачиш, як люди довкола тебе домагаються свого брехнею, ошуканством, самодогоджанням, маніпулюванням, турботою лише про себе. Однак тобі не завжди видно, що пору­шення принципів врешті-решт неминуче вилазить боком.

От візьмімо принцип чесності. Якщо ти добрий брехун, тобі це може сходити з рук досить довго, навіть кілька років. Проте дуже складно знайти брехуна, який був би успішним у дальшій перспективі. Ось як зазначив Сесіль де Мілль щодо свого знаменитого фільму «Десять заповідей»: «Ми не можемо зламати закон. Ми можемо тільки зламатися об нього».

На відміну від інших «центрів життя», що їх ми розглянули, принципи ніко­ли не підведуть. Вони не пліткуватимуть поза очі. Вони не переїдуть в інше місто. Вони не підвладні травмам, що ламають кар’єру. Вони не віддають перевагу за ко­льором шкіри, статтю, достатками чи зовнішнім виглядом. Життя, у центрі якого принципи, — це той тривкий, непорушний, несхитний фундамент, на якому можна будувати і якого ми всі потребуємо.

Щоб збагнути, чому принципи завжди спрацьовують, просто уяви собі жит­тя, засноване на їхніх протилежностях — нечесності, лінощах, самодогоджанні, невдячності, самолюбстві, ненависті. Складно уявити, щоб із цього вийшло щось путнє, чи не так?

Може видатися дивним, але жити за принципами — це ключ до того, щоб бути на висоті й по всіх інших «центрах». Скажімо, якщо дотримуватися принципів служіння, поваги та любові, то дуже ймовірно, що в тебе стане більше друзів, та й парою ти будеш надійнішою. Принципи на першому місці — це також ключ до того, щоб бути людиною з характером.

Наважся вже сьогодні зробити принципи своїм головним життєвим центром або ж парадигмою. Хай у якому становищі опинишся, завжди питай себе: «На яко­му принципі тут залежить?» На всяку проблему шукай той принцип, який допо­може розв’язати її.

Відчуваєш виснаження і втому від життя? Мабуть, варто спробувати принцип збалансованості.

Тобі ніхто не довіряє? Принцип чесності може виявитися саме тими ліками, яких ти потребуєш.

В оповідці Волтера Мак-Піка «Братерська вірність» ідеться про принцип ві­рності:

Двоє братів воювали у Франції в одній роті. Одного з них вразила німецька куля. Той, котрому поталанило вийти з-під обстрілу, попросив у командира до­зволу повернутися по брата.

— Та він уже, мабуть, загинув, — каже командир. — Тобі нема сенсу ризи­кувати життям і забирати тіло.

Врешті-решт офіцер поступається благанням і дає згоду. І от щойно сол­дат із пораненим на спині добирається до своїх позицій, брат помирає.

— Ну ось, — каже командир. — Ти дарма ризикував життям.

— Ні, недарма, — відповідає солдат (його звали Том). — Я зробив те, ного брат сподівався від мене. І я одержав винагороду. Коли я підповз до нього і взяв його на руки, він сказав: «Томе, я знав, що ти прийдеш. Я просто відчував це».

II. Виконайте завдання за текстом.

1. Запишіть визначення, що таке принцип.

2. Випишіть із тексту назви принципів.

3. Чи дотримуєтесь ви названих принципів у своєму житті? Яких?

4. Які життєві принципи ви знаєте?

5. Поясніть, як ви розумієте слова Сесіль де Мілль.

6. Об’єднавши тексти, складіть план (простий, складний, цитатний).

7. Перекажіть текст.

249. Прочитайте текст, допишіть ще 10 способів вигострювання ро­зуму.

Вигострюй розум

Є безліч способів зміцнити розумові здібності. Найпростіший і найпряміший із них — читання. Як то кажуть, для розуму читання — те саме, що тренування для тіла. Читання — основа всього іншого. Книжки переносять тебе в інші світи, але за проїзд сплачувати не треба. Далі двадцять різних способів вигострювати розум. Я певен, що за бажання можна придумати ще п’ятдесят.

• Постав вартий довіри сайт новин домашньою сторінкою в перегля­дачі.

• Стеж за блогами, де дописують на цікаві тобі теми.

• Подорожуй.

• Ходи до бібліотеки.

• Відвідуй публічні лекції.

• Дивися документальні фільми.

• Спостерігай за дикою природою.

• Читай або слухай новини.

• Відвідуй музеї.

• Грай у шахи. (Шон Кові)

• …

250. 1. Опрацюйте статтю «Виклад» у науково-популярній книзі відомого чеського письменника і соціолога: Томан Іржі. Мистецтво говори­ти. — К.: Вид-во «Україна», 1996. — С. 223—230.

2. Укладіть тези статті.

3. Випишіть цитати.

4. Укладіть докладний плановий конспект статті, користуючись пра­вилами конспектування (с. 196—197).

5. Складіть опорний конспект статті і презентуйте його в класі.

251. Поясніть, як ви розумієте цитату, наведену на с. 196 (взірець ци­тати).

Самооцінювання знань

252. Прочитай текст, підготуй виступ на тему «Освіта — це ключ до твого майбутнього», вико­риставши настанови автора, додай свої цікаві приклади.

Лист до невідомого спортсмена

Дорогий______________

Я щиро переконаний у благотворності спорту. Однак під час свого візиту я був приголомшений, дізнавшись, як ти ставишся до навчання.

Кажеш, збираєшся йти в професійний спорт, а тому не бачиш потреби в осві­ті? Відповідаю: твої шанси стати професійним спортсменом приблизно дорівню­ють шансам мого тата знову відростити собі на лисині волосся. Дослідження пока­зують, що лише один зі ста спортсменів із середніх шкіл потрапляє до студентських спортивних команд Першого дивізіону, а ймовірність, що хтось із них вийде в про­фесіонали, становить одну десятитисячну.

З-поміж сотень студентів-спортсменів, разом з якими я грав в університет­ських командах і які сподівалися потрапити в професійний спорт, можу згадати хіба що жменьку тих, кому це далося. Натомість пам’ятаю багатьох, котрі заради спорту занапастили свій розум, а потім вийшли на ринок праці безпорадними та безнадійними.

Ніколи не забуду, як мій товариш по команді вирішив зарядити нам підбадьор­ливу промову напередодні гри з командою університету-суперника. Ніколи до пут­тя не навчившись висловлюватись, він спромігся лише на потік лайки, аж стіни червоніли. Ідучи з тієї зустрічі, я тільки й думав: «Чувак, заведи собі мізки!».

Розплющ очі! Освіта — це ключ до твого майбутнього.

Кажеш, тобі не подобається вчитися. Питаю: до чого тут це? Хіба в житті щось добре дається легко? Хіба тобі аж так подобається щодня викладатися на трену­ваннях? Хіба студентові медицини подобається гризти її стільки років? Відколи це «подобається — не подобається» визначає, чи робити щось, чи ні? Деколи треба просто змусити себе робити речі, які не подобаються, заради того, що матимеш із них згодом.

Кажеш, ти намагаєшся взятися за науку, але ніяк не можеш, бо твої думки десь блукають? Відповідаю: якщо не опануєш власного розуму, нічого з тебе не вийде. Одна річ — натренувати тіло працювати на межі можливостей, зовсім інша — дис­циплінувати розум, призвичаїти його до тривалого зосередження, навчити творчо мислити й аналізувати.

Деколи слова «Я намагаюся» — кепська відмовка. От уяви, як абсурдно зву­чало б питання: «Ти нині їстимеш чи намагатимешся поїсти?» Привчи себе таки робити справу.

Кажеш, можна не вчитися і проскочити: зловити халяву, обманути систему і заробити прохідний бал? Відповідаю: що посієш, те й пожнеш. Чи може халявити фермер? Чи може він дозволити собі навесні забути про посівну, ціле літо бити бай­дики, а восени попрацювати в режимі авралу і таки зібрати врожай? А чи зможеш ти покращити результат у жимі лежачи, тренуючись лише час від часу? У цьому мо­зок нічим не відрізняється від біцепса. Щоб зробити розум сильнішим, швидшим і витривалішим, його треба вправляти. Легкого шляху не існує.

Уяви п’ять пар рук. Одна з них — це руки піаніста, який зачаровує публіку талановитим виконанням класичної музики. Інша — хірурга-офтальмолога, який повертає людям зір за допомоги мікрохірургії. Ще інша — професійного гравця в гольф, який попри напругу, знову й знову точно та впевнено проводить вирішаль­ний удар. Ще інша — незрячої людини, яка з неймовірною швидкістю прочитує цілі сторінки, писані шрифтом Брайля. Ще інша — митця, який вирізьблює прекрасні скульптури, що вражають до глибини душі. Зовні всі ці руки виглядають однаково, проте за кожною парою — роки й роки самопожертви, дисципліни й наполегливої праці. Ці люди сплатили ціну. Чи, може, гадаєш, вони зловили халяву?

Серед речей, про які я найбільше шкодую, — те, що в шкільні роки, замість прочитати сотню романів, я проковтнув купу «коротких змістів». А от один мій друг підлітком перечитав сотні книжок. Його мозок вижимає за 200 кіло. Тепер, де­сятками років пізніше, я дав би навідріз пальця — ні, два пальці! — за такий мозок, як у нього.

Якщо не заплатиш працею, тобі, може, й пофортунить одержати диплом, та освіту здобути не зможеш; а різниця між першим і другим — величезна. Деякі з найбільших наших мислителів не мали жодного ступеня чи диплома, були само­уками. Як їм це далося? Вони читали. Це чи не найцінніша звичка, яку можна ви­робити в собі. Але як же мало людей читає регулярно! А як багато кидає читати і вчитися, щойно закінчать школу! Таким загрожує атрофія мозку. Адже освіта — це справа всього життя. Людина, яка не хоче читати, нічим не краща за ту, яка не вміє.

Кажеш, ти живеш нинішнім днем і не хочеш думати про майбутнє? Відпові­даю: найважливіша відмінність між тобою і твоїм собакою — в тому, що ти маєш здатність думати про завтрашній день, а собака — ні. Не роби далекосяжних рі­шень під впливом швидкоплинних емоцій, як той студент, котрий, вибираючи спе­ціалізацію, дивиться, куди найкоротша черга, щоб зареєструватися. Щоб одержати добру роботу завтра, треба виконувати домашнє завдання нині.

Підсумком усьому цьому — слова з книги Приповістей: «Держись науки, її не занедбуй; пильнуй її, вона-бо життя твоє».

Здається, ти кажеш, що тобі не потрібен мозок. Відповідаю: заведи собі його!

Сподіваюся, я не образив тебе, адже бажаю тобі лише добра. Не хочеться че­рез десять років почути, як ти виспівуєш, наче Страхопуд із «Чарівника країни Оз»:

Став би кимось я з нікого,

Не стояв би край дороги…

Якби розум я мав!

Задумайся над цим.

ШОН