Історія середніх віків 7 клас

ЄВРОПА ВІЗАНТІЯ АРАБСЬКИЙ СВІТ

§ 12. Європа ІХ – ХІ ст. походи норманів

3. Виникнення скандинавських держав

Основу економічного й політичного життя Скандинавії в добу вікінгів становили вільні люди — бонди. Вони мали власне господарство, користувалися правом носити зброю та звертатися в судові органи. Це були землероби, скотарі, мисливці й рибалки. Усі вони вважалися рівними між собою, але часто їхні права залежали від давності роду та кількості землі чи худоби, якою володіли. Землю не можна було продати або купити. Вона переходила в спадок від батька до старшого сина. Інші сини були змушені самі подбати про себе, що й призводило до загарбницьких походів. Більшість вільного населення Скандинавії жило відокремленими хуторами чи невеликими селами.

До вільних людей у скандинавському суспільстві належали також торговці й ремісники. Серед ремісників особливо шанували ковалів, столярів і теслярів, бо вони створювали найнеобхідніші речі для норманів — зброю і кораблі. Загарбницькі походи сприяли зростанню могутності знаті, яка зосереджувала у своїх руках землю, худобу, торгівлю та рабів. Рабами ставали полонені, а також колишні вільні люди, позбавлені своїх прав через борги або злочини.

Усі життєвоважливі питання населення Скандинавії вирішувало на зборах, які називалися тинг. Вони відбувалися 1-2 рази на місяць і збиралися на них передусім звичайні господарі-бонди.

В епоху вікінгів у Скандинавії окреслюються ознаки державної влади й утворюються три королівства — Данія, Норвегія та Швеція. Держава на землях данів утвердилася за правління короля Гаральда Синьозубого (940-986). На початку XI ст. в основному було завершено об’єднання Норвегії. Остаточне оформлення Швеції в єдину державу припало на період правління короля Улава Скотконунга (995-1022).

У завойованій вікінгами Ісландії знать зуміла зберегти свою незалежність. Саме з-поміж родової знаті обиралися старійшини — годі, які водночас були жрецями та суддями. Верховним органом правління в Ісландії були народні збори — альтинг, де приймалися закони й вершився суд. Зборами керував «законопромовець» — всеісландський старійшина, який обирався на три роки.