Підручник Українська мова 10 клас (рівень стандарту) - І. П. Ющук - Богдан 2018

ПРАКТИЧНА РИТОРИКА

§ 14. Риторика як мистецтво

Риторика — наука про те, як гарно, майстерно й переконливо виголошувати промови. Риторику ще називають мистецтвом красномовства. Риторика стосується усного мовлення.

Значного розвитку риторика набула ще в античному світі. Її батьківщиною вважають Давню Грецію. Велику увагу їй приділяли Сократ, Платон, Арістотель. Найславетнішим промовцем (оратором) Давньої Греції був Демосфен (384-322 рр. до н.е.). Про нього розповідають, що перший його виступ у суді був невдалим: слабкий голос, погана дикція, переривчасте дихання, нервове пересмикування плечима. І тоді, як пише давньогрецький письменник Плутарх, «він облаштував собі під землею приміщення й щоденно спускався туди відпрацьовувати сценічні прийоми та зміцнювати голос, нерідко проводячи там по два, а то й три місяці підряд, наполовину поголивши голову, щоб неможливо було з’явитися на людях, навіть якщо захочеться. Шепеляву вимову він намагався виправити тим, що, набравши в рот камінців, читав уголос уривки з поетичних творів».

Найвідомішим промовцем Давнього Риму був Цицерон (106-42 рр. до н.е.). Він розробив власну теорію красномовства. Ідеальним оратором Цицерон вважав людину високої культури, яка знає літературу, історію, філософію, юриспруденцію і вміє володіти аудиторією. Промовець має бути патріотом, який живе ідеалами своєї держави й народу.

Риторика була в пошані й у наших предків. Зразки риторичного мистецтва з дохристиянських часів дійшли до нас у так званій Велесовій книзі (IX ст.). Духовні провідники українських племен — волхви — закликали одноплемінників пам’ятати про діла своїх предків, шанувати богів, виконувати їхні настанови й боронити рідну землю. Найвідомішими християнськими ораторами Київської Русі були перший київський митрополит Іларіон (XI ст.) та Кирило Туровський (XII ст.). У ХVІІ-ХVІII ст. риторика викладалась у Києво-Могилянській академії. Найбільше до розвитку теорії риторики того часу спричинився Феофан Прокопович (1681-1736).

Мистецтво красномовства ґрунтується на культурі мислення, глибокій і різнобічній освіченості, на бездоганному знанні мови й досконалому володінні мовленням.

За метою виступи бувають інформаційні (у них повідомляють певні факти, аналізують події, викладають окремі, конкретні наукові досягнення), переконувальні (доводять правильність чи хибність певних дій, поглядів), закличні (оратори спонукають слухачів до певних вчинків, дій), розважальні (вітальні слова, тости, жарти, анекдоти тощо).

До підготовки виступу ставляться такі ж вимоги, як і до складання будь-якого тексту. Матеріал для виступу промовець бере з відповідної літератури, що стосується теми, із спілкування з людьми, з власного життєвого досвіду та з власних роздумів.

Виступ починається звертанням до слухачів (дорогі друзі, шановне товариство, пані й панове тощо). У вступі промовець стисло пояснює мету чи причину свого виступу, готуючи таким чином ґрунт для його сприйняття. Основну частину слід будувати за чітким планом, щоб простежувався логічний зв’язок, певна послідовність у викладі думок. У завершальній частині стисло підсумовують сказане і роблять певний висновок, ставлять чітко визначене завдання, проголошують заклик до дії. Наприкінці звичайно дякують слухачам за увагу.

Текст з погляду риторики повинен характеризуватися такими основними ознаками, як правильність, точність, багатство, логічність, доречність, щирість.

Правильність мовлення означає безпохибне дотримання норм літературної мови у вимові, у доборі слів, у використанні граматичних форм, у побудові словосполучень і речень відповідно до умов спілкування. Правильна мова забезпечує адекватне розуміння тексту всіма мовцями.

Точність мовлення забезпечується знанням предмета розмови і знанням мови в усій її повноті та вмінням узгодити знання про предмет зі знанням мови. Для цього потрібно з багатого словникового запасу добирати такі мовні одиниці й форми їх, які б забезпечили досягнення мети спілкування. Вжиті в тексті слова й поєднання слів повинні повністю відповідати їхнім усталеним значенням. Тільки в такому разі слухачі правильно зрозуміють промовця.

Багатство мовних засобів передбачає використання в тексті синонімів, синонімічних висловів, порівнянь, різноманітних моделей речень, зокрема й ускладнених (з відокремленими членами, з внесеннями) та складних (складносурядних, складнопідрядних, складних безсполучникових, складних конструкцій), двоскладних і односкладних, повних і неповних. Ця якість дає змогу уникнути набридливої, нудної одноманітності. Водночас речення не повинні бути надто довгі, слід уникати також незрозумілих рідковживаних слів.

Логічність викладу досягається завдяки чіткому дотриманню причиново-наслідкових зв’язків між окремими висловлюваннями, правильному відтворенню взаємозумовленостей і взаємозалежностей між явищами, коли кожне наступне положення випливає з попереднього або доповнює його. При такому викладі всі докази, факти, образи підпорядковуються основній меті — доведенню певної думки, розкриттю певних закономірностей.

Доречність мовлення — це його відповідність ситуації, добір таких мовних засобів і такої форми спілкування, які якнайкраще відповідають змістові повідомлення й характерові стосунків між співрозмовниками, дають бажані наслідки. Доречними повинні бути не тільки слова, а й тон, інтонація мовлення: офіційна чи інтимна, урочиста чи жартівлива, схвальна чи насмішкувата. Виступ повинен бути зрозумілий, доступний. І при всьому цьому слід дотримувати норми етики, загальної високої культури.

Щирість — це глибока переконаність промовця в цілковитій своїй правоті, у справедливості того, що він стверджує, що обстоює. Якщо промовець кривить душею, його виступ не буде переконливий для інших.

Під час виступу треба дотримувати таких правил: чітко уявляти мету свого виступу і підпорядковувати їй кожний мовний засіб; розуміти внутрішній світ слухачів і враховувати його; підтримувати зворотний зв’язок з аудиторією, стежити очима за слухачами й реагувати на їхню поведінку; надавати своїй мові якомога більшої образності, використовувати конкретні свіжі приклади і тим впливати на уяву слухачів; виразно й достатньо голосно промовляти слова, щоб їх усі добре чули. Щоб пожвавити виступ, промовець може вдатися до використання доречних афоризмів, крилатих слів, прислів’їв, приказок, дотепів.

Для налагодження контакту зі слухачами використовують такі мовні засоби, як паузи (не надто затяжні), підвищення й пониження тону, прискорення й сповільнення темпу мовлення, збільшення й зменшення сили голосу, виділення слів у фразах відповідними наголосами.

74. Прочитайте висловлювання видатних людей про ораторське мистецтво і зробіть власні висновки про принципи риторики.

1. Промова, яка турбується про істину, повинна бути простою і нехитромудрою (Сенека). 2. Обов’язок оратора — говорити правду (Платон). 3. Усякому, хто виголошує промову, треба прилаштовуватися до слухачів, якщо він не хоче слів на вітер кидати (Сократ). 4. Багато говорити і багато сказати — не те саме (Софокл). 5. Оратор повинен володіти дотепністю жартівника, думками філософа, образним словом поета, пам’яттю законодавця, голосом трагіка, грою такою, як у найкращих лицедіїв (Цицерон). 6. Ясність — ось найкраща прикраса істинно глибокої думки (Л. Вовенарг). 7. Добре говорити — значить добре думати вголос (Ж. Ренар). 8. Слово, яке не доходить до іншого, мертве (Г.-Г. Гадамер). 9. Краще нічого не сказати, ніж сказати нічого (Г. Сковорода). 10. Оратори, які ніяк не можуть зупинитися, — справжні мучителі слухачів (І. Бехер).

75. Прочитайте вголос скоромовки — спочатку повільно, а потім у швидкому темпі, чітко промовляючи звуки.

1. З гори вскач, а на гору хоч плач. 2. Добра та рада, де щирая правда. 3. У Щедрий вечір щедрувати, щастя людям дарувати. 4. Водовоз возить возом воду з водопроводу. 5. Ґава на ґанку ґудзик згубила. 6. Вір своїм очам, а не чужим речам. 7. Тік потік не в той бік, текли потоки в різні боки. 8. У полі поле Поля просо, буде в Полі проса досить. 9. Ти, малий, скажи малому, хай малий малому скаже, хай малий теля прив’яже. 10. Забув Кіндрат Панкратів домкрат, а Панкрату без домкрата не піднять на тракті трактор, тому жде на тракті трактор Кіндрата з домкратом Панкрата.

76. І. Прочитайте уривок однієї з проповідей, уміщених у Велесовій книзі. Простежте, які мовні засоби використовує промовець, щоб вплинути на почуття й свідомість слухачів.

Це рече Птиця-Мати Слава до нас, аби ми підняли мечі свої на захист свій і її. Це б’є крилами о землю і порох підіймає до Сварги [до неба]. А це бо впала на землю і б’ється об неї, ніби страшиться за нас. І тут стрепенулась, крикнула, яко кречет, і той крик проник до серця нам. І те повинні відати, яку суру [священний напій] пили. До січі йшли і там одержали напій інший, богами скріплений; і той буде нам як Вода Жива опісля, в час Тризни великої, що є про всіх померлих за землю свою.

Це бог Сварожець дивився на нас із Сварги своєї чудової, і, дивлячись на раті наші, рахував їх на перстах своїх і не мав їх достатньо; і рахував їх на пальцях ніг своїх, і возвістив пращурам нашим, що ми — сила велика і не зможуть подолати нас вороги наші. Бо потовчемо їх і гнатимемо їх, доки не поглине їх земля, і здохнуть у Марі, і Мор їх візьме.

II. Дайте відповіді на питання. Обґрунтуйте їх.

1. Як Птиця-Мати передає нагальність того, що вона хоче сказати?

2. Як оцінено смерть, прийняту за рідну землю?

3. Чому захисникам рідної землі не треба мати страху?

4. Як позначено велику кількість захисників рідної землі?

5. Як Птиця-Мати вселяє своїм людям віру в перемогу?

77. Прочитайте уривок з публіцистичної статті. Яке слово в ньому ключове? Як розкрито його зміст у тексті? Які риторичні засоби при цьому використано?

Не знаю, хто перший увів до української мови слово «перевертень», але саме явище духовного та морального потурнацтва, по-підлабузницькому залежного думання, ганебного почуття меншовартості («І ми не ми, і я не я») виявив, розкрив, засудив та висміяв найгостріше (і по сьогодні) саме Шевченко.

Вслухаймося в ті його гострі й влучні присуди, придивімося до їхньої — не на один день! — точності: «А тим часом перевертні нехай підростають та поможуть москалеві господарювати …»; «один на одного кують кайдани в серці»; «по-московськи так і ріжуть, сміються та лають батьків своїх, що змалечку цвенькать не навчили по-німецьки…» (В. Донник).

78. Перед вами уривок з промови І. Мазепи, з якою він 1708 року звернувся до українських урядників, обґрунтовуючи своє рішення стати на бік шведського короля в його війні з Московією. Чи переконливі аргументи гетьмана? Цю промову повністю наведено в «Історії Русів», творі з кінця XVIII століття. Прочитайте уривок і визначте основну думку кожного абзацу. Доведіть, що це не усний, а письмовий варіант гетьманової промови. Продумайте, як би ви побудували усний виступ. Свій виступ запишіть.

Ми стоїмо тепер, Братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху, для себе надійного, щоб їх обминути. Воюючі між собою монархи, що наблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні їм народи терплять уже і ще перетерплять безодню лиха незмірну, а ми між ними є точка або ціль усього нещастя.

Обидва вони, через свавільство своє і привласнення необмеженої влади, подобляться найстрашнішим деспотам, яких вся Азія і Африка навряд чи коли спороджувала. І тому подоланий з них і повалений зруйнує собою державу свою і оберне її нанівець. Жереб держав тих визначила наперед доля рішитися в нашій отчизні і на очах наших, і нам, бачивши загрозу тую, що зібралася над головами нашими, як не помислити і не подумати про себе самих?

Моє міркування, чуже усім пристрастям і шкідливим для душі замірам, є таке: коли Король Шведський, завше непереможний, якого вся Європа поважає і боїться, подолає Царя Російського і зруйнує царство його, то ми, з волі переможця, неминуче причислені будемо до Польщі і віддані в рабство Полякам і на волю його створіння та улюбленця, Короля Лещинського; і вже тут нема і не буде місця договорам про наші права і привілеї, та й попередні на теє договори і трактати самі собою скасуються, бо ми, природно, пораховані будемо як завойовані або зброєю підкорені, отже, будемо раби неключимі, і доля наша остання буде гірша за першу, якої предки наші від Поляків зазнали з таким горем, що й сама згадка про неї жах наганяє.

А як допустити Царя Російського вийти переможцем, то вже лиха година прийде до нас од самого Царя того; бо ви бачите, що хоч він походить од коліна, вибраного народом з Дворянства свого, але, прибравши собі владу необмежену, карає народ той свавільно, і не тільки свобода та добро народне, але й саме життя його підбиті єдиній волі та забаганці Царській. Бачили ви і наслідки деспотизму того, яким він винищив численні родини найбільш варварськими карами за провини, стягнені наклепом та вимушені тиранськими тортурами, що їх ніякий народ стерпіти й перетерпіти не годен.

Початок спільних недуг наших зазнав я на самому собі. Вам-бо відомо, що за відмову мою в задумах його, убивчих для нашої отчизни, вибито мене по щоках, як безчесну блудницю. І хто ж тут не признає, що тиран, який образив так ганебно особу, що репрезентує націю, вважає, звичайно, членів її за худобу нетямущу і свій послід? Та й справді за таких їх уважає, коли посланого до нього депутата народного Войнаровського із скаргою на зухвальства та звірства, чинені безустанно народові од військ Московських, і з проханням потвердити договірні статті, при віданні Хмельницького уложені, яких він ще не потверджував, а повинен за тими ж договорами потвердити, він прийняв поличниками й тюрмою і вислати хотів був на шибеницю, від якої врятувався той лише втечею.

Отже, зостається нам, Братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше, щоб нащадки наші, кинуті в рабство нашою неключимістю, наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили. Я їх не маю і мати, звичайно, не можу, отже, непричетний єсьм в інтересах успадкування і нічого не шукаю, окрім благоденства тому народові, який ушанував мене Гетьманською гідністю і з нею довірив мені долю свою.

О. Курилас. Іван Мазепа.

79. Прочитайте речення вголос. З’ясуйте значення фразеологізмів.

1. Не води мене за ніс, Федю. Я старий горобець. Стріляний-перестріляний (П. Загребельний). 2.1 від чого я так побиваюся за всякою усячиною? Чого вона мене до живого доймає? (Панас Мирний). 3. Нема ніде нічого, а вона якогось дуба смаленого править та обіцяє груші на вербі! (Леся Українка). 4. Хороша, чесна він людина, але жив наче за хмарами (3. Тулуб). 5. Я дуже радий. Нарешті ми виведемо його на чисту воду (О. Довженко).