Підручник Українська мова 10 клас (рівень стандарту) - І. П. Ющук - Богдан 2018

ЛЕКСИЧНА НОРМА

§ 4. Лексика української мови

Усі слова, що вживаються в будь-якій мові, становлять її словниковий склад, або лексику.

За допомогою слів відповідно до їхнього значення ми членуємо і, таким чином, пізнаємо навколишній світ. Багата, розвинена лексика забезпечує тонше сприйняття навколишнього світу, глибше проникнення в нього і точніше мислення як для всього суспільства, так і для кожної окремої людини, що володіє цим багатством.

Ось ідете ви лугом: трава та й трава. А той, хто знає її назви, помічає чебрець, шавлію, череду, фіалку, ромашку, конюшину …

Лексика сучасної української мови складалася тисячоліттями. Розвиваючись, вона збагачувалася як словами власного творення, так і словами, запозиченими з інших мов.

Основну частину лексики української мови становлять незапозичені слова. До них належать успадковані найдавніші індоєвропейські слова, спільні для багатьох індоєвропейських мов (санскриту, грецької, латинської, германських, романських, слов’янських та ін.); праслов’янські слова, спільні для всіх або більшості слов’янських мов, і власне українські слова, утворені безпосередньо тією частиною слов’янської людності, яка сформувала українську націю. Таких слів у нашій мові є приблизно 90 відсотків.

Із VI століття, відколи українські племена виділилися як окрема спільнота із загальнослов’янського масиву, у нашій мові збереглося понад 13 тисяч незапозичених слів.

Надзвичайно велику роль у збереженні й розвиткові нашої мови відіграла усна народна творчість. Коли врахувати, що досі записано понад 200 тисяч наших народних пісень, то якщо в кожній пісні є щонайменше три куплети по чотири рядки, то це разом виходить майже два з половиною мільйони рядків — близько шістдесяти тисяч сторінок, добрих сто томів! Додаймо до цього ще казки, перекази, легенди. А скільки художніх творів написано українською мовою, починаючи від І. Котляревського і Т. Шевченка, — того не злічити. Сюди слід врахувати й переклади українською мовою з літератур народів світу, і наукові праці, й різні публіцистичні виступи. І з виходом кожної такої публікації наша мова поповнюється все новими словами й словосполученнями.

У цілому лексика української мови надзвичайно багата. Вона дає змогу передавати найтонші відтінки душевних переживань і найскладніші наукові поняття, описувати будь-які явища природи і найрізноманітніші стосунки між людьми. Досить сказати, що перша в світі двотомна «Енциклопедія кібернетики» була видана 1973 року українською мовою, і в ній вистачило слів і термінів, щоб передати всі відомі на той час поняття з найсучаснішої галузі науки.

Сучасна освічена людина в своєму словниковому запасі — активному й пасивному — має близько 70-80 тисяч слів рідної мови (більш-менш точно розуміє їхнє значення).

17. Прочитайте речення. Зверніть увагу, скільки є слів для називання вітру. Як утворено ці назви? Розпитайте чи дізнайтеся зі словників, як по-різному називають дощ різної інтенсивності або якийсь інший предмет чи явище, й запишіть.

1. Вітри на Червоноградщині градуюються в такому порядку: спочатку йдуть вітри найменшенькі — хукавець, розвіймак, за ними грайливець, легіт, далі йдуть свіжачок, вітерець, а далі вже вітер, буйний вітер, борвій, вихор, вітрюган, ураган (І. Сенченко). 2. Хитає верби теплий вітровій (В. Сосюра). 3. Чи тобі замало, легковію, колихати в морі кораблі? (Н. Забіла). 4. Павітер дме там у височині, обриваючи біле галуззя розквітлих вишень (Ю. Яновсъкий). 5. З ранку схопилась поземка, вздовж вулиці свистів вітер, низько, при землі, женучи білі димки снігу (О. Донченко).

18. Запишіть усі відомі вам слова (іменники й іменникові словосполучення), за допомогою яких ми називаємо частини людського обличчя (лоб, ніс …). Хто більше таких слів запише?

19. І. Прочитайте і простежте, як письменник влучно добирає слова, щоб показати не тільки зовнішність, а й настрій персонажів твору. Які вислови вам найбільше сподобалися?

Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти. Дві сім’ї, як дві чорні хмари, наближались одна до другої, сумно й понуро. Мотря стояла коло тину висока та здорова, така заввишки, як Карпо, з широким лобом, з загостреним лицем, з блискучими, як жар, чорними маленькими очима. Вона була в одній сорочці і в вузькій запасці. Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти. Вузька запаска влипла кругом її стану. В великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою. За Мотрею стояв Карпо в узькій сорочці з короткими та вузькими рукавами, в широких білих штанях з товстого полотна. Позад їх стояла купа Карпових дітей в узьких штанцях, в сороченятах з короткими рукавами, в спідничках вище колін.

По другий бік тину стояла баба Кайдашиха, висока та суха, неначе циганська голка, в запасці, в рясній білій, як сніг, сорочці, в здоровій хустці на голові. Сліпе око біліло ніби наскрізь, як вушко в голці, хоч туди нитку затягай. За бабою стояла Мелашка в білій сорочці, в червоній новій хустці з зеленими та синіми квітками, в зеленій ситцевій рясній спідниці. Рядом з Мелашкою стояв Лаврін в широких рясних синіх з білими смугами штанях, в чоботях. Мелашка розцвіла й стала повніша на виду. її очі, її тонкі брови блищали на сонці, а лице горіло рум’янцем од висків до самого підборіддя. Гаряче сонце лляло світ на двір, на людей, обливало їх од голови до ніг. Чорна здорова хустка чорніла на бабі Кайдашисі, неначе горщик, надітий на високий кілок.

Мелашка сяла, як кущ калини, посаджений серед двору. А сонячне марево заливало всіх, дрижало, переливалось між жіночими та дитячими головами, неначе якась золота вода крутилась поміж людьми, неначе якась основа з тонких золотих ниточок снувалась по двору кругом людей, кругом хат, навкруги садка.

І. Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я». Худ. І. Басалига.

Собаки стояли коло хат і крутили хвостами, дивлячись на людей, їм здавалося, що їх от-от покличуть і нацькують ними когось (І. Нечуй-Левицький).

Дайте відповіді на питання. Обґрунтуйте їх.

1. Які очі в Мотрі і в Мелашки? Чи однакові?

2. Який одяг за розміром на Мотрі, Карпові та їхніх дітях?

3. Чим відрізняється Лаврінів одяг від Карпового?

4. Чи в усіх жінок однаковий убір на голові?

5. Як автор передав напругу в стосунках між двома сім’ями?

20. Прочитайте уважно міркування видатного українського педагога Василя Сухомлинського й висловте свої міркування про ставлення до рідної мови. Міркування запишіть.

Особливу тривогу викликає те, що молоді люди, які вважають себе навіть культурними, у побуті, буває, користуються такою жахливою сумішшю двох мов, що якби написати отут кілька прикладів з їхньої «мови», то, мабуть, папір не витримав би сорому — загорівся б. Але що там говорити про мову учнів, коли й учителям ще подекуди бракує того чуття слова.

Користування сумішшю з двох мов — це одно з найтривожніших явищ загально педагогічного характеру. Говорити такою скаліченою мовою — це все одно, що грати… на розстроєній скрипці. Все одно, що з дерева красуню різьбити… тупою щербатою сокирою. Скалічена мова — отупляє, оглупляє людину, зводить її мислення до примітиву. Бо мова — це лад мислення, це віконця, через які людина бачить світ. Що ж вона побачить, коли віконця — у кіптяві, засновані павутинням, засиджені мухами? Я ніскільки не сумніваюсь у тому, що однією з причин загальної неуспішності, відставання багатьох учнів є вбога, примітивна мова в дитинстві й ранній юності — в роки, коли формується людина, коли утверджуються її пізнавальні й творчі сили. Отже, шлях боротьби за високу успішність лежить передусім через мовну культуру, бо мовна культура — це живодайний корінь культури розумової, усього розумового виховання, високої, справжньої інтелектуальності.

21. Прочитайте речення вголос. З’ясуйте значення фразеологізмів.

1. В здоровому тілі здорова душа, та часто буває не варта гроша (І. Франко). 2. Хоч води з лиця напийся, така пристойна молодиця (Ганна Барвінок). 3. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем (І. Нечуй-Левицький). 4. Може, сам ти і шага не варт, та тільки що ніхто тобі цього ще в вічі не сказав (І. Карпенко-Карий). 5. Думати думай, а язикові волю не давай (Петро Панч).