Історія середніх віків 7 клас

РЕЛІГІЙНЕ ТА КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

§ 9. Середньовічна культура Західної Європи

5. Героїчний епос і рицарська культура

Наприкінці раннього Середньовіччя з’являються перші записи героїчного епосу, який досі побутував тільки в усній творчості. Героями народних оповідей були переважно воїни, які відважно боронили свою землю і народ. У цих творах переплелися два світи: реальний і казковий. Герої часто перемагали з допомогою чарівних сил.

У X ст. записали стародавній германський епос «Поема про Беовульфа». Головний герой — хоробрий витязь Беовульф — перемагає лютого велета і звільняє від нього Данію. Після цього він повертається на батьківщину і здійснює ще чимало подвигів. Упродовж 50 років Беовульф справедливо править племенем геатів, але на його землі нападає вогненний дракон. Беовульф убив чудовисько й загинув. Казковий мотив тут вдало переплетено з реальними історичними подіями, що відбувалися в Північній Європі.

Вершиною французького героїчного епосу є «Пісня про Роланда». В основі розповіді — невдалий похід Карла Великого в Іспанію, коли загін його війська було розбито басками. В епосі невідомий автор реальні події переплітає з художнім вимислом: загоном франків командує Роланд, басків замінено на мусульман- сарацинів (арабів), а іспанський похід зображено як затяжну семилітню війну.

Середньовічні танцюристи. Мініатюра з рукопису 1109 р.

Ріг Оліфант, подарований Роландові Карлом Великим Ілюстрації сучасного українського художника С. Якутовича до епосу «Пісня про Роланда»

Рукавичка — один із символів васальної залежності

У кожного народу є герой-богатир, возвеличений у епосі: у іспанців — Сід («Пісня про мого Сіда»), у німців — Зігфрід («Пісня про Нібелунгів»), у сербів - Марко Королевич (цикл пісень про Марка Королевича) тощо.

У героїчному епосі відтворено й збережено історію, думки та помисли народу. Найкращі риси героїв — мужність, відважність, патріотизм, вірність — були сучасникам зразком для наслідування і водночас уособлювали воїнський кодекс честі, притаманний рицарській культурі.

На XI—XIII ст. припадає розквіт рицарської літератури. Так, на півдні Франції в Провансі набула поширення лірична поезія трубадурів. Серед трубадурів було багато рицарів, які жили при дворах могутніх сеньйорів. Тому цю поезію ще називають куртуазною (придворною). В її основі — культ Прекрасної дами. Згідно з ним, рицар звеличує даму свого серця, оспівує її вроду та чесноти і зобов’язується їй служити. На честь благородної дами вершили ратні подвиги, влаштовували турніри тощо.

До нас дійшли імена багатьох трубадурів. Визнаним майстром з-поміж них вважається Бернарт де Вентадорн. Цікаво, що куртуазну поезію складали й жінки: серед майже п’яти сотень поетів-трубадурів було тридцять жінок.

Куртуазна лірика швидко поширилася по всій Європі. На півночі Франції її творили трувери, у Німеччині — мінезингери, знаною вона була в Італії та на Піренейському півострові.

У XII ст. з’являється ще один літературний жанр — рицарський роман. Його типовим героєм є мандрівний рицар, який свідомо йде на подвиги й пригоди заради слави, морального вдосконалення та на честь своєї дами. Спочатку виникають віршові романи, а згодом — прозові.

Перші романи такого типу виникли під впливом кельтських легенд і переказів про мужнього короля Артура та його хоробрих рицарів Круглого столу. До найпопулярніших у середньовіччі належить рицарський роман «Трістан та Ізбльда», у якому зображено трагічне кохання королівського небожа Трістана та королеви Ізольди Золотокосої.

Рицарська література сприяла розвиткові світської середньовічної культури.